Війна в Україні суттєво змінилася завдяки технологіям, а лінія фронту перестала бути «класичною».
У публікації для The Atlantic історикиня, авторка книг і статей, лауреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум.
-Минулого тижня на полі за межами Києва за деревами непомітно стояв фургон. Усередині фургона не було пасажирських сидінь, лише довгий стіл, два офісні крісла, два ноутбуки та додаткові екрани. Зовні це була мобільна база дронів-перехоплювачів, одна з сотень подібних машин, розкиданих по всій Україні. Це також частина чогось набагато більшого: комплексу технологічних досягнень, які назавжди змінили війну з Росією, а можливо, й усі війни.
На одному з ноутбуків солдат показав мені вид з висоти пташиного польоту на частину української сільської місцевості, що знаходиться на відстані понад 100 миль. Його завдання — ідентифікувати об’єкти, що літають над нею, відрізняти птахів і кажанів від смертоносних російських дронів. Коли він бачить останніх, солдат за ноутбуком поруч із ним може направити перехоплювач — невеликий дрон, схожий на мініатюрну ракету — щоб відстежувати та знищувати російські літальні апарати, що летять, перш ніж вони досягнуть своїх цілей.
На перший погляд зображення на екранах виглядають просто, як у відеогрі. Але це не низькотехнологічна операція. Безпілотники-перехоплювачі на базі штучного інтелекту стали можливими завдяки складній мережі радарних систем, акустичних датчиків та інших інструментів, які сотні великих і малих українських технологічних компаній створюють та оновлюють щодня, використовуючи дані, отримані безпосередньо від солдатів, таких як ці.
Майже жодної з цих компаній не існувало чотири роки тому. Вони виникли з технічно грамотного громадянського суспільства, члени якого змінили свою професію чи спеціалізацію, щоб допомогти захищати свою країну. Я зустрічалася з керівниками українських оборонних компаній, які працюють у сфері фінансових послуг, архітектури, політики.
Минулого тижня я зустріла ще одного, який повернувся з передової якраз того дня. Він сказав мені, що вважає корисним дізнатися, як солдати використовують його продукти та як їх можна покращити.
Інші види команд по всій країні також підключені до цієї постійно вдосконалюваної інформаційної системи, і не лише у фургонах. Минулого року я була у підземній кімнаті в Україні, де десятки людей стежили за сотнями миль лінії фронту на ряді екранів. Український оборонний аналітик Андрій Загороднюк називає цю систему дронів, моніторів, навігації на базі штучного інтелекту, перевірених у боях роботів та взаємопов’язаних солдатів «мережевою ситуаційною обізнаністю», і це пояснює, чому сприйняття цієї війни раптово змінилося.
Українські військові технології швидко розвивалися з перших років війни. Але лише зараз сторонні – у Європі, Сполучених Штатах, Перській затоці та, звичайно, в Росії – починають розуміти, що означає ця еволюція.
З 2022 року багато публічних дискусій щодо війни, навіть у Європі та США, прийняли наратив, що поширюється російською пропагандою, мовчки припускаючи, що Україна зрештою програє. Допомога Україні була способом запобігти катастрофі, нічим більше. Коли адміністрація Трампа припинила надсилати військову та фінансову допомогу Києву у 2025 році, деякі у Вашингтоні очікували (а можливо, й хотіли), щоб кінець настав швидко. Натомість європейці надали гроші. Українське суспільство створило мережеву ситуаційну обізнаність. А коли президент України Володимир Зеленський наприкінці березня здійснив турне країнами Перської затоки та підписав низку угод про безпеку, щось змінилося в міжнародному наративі.
Лідери Катару, Об’єднаних Арабських Еміратів та Саудівської Аравії розмовляли з Україною не тому, що їм було шкода жертви війни, а тому, що вони хотіли придбати безпілотники-перехоплювачі, подібні до тих, які я бачила у дії минулих вихідних. Іранці використовують ту саму технологію безпілотників, що й росіяни, а українці краще за будь-кого знають, як з цим боротися. Лідери країн Перської затоки не самотні: раптом багато людей зрозуміли, що російський наратив помилковий: українці не програють. Росіяни не перемагають, і, що ще важливіше, вони не знають, як перемагати.
Українці та іноземні аналітики описали цю динаміку на трьох основних театрах війни.
Наземна війна. Якщо історія останніх двох років була історією повільного, виснажливого прогресу Росії, то історія цього року зовсім інша. З початку весни, на початку свого щорічного наступу, Росія втратила більше території в Україні, ніж здобула. Зараз важко уявити, як російська армія може просуватися вперед, тому що лінія фронту взагалі не є лінією, а радше широкою забороненою зоною, шириною близько 20 миль. Все всередині цієї зони видно безпілотникам, а це означає, що будь-яка російська сила, танк чи піхотинець, який прагне атакувати нову територію, миттєво ідентифікується і може бути легко вражений.
Оскільки російські командири все одно продовжують атакувати, українці щомісяця вбивають і ранять тисячі ворожих солдатів, можливо, до 30 000. Вони кажуть, що їхня мета — видалити з поля бою більше росіян, ніж можна завербувати на їхнє замінення, і вони можуть бути близькі до успіху.
Війна на далеку відстань. Хоча вони не можуть змістити лінію фронту, росіяни все ще можуть використовувати дрони та ракети для вбивства мирних жителів та знищення цивільної інфраструктури в українських містах, як вони знову зробили цього тижня.
Дійсно, апетит президента Росії Володимира Путіна до такого роду атак зростає, оскільки у нього немає іншого практичного способу завдати шкоди Україні. Він також знає, що українці не мають достатньої кількості протиповітряної оборони, щоб зупинити балістичні ракети, навіть якщо вони зараз можуть зупинити більшість дронів. Україна все ще значною мірою залежить від обладнання протиповітряної оборони зі Сполучених Штатів, особливо боєприпасів для батарей Patriot.
