Тортури у полоні, «смішні кадирівці» – ексклюзивне інтерв’ю з розвідником 36-ї бригади морської піхоти (ФОТО, ВІДЕО)


09:0014.08.2022

20-річний Роман Городенський із розвідувальної роти 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС України через російські обстріли у Маріуполі Донецької області залишився без руки і без ноги. А потім, розповідає, пережив тритижневий полон і тортури окупантів.

Як вони намагалися зламати полоненого українця на численних допитах? Що найбільше запам’яталося морпіхові у Маріуполі, а також у лікарні-в’язниці для полонених вже в окупованому Донецьку? Та яким він бачить своє майбутнє далі?

Роман Городенський дав Радіо Свобода ексклюзивне інтерв’ю в одному із київських Центрів протезування, де проходить реабілітацію.

Військовослужбовцем Роман мріяв бути з дитинства. Родом із Вінницької області, навчатися поїхав до Одеського професійного ліцею морського транспорту, звідки і потрапив на фронт. Було це у 2020 році, коли Романові було 18 років. А ось повномасштабне російське вторгнення в Україну застало його на ротації поблизу села Павлопіль на Донеччині.24 лютого о другій ночі я був на позиції в Павлополі, полетіли перші «Гради» уже

– 24 лютого о другій ночі я був на позиції в Павлополі, полетіли перші «Гради» уже. Там є село поруч – Пищевик, його уже на той момент прорвали танки, ну, прорвали оборону, тобто уже заходили, виходить, брали нас у кільце.

Нам сказали тримати Маріуполь за будь-яку ціну. Ми зайшли в Маріуполь, і люди стояли з російськими прапорами і говорили: «Ухадітє, ми нє хотім войни, ми хотім «русского мира» (оригінальна вимова збережена – ред.). Деякі там такі були, що кричали. А потім ці ж таки люди приходили до нас на завод Ілліча і просили, щоб ми дали їм укриття або дали хоча би їсти й пити.

– До речі, при згадці про Маріуполь, що одразу спадає на думку? Зокрема, у контексті поведінки російських військових? І мені здається, чи ви посміхаєтесь зараз?

Роман Городенський
Роман Городенський

– Із «кадирівцями» найсмішніше було, тому що вони всі ходили з GoPro (з відеокамерами – ред.). І ми стоїмо, тримаємо оборону, вони ідуть по вулиці і починають стріляти взагалі у дев’ятиповерхівку з протилежного від нас боку. Ну просто.(Сміється – ред.) Вони починають туди шмаляти з автоматів, починають РПГ туди кидати по вікнах. Ми такі дивимося – куди ти? (Сміється – ред.) Ми їм так підказочку дали, кілька разів стрельнули. Вони: «Аааа!». (Сміється – ред.) А коли в нас уже не було чим стріляти, то прийшли були розвідники, там було видно якусь тактику трохи.Міна 120-та позаду мене десь в п’яти метрах (розірвалася – ред.). І врятувало те, що біля мене було дерево, я почув свист міни, заховав життєво важливі органи за дерево

– Врешті, де саме у Маріуполі ваш підрозділ тримав оборону і як довго?

– «Іскра» в Маріуполі (Палац культури – ред.). Ми там тримали оборону, поки не виїхав танчик такий новий прикольний, Т-90, поки не почав лупити по нас. І на наступний день вранці прийшов мій хороший друг, Мирослав, який зараз у полоні, і сказав, що йому потрібен кулеметник. Зайняв позицію, і хвилин 15 після того міна 120-та позаду мене десь в п’яти метрах (розірвалася – ред.). І врятувало те, що біля мене було дерево, я почув свист міни, заховав життєво важливі органи за дерево. Заховав, присів, а оте, що стирчало, осколками відсікло.

Роман Городенський і кореспондент Радіо Свобода Тарас Левченко
Роман Городенський і кореспондент Радіо Свобода Тарас Левченко


Руку Романові переламало у 7 місцях, у ній залишилася низка уламків міни, а під пахвою перелом був відкритий.Руку хотіли врятувати, але не було умов таких. Згодом ампутували через зараження крові. А ногу одразу відсікло.

– І рука за головою була, але вона була ще тепла. Хотіли врятувати, але не було умов таких. Згодом ампутували через зараження крові. А ногу одразу відсікло.

– Хто вас врятував там, забрав з поля бою?

– Мої хлопці, з моєї роти. Я крикнув: «Тяжкий триста!», в мене було три турнікети. Півтори години, десь так, була моя евакуація з поля бою, хлопці мене на ношах десь, може, кілометр під обстрілами несли, і потім вже завезли в типу госпіталь, де з медроти були наші, і там вже мене продезінфікували, чим було.

