Тімоті Еш – британський економіст, експерт з питань України. Він виклав своє бачення пошуку джерел для відновлення економіки України у розпал європейської енергетичної кризи та глобальної кризи вартості життя. Ось воно.
Україна дає відсіч жорстокому вторгненню Росії, яке почалося 24 лютого, і навіть sще раніше — з анексії Криму у квітні 2014 року та перших російських нападів на Донбас також у 2014 році. Але ми не повинні забувати, що війна в Україні — це атака не лише на Україну, а й на США та саму нашу систему західної ліберальної ринкової демократії та світового порядку, що ґрунтується на правилах. Путін ясно дав зрозуміти це завдяки довгому послужному списку зловмисних дій проти Заходу та його союзників. Включно з вторгненням до Грузії, Придністров’я, Криму та Донбасу у 2014 році. Застосування зброї масового знищення в Солсбері та проти Литвиненка, кібератаки та втручання у демократичні вибори на Заході, а тепер іще й безперервна енергетична війна, яку Росія веде з Європою, та шантажує решту світу своїм становищем на світових ринках зерна та добрив. Тепер усім має бути ясно, що це війна не лише України, а й наша.
Сама наша система управління під загрозою, але лінія фронту — це Україна.
Важливо, щоб Україна могла себе захистити, звідси така значущість військових поставок і фінансування потреб бюджету. Але перемога України у цій війні така сама важлива, як і забезпечення миру. Росія має побачити, що агресія не окупається і наша система західної ліберальної ринкової демократії дасть Україні змогу постати з попелу. І тут необхідно, щоб Україна швидко й успішно відновлювалася. Демократична, прозора й економічно успішна Україна також стане найчіткішим сигналом для населення Росії про те, яким має бути їхнє майбутнє.
Тут уже вжито важливих, навіть знакових кроків, зокрема надання Україні статусу кандидата в члени ЄС. Важливість цього кроку не слід недооцінювати, оскільки ми бачили, як за останні 30 років або близько того якір вступу до ЄС забезпечив успішне перетворення в Європі, що розвивається. Статус кандидата в члени ЄС матиме величезне значення для надання якоря, зразка/плану та рушійної сили для реформ в Україні, як це вже було в Польщі, Чехії та інших країнах після підписання Копенгагенського договору 1994 року, який дав зелене світло на вступ до ЄС колишніх комуністичних держав.
Але масштаби руйнувань, учинених Росією в Україні, просто величезні. За оцінками Київської школи економіки та Світового банку, утрати країни, що стосуються інфраструктури та упущеної економічної вигоди станом на липень становили близько $350 млрд і щодня зростають. Тому не виключено, що загальна сума видатків на реконструкцію становитиме близько $500 млрд, якщо не набагато більше. Це величезна сума, яка перевищує навіть ту, що довелося витратити на повоєнне відновлення Німеччини після Другої світової війни (фінансоване за рахунок плану Маршалла), інвестиції Західної Німеччини у Східну Німеччину після падіння Берлінської стіни (керовані через Тройганд) та повоєнне відновлення Іраку.
$500 млрд — це у два з половиною раза більше за довоєнний ВВП України і близько 1,25% сукупного ВВП західних країн із ринковою економікою. Це може здатися незначною цифрою, якщо зважити на те, що фінансування розтягнуте на десятиліття, проте в умовах напруженої політичної обстановки в західних демократіях і зростання популізму — важко уявити аргументи на користь того, щоб реконструкція України цілковито була фінансована західними платниками податків. Попри той факт, що Україна є важливим буфером проти неминучої майбутньої агресії Росії, може стати вагомим аргументом на користь будь-якого західного фінансування, витрати на відновлення країни зіткнуться з конкурентними вимогами, особливо у розпал європейської енергетичної кризи та глобальної кризи вартості життя.
У центрі уваги має бути та обставина, що українці довели готовність і здатність боротися та відбивати російську агресію, а Україна зараз представляє лінію фронту Заходу у війні з Росією.
Таким чином, інвестиції у відбудову України слід подавати як інвестиції Заходу у власну оборону — кожен російський танк, знищений зараз Україною, означає, що НАТО в майбутньому зустрінеться на один танк менше. При цьому успішна й динамічна українська економіка не тільки зможе краще фінансувати власну оборону, а й, я думаю, стане прикладом успіху для наслідування для самих росіян. Росіяни, можливо, самі захочуть такого ж економічного успіху і більшої політичної свободи і можуть подумати про зміну режиму вдома, щоб досягти цього. Отже, наш найкращий шанс зупинити загрозу з боку Росії — забезпечити успіх України та позитивний зразок для наслідування для самої Росії.
