Кремль намагається силою захопити Донбас – промислове серце України – вже понад 11 років. Вісім років шляхом гібридної агресії, з 24 лютого 2022-го – відкритої збройної.
За час повномасштабної війни РФ збільшила контроль над Донецькою і Луганською областями з 36% до близько 89% на кінець жовтня 2025 року.
Сам Кремль, попри браваду – публічно і через джерела переконуючи, ніби впевнений у своїй спроможності перемогти у війні проти України – вочевидь, зважає на втрати, яких йому вартує просування. І намагається отримати українські землі не силою, а за столом переговорів. Щонайменше – Донбас, пише Радіо Свобода.
Москва неодноразово намагалась продавити вихід – тобто без бою – українських військ з вільних частин Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей – називаючи це умовою припинення вогню.
У цьому серпні лідер РФ Володимир Путін, за даними The Wall Street Journal, зменшив «апетит» до двох – і саме до Донецької і Луганської.
Новий 28-пунктний план президента CША Дональда Трампа щодо мирного урегулювання (щодо якого, за даними Axios, адміністрація Трампа таємно консультувалась із Росією, водночас Європу та Україну не залучали) передбачає визнання Криму, Донеччини та Луганщини де-факто російськими; на Херсонщині та в Запорізькій області – «замороження» по лінії зіткнення.
Отже, Донбас залишається центральним серед політичних і військових пріоритетів Кремля. То чому ж Путін так ним одержимий?
Промислове серце України
Донбас охоплює територію двох областей – Луганської і Донецької.
За деякими визначеннями, він також включає невеликі частини сусідніх Харківської, Дніпропетровської, Запорізької і Ростовської області РФ. А за деякими – майже всю Донецьку і південь та центр Луганської.
Площа Донецької і Луганської областей разом становить близько 52 тисяч квадратних кілометрів – це, приміром, майже як Хорватія.
До початку російської агресії Донбас був промисловим серцем України – краєм вугільних шахт, металургійних комбінатів та інших підприємств важкої промисловості. Регіон мав також потужну логістику, передусім розгалужену мережу автомобільних та залізничних шляхів.
На узбережжі Азовського моря, на півдні Донецької області, розташовані порт Маріуполь і «Азовсталь» – до 2022 року один з найбільших металургійних комбінатів у світі.
Південні райони Донбасу включають і родючі сільськогосподарські угіддя.
Радянські лідери розглядали регіон річки Сіверський Донець – його вугілля і металургію – як рушій прискореної індустріалізації, який мав допомогти СРСР вийти на економічний паритет з великими європейськими промисловими державами, як-от Німеччина.
Після економічного шоку, спричиненого розпадом Радянського Союзу у 1991 році, регіон почав занепадати. Чимало підприємств збанкрутували, частина скоротила виробництво і повільно вмирала.
Проте не всі.
Найбагатший український бізнесмен Рінат Ахметов та низка інших доларових мільйонерів походили з Донбасу, і саме там були джерела їхніх статків – промислові підприємства.
«Донецькі» фінансували Партію регіонів та її лідера Віктора Януковича, який обіймав посади голови Донецької ОДА і облради, а згодом прем’єр-міністра і президента.
Російська мова як друга державна, міцні зв’язки з РФ (зокрема, вступ до Митного союзу) та позаблоковий статус України (чого хотіла Москва і досі хоче) були наріжними каменями політичної програми регіоналів.
Янукович утік до Росії у лютому 2014 року під час Революції гідності. Навесні Росія окупувала Крим і російські гібридні сили розпочали вторгнення на Донбас.
Російські гібридні сили захопили військові об’єкти та ключові будівлі, взявши під контроль Донецьк і Луганськ.
Підтримувані Росією сили проголосили квазідержавні утворення, насправді створені та повністю контрольовані Кремлем – «народні республіки».
До лютого 2022 року російські війська (в Криму) та на Донбасі (гібридні озброєні формування під контролем РФ) утримували близько 42 тисяч квадратних кілометрів території України.
Зараз Україна фактично втратила своє промислове серце.