Відбулися ці події 4 квітня. А вже 12-го товариші по службі Романа, з огляду на наближення окупантів до їхніх позицій впритул, а по тому й постійні переміщення між укриттями в Маріуполі, намагалися вивезти поранених з міста. На той момент у 20-річного розвідника вже почався сепсис.

Роман Городенський
Роман Городенський

– Ми їдемо у фургоні: ніхто не розуміє, куди, і взагалі – що буде далі. Ми їдемо і бачимо білі прапори, і зрозуміли – вже все, навоювалися.Це були викрутки в ногу, запихали двічі. Пробивали п’яту. Недопалки тушили і двічі шокер розряджали об мене

– Що це означає?

– Білі прапори? Що нас беруть у полон. Мене завезли в лікарню в Новоазовську (наразі окупований – ред.). А що далі з хлопцями моїми – я так і не знаю.

– Вам належну медичну допомогу надали?

– Пов’язку змінили. (Сміється – ред.)

У полоні Роман пробув три тижні. Прикутий до ліжка. Попри це, його неодноразово допитували російські військові.

– З військової комендатури там хтось до мене прийшов. Такого в принципі аж страшного нічого не було. Це були викрутки в ногу, запихали двічі. Пробивали п’яту. Недопалки тушили і двічі шокер розряджали об мене. За кістки трішки брали, трусили мене.Він мене шокером б’є, а мені аж трішки легше стає, переходить біль в інший бік. І він біситься. Приносить стяжки. Я кажу: ну давай, одна рука і одна нога, куди ти будеш стягувати?

Деякі допити Роман називає «приколом» і пояснює: мовляв, через відірвану ногу, ампутовану руку та інші поранення щодня йому доводилося терпіти надсильний біль. А оскільки знеболювальних не отримував, тортури іноді допомагали «вимкнутися».

– Він мене шокером б’є (російський військовий – ред.), а мені аж трішки легше стає, переходить біль в інший бік. І він (російський військовий – ред.) біситься, виходить, там щось покурив і приносить стяжки. Я кажу: ну давай, одна рука і одна нога, куди ти будеш стягувати? (Сміється – ред.) Лейтенант з військової комендатури – він розізлився і потім ще одну викрутку мені в ногу засунув, і все. Йому стало легше трохи. (Сміється – ред.)

Роман Городенський
Роман Городенський


Невдовзі після того Романа транспортували до окупованого Донецька. З ним у палаті було 7 інших поранених військовослужбовців, а загалом, за словами морпіха, у закладі, де його утримували, більш як половина полонених – це були жінки. Зокрема, цивільні.Ми в тяжкому стані, а вони нас допитують

– Ми в тяжкому стані, а вони нас допитують. Ну це смішно. Ну куди ми втечемо, якщо там хлопці без ніг, без рук, і навіть відсіч не зможемо їм дати!? Тому вони думають, що вони залякують, що вони такі «красавци», звірі, а насправді вони просто себе нижче плінтуса ставлять такою поведінкою.

Про те, що піде на обмін, Роман не знав. Вивозили його, розповідає, спершу на територію Росії, потім в окупований Крим, лише потім на територію, підконтрольну Києву.

Роман Городенський
Роман Городенський

– В полоні я пробув з 12 до 28 квітня. Порівняно з хлопцями, я пробув дуже мало. Хлопці ще мої всі там. Повернулися з роти тільки дві людини. Я не знав, шо я іду на обмін. Я лежав і просто опівночі нібито приїхав якийсь полковник із Росії. Приїхав і каже: «Де Городенський?», точніше, на всю лікарню кричить. Так уже себе накрутили, що ну все (були певні, що відведуть на розстріл – ред.) – там уже і на всю лікарню й гімн України виконували, й не тільки. (Посміхається – ред.)

– Як нині йде ваше лікування й реабілітація?Та все нормально буде. Став на ноги, рука і… Може, далі до хлопців?

– Руку десь би організувати (сміється – ред.). Біонічну, бажано. Щоби пальчики, хоч би один міг функціонувати. (Сміється – ред.)

– А яким ви бачите своє майбутнє?

– Та все нормально буде. Став на ноги, рука і… Не знаю, мамо, закрий вуха, може, далі до хлопців?

Роман Городенський
Роман Городенський
Понравилась статья? Расскажите друзьям![hupso]

'Тортури у полоні, «смішні кадирівці» – ексклюзивне інтерв’ю з розвідником 36-ї бригади морської піхоти (ФОТО, ВІДЕО)' не имеет комментариев

Будьте первым!

Желаете поделиться мнением?

© Inshe.tv

Share Button
Twitter Facebook Google Plus Youtube