Усе це говорить про те, що потрібна частка реалізму, оскільки масштаби витрат на реконструкцію в Україні та ймовірний тиск конкуренції на витрати платників податків у доларах, євро чи фунтах стерлінгів означають, що слід визначити інші джерела фінансування, крім офіційного сектору. Так, будуть ролі для багатосторонніх організацій, МВФ, Світового банку та ін., але вони не мають фінансової вогневої могутності чи конкретної місії для ролі відновлення України як оплоту Заходу проти російської агресії. Та й західні платники податків не можуть профінансувати необхідний масштаб фінансування.
Маючи на увазі вищезгадані обмеження, нам потрібно мислити нестандартно, виходячи за будь-які межі — і навіть іноді повністю зрушуючи ці межі — щоб забезпечити успіх.
Першим і найочевиднішим джерелом витрат на реконструкцію України мають бути заморожені російські активи — частина активів на суму близько $400 млрд, які заморожені і зберігаються в західних юрисдикціях. Моральний аргумент на користь використання цих коштів для фінансування реконструкції України вагомий: вона зазнала неспровокованого нападу, захоплення території Росією, і саме російські ракети знищують українські життя й інфраструктуру. Кожен долар руйнувань, завданих Росією, має бути Росією ж і сплачений. Політична воля, схоже, є, щоб виділити ці кошти Україні (див. недавнє комюніке G7 із цього приводу), хоча може знадобитися час, аби змінити законодавство, щоб полегшити виділення цих коштів. Це станеться. Це має статися.
Як тимчасовий захід країни Великої сімки могли б гарантувати Україні можливі асигнування з заморожених російських активів, і це можна було б використати для створення певної схеми на кшталт облігацій Брейді, де заморожені російські активи використовують як забезпечення, що дозволяє брати кредити для інвестицій. Така схема може бути використана, щоб допомогти Україні покрити витрати на реконструкцію, а також величезні щомісячні витрати на фінансування війни, які становлять 5 мільярдів доларів на місяць. Аналогічним зобов’язанням може бути зобов’язання G7 стягувати плату за імпорт енергоносіїв і товарів із Росії як відшкодування за військові втрати — багато в чому аналогічне відшкодуванню, виплаченому Іраком Кувейту за збитки, зазнані тим під час першої війни в Перській затоці. Чому це вже не роблять?
Друге альтернативне джерело фінансування — приватний сектор на Заході та в Україні.
Логіка для українських інститутів приватного сектору інвестувати у відновлення своєї країни очевидна — і надія на те, що українська група заможних олігархів вкладе свої гроші туди, де мають бути їхні особисті інтереси. Вони витратили роки на накопичення й експорт капіталу. Багато хто може заперечити, що в понівеченому та корумпованому українському бізнесі, який існував до вторгнення, зараз необхідно щось змінити. Корислива, корумпована, олігархічна система була однією з головних слабкостей України з моменту здобуття незалежності, і це дасть змогу місцевому бізнесу змінити свою поведінку, особливо з урахуванням жертв, принесених простими українцями для захисту своєї свободи. Тепер настав час для них, аби принести свої гроші додому.
Можливо, для деяких менш очевидно, чому великий західний бізнес має інвестувати у відновлення України. Але я сказав би, що тут можна також навести переконливі аргументи. Я сказав би, що великий західний бізнес має бути зацікавлений в інвестуванні у відновлення України не менше, ніж західні платники податків. Це тому, що вони теж мають визнати, що йдеться про конкуренцію режимів, про виживання системи західної ліберальної ринкової демократії, у якій було побудовано та процвітало їхнє підприємство.
Вони повинні визнати, що ця система зараз піддається нападкам із боку путінської системи фашистської клептократії, яка, безперечно, проявила себе в результаті енергетичної війни, яку Росія веде проти Заходу. Глобальний порядок, заснований на правилах, є неодмінною умовою для будь-якої західної корпорації, і західні бізнесмени були головними економічними бенефіціарами глобалізації, яка спирається на такий порядок, заснований на правилах.
Уявіть собі світовий порядок, спроєктований Путіним, у якому не буде поваги до контрактів, прав власності та, що важливіше, до національних кордонів. Тому великий західний бізнес має бути зацікавлений у забезпеченні виживання системи, яка забезпечила основу їхнього власного успіху. І з чого найкраще почати боротися за захист глобального порядку, що ґрунтується на правилах, як не з допомоги України?