На захоплених з 2014 року територіях Донбасу окупанти вивозили до РФ продукцію, обладнання, різали заводи на метал. Багато підприємств, включно з шахтами, закриті або ледь працюють, процвітає безробіття, хто працює – скаржиться на затримки зарплати.
Від початку повномасштабного вторгнення російська армія захоплює міста, знищуючи їх під час наступу артилерією, ракетами і бомбами.
Після окупації Москва не відновлює промислові об’єкти: та сама «Азовсталь» так і лежить в руїнах. І це у Маріуполі, рекламній вітрині «русского мира». Відновлення житла та інфраструктури в Маріуполі відбувається в незначних масштабах, попри численні сюжети російської пропаганди: самі жителі та аналіз фото і відео свідчать про інше.
У Бахмуті, Авдіївці, Вугледарі, Рубіжному, Сіверськодонецьку, зруйнованих внаслідок російського наступу, відновлення мінімальне чи взагалі відсутнє, а Попасну окупанти взагалі виключили з переліку міст.
«Фортифікаційний пояс» Донбасу
Російські війська захопили кілька ключових міст Донбасу в перший рік повномасштабного вторгнення.
Маріуполь упав у травні 2022 року після запеклої тримісячної облоги; Сіверськодонецьк, на півночі, був захоплений наступного місяця. Через рік російські війська окупували Бахмут.
Після падіння Бахмута українське військово-політичне керівництво визначило пріоритетом створення «фортифікаційного поясу», укріплень уздовж двох опорних міст, – Слов’янська та Краматорська, – а також залізничного вузла Костянтинівки, розташованої далі на південь.
Простягаючись на приблизно 50 кілометрів, цей пояс є звивистою лінією оборони – з окопами, протитанковими загородженнями, бліндажами, мінними полями – навколо міст.
Подолання «фортифікаційного поясу» дозволило б Росії швидко просунутися на захід, до адмінкордону Донецької області, роблячи мету Кремля – захоплення всього Донбасу – досяжною.
Для Сил оборони втрата «фортифікаційного поясу» створила б довгостроковий ризик, прокладаючи шлях для нових російських операцій у майбутньому – про що президент України Володимир Зеленський натякнув у серпні: «Донбас – це трамплін для майбутнього нового наступу».
Передача всієї Донецької області Росії створить умови для поновлення російської агресії проти України з більш вигідних для РФ позицій у зручний для неї час, зазначив американський Інститут вивчення війни (ISW), коментуючи у своєму звіті 19 жовтня цього року повідомлення у ЗМІ після окремих переговорів президента США Дональда Трампа з російським лідером Володимиром Путіним і президентом України Володимиром Зеленським.
«Раніше Путін вимагав решту Донецької області в обмін на припинення вогню в серпні 2025 року, й ISW вважає, що передача всієї Донецької області непропорційно сприятиме Росії… Передача Донецької області Росії дозволить російським військам уникнути тривалої і кровопролитної боротьби і продовжувати бойові дії в напрямку глибоких тилових районів України з нових позицій уздовж меж Донецької області», – прогнозують в ISW.
«Російські війська матимуть вигідні позиції для здійснення атак на схід Дніпропетровської і Запорізької областей або південь Харківської області – райони, які значно менш укріплені, ніж «фортифікаційний пояс», – наголосили аналітики.
«Новоросія»
Корені претензій Путіна на Донбас – не кажучи вже про більшу частину України – частково сягають 18-го століття, коли Катерина II розширила імперські завоювання Росії на південь до узбережжя Чорного моря і на захід до Балкан.
Концепт, названий «Новоросією», був підтриманий сучасними російськими націоналістами й філософами – найширше ідеологом «русского мира» Олександром Дугіним. Путін підхопив цю ідею публічно невдовзі після захоплення Криму.
Попри втрати Голодомору 1932-1933 років і Другої світової війни, на Донбасі етнічні українці лишались домінуючою національністю. Вже після завершення війни радянська влада почала завозити етнічних росіян для повторного заселення регіону та створення промислової робочої сили.
