Як повідомив генеральний прокурор Руслан Кравченко, сьогодні російського військовополоненого Сергія Тужилова, позивний «Алтай», засуджено до довічного позбавлення волі за страту українських військовополонених.
Тужилов був командиром гранатометного відділення мотострілецької роти 82-го мотострілецького полку 69-ї мотострілецької дивізії зс рф. Під час повторного вторгнення на Харківщину він разом з іншими російськими військовими зайняв територію Вовчанського агрегатного заводу.
У червні 2024 року беззбройний український військовослужбовець, втративши орієнтацію в зоні бойових дій, потрапив на позиції ворога. Не маючи зброї та шансів на опір, він здався в полон.
Після допиту, ворог передав інформацію командуванню. Звідти надійшов наказ вбити полоненого.
Саме Тужилов запропонував виконавця, детально інструктував, обрав місце страти, це контрольно-пропускний пункт на території заводу і особисто контролював страту- розстріл українського захисника пострілом у голову.
На початку липня 2024 року ще двоє українських військових потрапили в полон. Їх прив’язали до стовпів на території заводу. Після допиту знову пролунав наказ: «Отправьте их к Бандере».
Цього разу Тужилов особисто взяв участь у вбивстві. Разом з іншим військовим вони узгодили план і кожен зробив постріл у потилицю полоненому.
24 вересня 2024 року під час звільнення території заводу спецпідрозділи ГУР взяли російських військових у полон, серед них і «Алтая». Прокурори одразу зафіксували всі обставини злочинів і зібрали докази.
У суді він повторював: «Я человек военный, выполнял приказ».
Але виконання очевидно злочинного наказу не виправдання. Це свідомий воєнний злочин.
Грубе порушення правил ведення війни і всіх міжнародних конвенцій.
-Я знаю, про що говорю. Я документував воєнні злочини на Київщині під час та після окупації.
І кожного разу бачив одне й те саме: фанатично-божевільне бажання вбивати мирних жителів та військових, а накази, коли вони були, лишень формальний дозвіл, на реалізацію страшних бажань.
Сьогодні суд визнав Сергія Тужилова винним у жорстокому поводженні з військовополоненими, поєднаному з умисними вбивствами, вчиненими за попередньою змовою групою осіб
(ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 438 КК України), та призначив максимальне покарання, довічне позбавлення волі.
Я розумію, якого покарання прагнуть українці, втомлені війною і шоковані жорстокістю окупантів. Але ми не відповідаємо злочином на злочин. Ми відповідаємо законом і дотриманням всіх норм: право комбатанта брати безпосередню участь у бойових діях передбачає імунітет від переслідування за законні воєнні дії, але комбатанти не мають такого імунітету у разі порушень міжнародного гуманітарного права – порушення законів і звичаїв війни, скоєння злочинів щодо захищених осіб.
Саме цим ми відрізняємося від ворога. Саме це робить нас державою, яка має право вимагати справедливості в спеціальному трибуналі.
За кожним доказом у цій справі стоїть людське життя, обірване не в бою, а в полоні. Зламані долі матерів, дружин і дітей.
Тому вирок, максимально справедливий, який міг бути у цій ситуації.
Я переконаний: кожен воєнний злочин має закінчуватися саме так: довічним увʼязненням. Ані відстань, ані час не стануть на заваді справедливому покаранню. Вічна памʼять Героям, – написав Руслан Кравченко.