Особиста зацікавленість також має забезпечити активну участь приватного сектора у відновленні України, якщо справді витрати на відновлення сягнуть порядку $500 млрд плюс. Західні компанії, які обіцяють допомогти у відновленні України, мають виграти від участі у контрактах і проєктах фінансування, а також від очікуваного різкого та швидкого відновлення української економіки. Величезні суми грошей будуть витрачені в Україні, і в результаті буде отримано великий прибуток. Це має стати стимулом для більшості взяти участь у цьому проєкті.
Для багатьох західних компаній інвестиції в Україну також дають можливість покращити свій глобальний імідж — деякі з них заплямовані інвестиціями в Росії та повільним із неї виходом. Компанії все частіше говорять, що ESG посідає центральне місце у їхніх бізнес-рішеннях. Допомога у відновленні України та захист західної ліберальної ринкової демократії в Україні мають стати головним завданням ESG. Великий західний бізнес має інвестувати в Україну, оскільки це правильно — дати відсіч неопатримоніальній/корумпованій системі, яку очолює Росія, як альтернативу навіть у країнах із розвиненою демократією. Це їхній момент, щоб показати, де вони були, коли треба було встати і виступити проти режиму, який чинить воєнні злочини та геноцид?
А для тих, хто є мішенню кампаній у соціальних мережах, які викривають їх за їхні інвестиції в Росії, хіба не найкращий спосіб відновити заплямоване ім’я бренду — підписатися на вкладення коштів на відновлення України?
Агентство морального рейтингу нещодавно визначило деяких із тих, хто міг би досягти більшого успіху та допомогти заспокоїти своє сумління, інвестуючи в Україну.
Тут нам слід бути амбітними і, можливо, припустити, що кожну третину буде поділено між підтримкою західного офіційного сектору, вилученням заморожених російських активів та участю приватного сектору. Але ми маємо думати про суми порядку не менше 150 мільярдів доларів, які мають бути вкладені приватним сектором. Іншими словами, це той масштаб підтримки, який потрібний для успіху України. І пам’ятайте, що це інвестиції у наш власний захист.
Але чим допоможе великий західний бізнес?
Ми сподіваємося, що західні банки і корпорації усвідомлюють важливість успішного відновлення України — що послужить свого роду меседжем про довговічність нашої системи західної ліберальної ринкової демократії та про загрози для середовища, у якому процвітає цей бізнес.
Довгострокові інвестиційні зобов’язання$150 млрд можуть здатися амбітною сумою. Проте, за даними Fortune, лише 500 найбільших компаній США 2021 року принесли понад $16,1 трлн виручки та $1,8 трлн прибутку. Якщо ви додасте до цього топкомпанії в Європі, Японії, Австралії, Канаді, Південній Кореї, Сінгапурі й інших демократичних країнах, ця цифра має легко щонайменше подвоїтися. Уявіть собі 1000 найбільших компаній у демократичному світі, кожна з яких зобов’язується інвестувати/позичити Україні від 10 до 20 мільйонів доларів США протягом наступних 10 років, витрати становитимуть менше 0,05% річного доходу цих компаній, а кінцева вигода буде набагато вищою.
З практичного погляду це цілком може набути форми великих банків і корпорацій, які дають обіцянки відновити Україну протягом наступних десяти років після закінчення війни. Неважко уявити найбільші банки Заходу (JPM, GS, MS, BAML, Citibank, HSBC, Jefferies, Barclays, BNP, Soc Gen, DB, Commerzbank, Nomura, Danske, Swedbank, Santander, Halifax-BOS, RBC, BOM та інші, але це вже $20 млрд), кожен із яких обіцяє по $1 млрд на фінансування реконструкції України — невелика різниця порівняно з розміром їхніх балансів. Це не обов’язково має бути спрямоване на задоволення невідкладних потреб бюджету країни у фінансуванні, але може бути обіцяно для фінансування чи співфінансування довгострокових проєктів, розроблених міжнародними фінансовими організаціями, західними урядами у партнерстві з урядом України. Вони братимуть на себе довгострокові зобов’язання перед Україною. У цьому й річ. Це показує відданість і спонукає інших прямувати за вами. Це створить імпульс.
Інвестиційні зобов’язання не повинні обмежуватися фінансовим сектором. Сектор оборони, інформаційних технологій, інфраструктури, зв’язку також мають бути дуже зацікавлені у підтримці відновлення України.