На момент розпаду СРСР Донбас мав більшу частку людей, які називали себе етнічними росіянами, ніж будь-який інший регіон, за винятком Криму, але вони все одно залишалися меншістю.
До початку війни 2014 року російська мова широко використовувалася на Донбасі та в інших частинах України.
За роки незалежності в Україні періодично намагалися зменшити роль російської мови по всій країні, водночас були і поодинокі невдалі референдуми щодо закріплення російської мови як державної поряд з українською.
Російські націоналісти стверджували, що російськомовні жителі Донбасу хочуть відокремитися та об’єднатися з Росією, що спростовується результатами виборів та референдумами протягом років.
До 2022 року в регіоні проживали близько 6 мільйонів людей. Перед повномасштабним вторгненням Кремль намагався частково виправдати війну, зображуючи російськомовних жертвами державної кампанії дискримінації.
У своєму телевізійному зверненні 22 лютого 2022 року, оголошуючи про вторгнення, Путін заявив про нібито «геноцид, якого зазнають майже 4 мільйони людей».
23 лютого генеральний секретар ООН Антоніу Ґутерріш заявив, що події, які відбуваються в окремих районах Донецької та Луганської областей, не підпадають під визначення геноциду, а російські війська – не миротворці.
Через два роки Росія подала позов до найвищого суду ООН, заявляючи про «геноцид» на Донбасі.
Жодних підтверджень цього немає.
При цьому захоплені території Донбасу Росія, попри всі обіцянки і заяви про «порятунок», страждають від занепаду. В окупації проблеми з водою, вивезенням сміття, безробіттям.
Місцеві та правозахисники заявляють про численні порушення прав і свобод. Агресор, зауважують, порушуючи Женевські конвенції, мобілізовує місцевих жителів до армії РФ, мілітаризовує дітей та підлітків, конфісковує житло, оголошуючи його «безхазяйним», відбувається примусова паспортизація; в освіті, історії, культурі – монополія російських поглядів.
Паралельно, наголошують, Москва намагається залучити на захоплені території громадян РФ, обіцяючи вищі зарплати та житло, і таким чином заміщує українське населення.
«Мені здається, що це вже якийсь, мабуть, принциповий проєкт для Путіна. Тобто ось із принципу – забрати і не віддати. Тому що до повномасштабної війни 2022 року Росія всім своїм виглядом показувала, що ніякий Донбас їй не потрібен… Зараз Росія це сприймає (Донбас – ред.), очевидно, як трофей. Мовляв, ми воювали не дарма, ось шматок території. Але ні ці люди, ні ці міста, ні підприємства для них не становлять жодної цінності. Тому що ми бачимо, що вони їх безжально знищують», – казав в інтерв’ю Донбас Реалії журналіст із Донецька Денис Казанський.
У жовтні президент Володимир Зеленський повідомив, що позиція Москви щодо Донбасу не змінилася. І зазначив, що позиція Києва в цьому контексті – також.
«Ми не залишимо Донбас. Ми не можемо цього зробити», – казав Зеленський до того у серпні.
Новий план США Зеленський, як він повідомив, отримав. Глава держави зазначив, що готовий працювати зі США над ним. У його офісі наголосили, що Київ та Вашингтон домовилися «працювати над пунктами плану так, щоб це призвело до гідного закінчення війни».
В американському Інституті вивчення війни (ISW) заявили, що цей план фактично передбачає повну капітуляцію України і встановлює умови для відновлення російської агресії проти неї з позбавленням можливостей для захисту «очевидно, в обмін ні на що».
Кремль нібито готовий вести переговори про завершення війни з Україною, але поки що жодного мирного плану не обговорює, сказав речник президента РФ Дмитро Пєсков.
Для переважної більшості українців відмова від Донбасу чи будь-якої іншої території – формально чи назавжди – не розглядається взагалі. Згідно з результатами опитування КМІС у червні цього року, 78% українців відкидають вимогу передати під контроль Росії неокуповані території Запорізької області, Херсонщини і Донеччини.
