Задоволення від чужої невдачі, хоча й ганебне, є досить поширеним почуттям, особливо коли воно стосується когось, хто раніше нас роздратував. Дослідники зафіксували це явище в експерименті: учасники спонтанно посміхалися, коли їхній суперник-провокатор реагував болем на неприємний звук.
Про це пише «Польське Радіо» з посиланням на журнал «Cognition and Emotion».
Хоча мало хто зізнається, що відчуває задоволення від чужої невдачі чи навіть нещастя, це досить поширене явище.
«Зловтішання виникає, коли з іншою людиною трапляється щось небажане або навіть неприємне (наприклад, скасований рейс або смерть родича), що інша людина сприймає як заслужене, оскільки відчуває образу чи образу до цієї людини. Відчуття злорадства тимчасово покращує наше самопочуття та дає нам відчуття ілюзорного контролю. Це також зміцнює віру у справедливий світ, у якому люди отримують те, що заслуговують», — каже доктор Кароліна Дідух-Газар, дослідниця Вюрцбурзького університету, яка вивчає психологію агресії, зокрема механізми поведінки у відповідь.
Це почуття також виникає під час міжгрупових конфліктів, коли люди поділяються на «своїх» і «тих». «Зловтіха забезпечує тимчасове полегшення під час тривалого конфлікту, але вона також мотивує членів групи до подальшого насильства», — зазначає дослідниця Вюрцбурзького університету.
Численні дослідження показали, що зловтіха проявляється набагато частіше, коли ми змагаємося з кимось. Емпатичні реакції на страждання інших під час змагання зазвичай менші або навіть повністю зникають.
Доктор Кароліна Дідух-Газар та її колеги зафіксували зловтіху в експерименті. У дослідженні дослідники спостерігали за емоційними та фізіологічними реакціями учасників, які змагалися один з одним у простому завданні з обмеженим часом, що передбачало натискання комп’ютерної миші в потрібний момент. Однак результати змагань були підтасовані таким чином, що кожен учасник програв половину своїх спроб.
Після програшу учасників карали звуком, який нібито обрав їхній суперник. Гравці-провокатори відтворювали голосніший звук для своїх суперників, а гравці-непровокатори — тихіший. Коли учасник перемагав, комп’ютер «вибирав» рівень звуку для «провокаційного» чи «непровокаційного» суперника, і учасник спостерігав за реакцією свого суперника в короткому відео. Покараний суперник або демонстрував біль (кривився від болю, заплющував очі, напружував обличчя), або залишався нейтральним.
Команда докторки Дідух-Газар використовувала електроміографію обличчя (ЕМГ) — тест, який записує електричні сигнали від м’язів і нервів за допомогою електродів під час скорочення та відпочинку. Це дозволяє фіксувати наші спонтанні та несвідомі реакції. Посмішки реєстрували за допомогою активності великого виличного м’яза (відповідає за посмішку), кругового м’яза ока (посмішка з залученими очима) та м’яза брови (сигналізує про негативні емоції).
«Учасники частіше посміхалися, коли бачили, як провокаційний суперник реагує на біль, викликаний шумом, порівняно з тим, коли він залишався спокійним. Ці результати свідчать про те, що спостереження за його стражданнями було вирішальним для виникнення задоволення від нещастя чи невдачі суперника», — описала доктор Кароліна Дідух-Газар.
В опитуваннях щодо своїх почуттів до «провокаторів» учасники повідомляли про більший гнів, підвищене збудження, зниження домінування та нижче почуття справедливості. Це означає, що вони справді відчували себе спровокованими, що було передумовою для виникнення злорадства.
Дослідження також показало, що учасники кривилися, спостерігаючи за стражданнями «непровокаційного» суперника. «Така негативна реакція може свідчити про співчуття до цього суперника або емпатію до його незаслуженого болю. Емпатична реакція свідчить про те, що негативні реакції викликає не змагальний характер самого завдання, а радше гнів до суперника-провокатора», — пояснила авторка дослідження.
Як повідомляло Інше ТВ, Працює безвідмовно. “Правило 2-2-2” поверне почуття у ваші стосунки