Реальність така, що Україна ще довгі роки буде передовою державою в обороні Заходу. Захід і Україна вкладатимуть величезні кошти у свій оборонний сектор — імовірно, загалом сотні мільярдів доларів на рік — то чому ж оборонні компанії, які, імовірно, одержують величезні прибутки від постачання зброї Україні та НАТО зараз, коли витрати на оборону на Заході множаться, також не зацікавлені в тому, щоб вкладати частину отриманого прибутку назад в Україну?
Так само величезні суми будуть витрачені на відновлення доріг, шкіл, лікарень і житлового фонду — Україна не в змозі взяти на себе більшу частину цього, тому західні приватні компанії, швидше за все, отримають багатомільярдні контракти на реконструкцію. Якщо ці компанії хочуть брати участь у цьому бізнесі, вони також мають надати кошти на довгострокову реконструкцію України. Вони в цьому особисто зацікавлені.
І Україна, і українці виявили чудову винахідливість упродовж усього цього конфлікту, використовуючи й адаптуючи західні технології з великим успіхом. Вони показали, що мають високоосвічене і новаторське населення, яке має величезний потенціал для того, щоб стати центром інновацій та ІТ, таким як Ізраїль, Тайвань або Південна Корея. Чому західні компанії, які працюють у цих секторах, також не хочуть брати на себе зобов’язання щодо відновлення України?
Буде багато розмов про донорські конференції, і нещодавно ми мали конференцію в Лугано. Але це було переважно для офіційного сектора. Але наші уряди мають скликати конференцію великих інвесторів приватного сектора — назвати та присоромити великі західні корпорації та банки, які зазвичай відвідують Давос, аби змусити їх дати обіцянку взяти участь у проєкті. Якщо вони поїдуть до Давосу, їм слід поставити запитання, чому вони не беруть участь у конференції донорів приватного сектору України? Невже їх не турбує виживання західної ліберальної ринкової демократії?
Ми вже бачимо заявки від великого бізнесу та різних структур, організовані ініціативи. Можна уявити, що такі обіцянки поступово накопичуються і забезпечують великий пакет інвестиційних обіцянок, які привернуть увагу медіа. Успіх будує успіх.Безперечно, досвід 31 року незалежності України й останніх шести місяців підтримки західних донорів показує, що існує потреба у тісній координації між донорами з державного сектора, а також координації з приватним сектором. Але для того, щоб зобов’язання приватного сектора були реалізовані на практиці, потрібна сильна інституційна база або структури управління, створені для координації та планування того, що вимагатиме величезної реконструкції та фінансування. Якщо ви створите правильний інвестиційний клімат в Україні, не буде необхідності примушувати приватний сектор інвестувати в Україну — можливості, що відкриваються тут, стануть очевидними. А для цього потрібно створити правильне інституційне середовище.
Правильне інституційне середовище матиме вирішальне значення
Згідно з Treuhand у Німеччині, або Національним військовим фондом, який допоміг спрямувати підтримку США на відновлення Великобританії після Другої світової війни, можна уявити собі секретаріат (Організація X — я збираюся назвати його AURA, Агенція з реконструкції та розвитку України), створений для відновлення України — фінансований, можливо, за рахунок збору невеликого відсотка коштів, закладених у державному та приватному секторах, або навіть за рахунок облігацій ПІК. Робота секретаріату полягатиме в управлінні внесками, координації допомоги, виявленні та розробці прийнятних для банків проєктів, залученні фінансування від свого імені і навіть як інвестора в акціонерний капітал (відповідно до банків розвитку й установ, таких як ЄБРР, або суверенних фондів) коштів, а також лобіювати реформи в Україні, щоб забезпечити належне середовище для розвитку бізнесу й інвестицій приватного сектору.
Поєднання вступу до ЄС, великого фонду реконструкції та розвитку, що приділяє особливу увагу заохоченню та залученню інвестицій приватного сектору, безумовно, буде потужним стимулом для просування змін у верховенстві закону та управлінні для забезпечення процвітання бізнесу. Цей проєкт буде спрямований на те, щоб поєднати всі точки, забезпечити швидкий і значущий економічний розвиток України як найкращу противагу російській агресії щодо України та Заходу.
Швидше, як і такі організації, як ЄБРР, AURA належатиме групі акціонерів, імовірно, західних країн і великих МФУ, які спочатку обіцяють підтримку Україні, а також Україні, щоб надати організації наднаціонального інституційного характеру. Можна припустити, що контрольний пакет акцій перебуває у довірчому управлінні країн-донорів до певного моменту (за десять років?), коли право власності на організації цілковито повернеться до України, і, ймовірно, на той час вона функціонуватиме скоріше як суверенний фонд добробуту. Початкова західна власність сприятиме хорошому управлінню, авторитету та довірі, що є ключем до залучення та збільшення інвестицій в Україну.