Для закупівлі цих ракет-перехоплювачів було створено європейський фонд, хоча деякі спостерігачі побоюються, що їх просто не вистачає для покупки. За словами Зеленського, протягом перших трьох днів конфлікту між США та Іраном було використано більше ракет Patriot, ніж за всю російсько-українську війну.
Путін не визнає, що його сторона також вичерпує засоби протиповітряної оборони. Це допомогло українським безпілотникам далекого радіусу дії надійніше атакувати російську нафтогазову інфраструктуру, спричиняючи вражаючі вибухи та зменшуючи російські нафтопереробні потужності щонайменше на 20 відсотків.
Майже всі великі нафтопереробні заводи в центральній Росії зупинили або скоротили виробництво, а деякі з них були уражені неодноразово. З такою ж регулярністю нове покоління українських безпілотників з дальністю польоту 100 миль може атакувати склади зброї, логістичні центри та ланцюги постачання далеко за лінією фронту на окупованих Росією територіях. Ці удари менш вражаючі, ніж удари глибоко всередині Росії, але вони вже створили критичний дефіцит палива на Кримському півострові та ускладнюють для росіян постачання їхніх військ, які воюють на Сході та Півдні.
Психологічна війна. Протягом останніх чотирьох років Кремль неодноразово говорив російській громадськості, що війна йде добре, що Україна не є справжньою країною, що перемога неминуча. Але це важко узгодити з панікою, яка охопила Москву минулого місяця, коли щорічний військовий парад був скорочений через побоювання, що його можуть перервати українські безпілотники.
Це також не узгоджується з вражаючими стовпами чорного диму, що клубочилися в повітря в середу вранці, після того, як українські безпілотники вдарили по місцевому нафтопереробному заводу в день відкриття щорічного кремлівського економічного форуму в Санкт-Петербурзі.
Кирило Буданов, колишній керівник військової розвідки, який зараз очолює адміністрацію президента України, сказав мені, що є багато доказів того, що росіяни нарешті стикаються з брехнею державної пропаганди: «Вони не можуть зрозуміти, чому вони повинні продовжувати воювати і чому їх зараз б’ють, тому що їм сказали, що вони переможуть, а Україна — ніщо».
Не всі думають, що це означає, що війна скоро закінчиться. Одна молода жінка, українська державна службовиця, минулими вихідними розповіла мені, що вона та її друзі вже відмовилися від думки, що колись знову житимуть у «нормальній» країні, бо війна триватиме вічно. Вона згадала про політ, яким вона та кілька друзів летіли до Барселони ще до війни: «Те прекрасне життя ніколи не повернеться».
Але є ознаки того, що дехто в Москві, принаймні, готується до закінчення війни. Нещодавно з офісу Сергія Кирієнка, колишнього прем’єр-міністра Росії, а нині високопосадовця в адміністрації Путіна, просочився набір слайдів. Вони описують план продати країні кінець війни: оголосити перемогу, описати російську армію як «найбільш боєздатну у світі», представити невеликі територіальні здобутки як величезний успіх, стверджувати, що Європа зазнала величезного економічного удару, від якого вона не оговтається, і що Україна скоро розпадеться.
Буданов вважає, що рішення Кремля відключити Telegram, платформу соціальних мереж, яка найбільше використовується в Росії, було превентивним кроком, спрямованим на підготовку до такої зміни наративу, «щоб, коли настане час, у них була лише одна офіційна позиція і нічого, крім неї». Буданов також продовжує вірити, що переговори, розпочаті адміністрацією Трампа, можуть призвести до припинення вогню вздовж нинішньої лінії фронту вже цього року. «А потім ми почнемо вирішувати інші питання, які у нас є».
У четвер Зеленський написав листа безпосередньо Путіну, запропонувавши саме це: негайне припинення вогню, що супроводжується очними переговорами між двома лідерами. Путін публічно відкинув цю ідею, заявивши, що не бачить «сенсу» в зустрічі. У Росії все ще є інші варіанти.
Російський президент, який ніколи не визнавав, що Україна є легітимною країною, а Зеленський — її легітимним президентом, може продовжувати бомбардувати українські міста, сподіваючись знищити електромережу та зробити країну непридатною для життя. Він може закликати до масової мобілізації та продовжувати спроби придушити оборону України, жертвуючи тисячами життів. Дехто побоюється, що він може використати цей момент для розширення конфлікту та нападу на країну НАТО, можливо, щоб перевірити готовність Америки захищати союзників. Латвійський генерал цього тижня заявив, що навіть якщо російські безпілотники не зможуть перемогти в Україні, вони мають перевагу над обороною НАТО, яка ще не наздогнала швидко розвиваються технології.
Навіть без переговорів Росія та Україна можуть рухатися до нового статус-кво. Прозора зона фронту зараз може бути 20 миль завширшки, але з удосконаленням технології безпілотників вона незабаром може досягти 30 або навіть 40 миль завширшки. У певний момент лінія фронту стане не просто нічийною землею, а фактично демілітаризованою зоною, подібною до тієї, що розділяє Північну та Південну Корею, яку регулярно патрулюють та підтримують безпілотники.
Після цього вона може стати кордоном — тимчасовим кордоном, який не визнаватиме жодна зі сторін, — але все ж кордоном, який нічим не відрізняється від річки чи гірського хребта, який неможливо перемістити, який важко перетнути. Це не буде однозначною перемогою для України, але це буде великою поразкою для Путіна, чия головна мета — знищення всієї України, видалення України з карти — ніколи не буде досягнута.