Вищим органом управління має бути рада директорів, що призначається акціонерами, до складу якої повинні входити шановані та гідні довіри представники наукових кіл, бізнесу й політики, спроможні лобіювати ради директорів компаній-донорів і визначати загальну стратегію компанії, фінансувати, а також координувати/лобіювати з урядом України прийняття необхідних законів і структур управління для мінімізації корупції. Рада призначатиме секретаріат і виконуватиме аудиторські функції, а також затверджуватиме проєкти, вищі за певний розмір. Повинна бути консультативна рада, що складається з представників міжнародних/національних організацій, таких як МФУ, тобто МВФ, ЄБРР, ЄІБ, IFC, KFW, NORAD, DFID та ін., найбільшим компаніям-донорам та українським інститутам громадянського суспільства мати скоординований підхід до відновлення України,
Дуже невелика команда виконавчого керівництва та штат професіоналів, які працюють над визначенням джерел фінансування, визначенням і розвитком прийнятних для банків проєктів, розробкою моделей і механізмів боргового й акціонерного фінансування, проведенням досліджень, а також сприянням у просуванні покращеного бізнес-середовища в Україні з урахуванням передової міжнародної практики, який стане маяком для інвестицій приватного сектора.
Оскільки він, імовірно, стане найбільшим інвестором в Україні, він матиме важелі впливу на зміни у діловому та правовому середовищі, необхідні для забезпечення мультиплікативного ефекту для процвітання інвестицій приватного сектору.
Позикове та пайове фінансуванняAURA (Агенція з реконструкції та розвитку України) стане ключовим партнером і гарантією для приватних інвесторів в Україні. Вона буде їхнім партнером з інвестицій, довіреною особою щодо потенційного збору коштів, лобістом реформ та агентом змін і перетворень в Україні.
Можна припустити, що AURA випускає власний борг, можливо, спочатку гарантований акціонерами (західними донорами).
Повертаючись до особливостей того, як приватний сектор може фінансувати реконструкцію через AURA, можуть бути різні типи зобов’язань із боку приватних донорів, які можуть відрізнятися залежно від обставин. Однією з цікавих ідей може бути випуск AURA довгострокових (30−50 років) суверенних/реконструкційних облігацій ПІК, скажімо, з купоном 4%, де компанії можуть або зареєструвати довгострокові «придбати щоб зберігати» інвестиції, тим самим уникаючи будь-яких збитків, або якщо вони вирішать зареєструвати облігації як «торгові або наявні для продажу» інструменти, збитки NPV можуть бути використані для цілей податкового щита. Тут можна структурувати купон/термін дії нот ПІК таким чином, що втрати чистої приведеної вартості можуть бути еквівалентними прямій допомозі. Іноземні інвестори, наприклад, можуть або пожертвувати $50 млн, або купити облігації ПІК на $60 млн як «заставу», але можуть продати їх лише на $10 млн на вторинному ринку, тому їхній початковий внесок складе $50 млн. Зібрані кошти можуть стати початковим стартовим капіталом для AURA.
AURA може бути пайовим інвестором в інвестиціях, як це роблять суверенні фонди добробуту у всьому світі і як це роблять банки розвитку, такі як ЄБРР.Чи можна навіть уявити, що приватному сектору буде запропоновано частку участі у самій AURA? Якщо AURA зрештою розвивається як суверенний фонд добробуту, що керує активами України від імені держави, як щодо того, щоб виділити 10−20% довгострокової власності AURA для великих компаній приватного сектору, таких як Blackstone, Blackrock, JPM та ін. Вони заплатять/куплять частку авансом, але отримають місце у раді директорів і розглядатимуться як довгострокові партнери України.
Якщо ми можемо уявити собі, зрештою, фонд у розмірі $500 млрд, початкові 10% акцій можуть бути продані з аукціону з резервною ціною, установленою в діапазоні 10−25 мільярдів доларів, готівкою авансом. За таке зобов’язання ви отримуєте місце у раді директорів, внесок у довгостроковий розвиток країни та можливість брати участь у найкращих проєктах у майбутньому. Можливо, інші суверенні фонди добробуту, такі як PIK, ADIA чи державний пенсійний Фонд Норвегії, могли б самі стати ключовими інвесторами.
Думайте про це як про преміальне членство в українській історії одужання та успіху. Уявіть собі позитивне обертання ESG.
Переклад НВ
