6 грудня відзначається День Збройних сил України. Свято, яке нині поза гендером. Жінки все частіше воліють йти на війну, захищати рідну землю від загарбника. Одна з таких відчайдух – Ольга Парфьонова. Це перша жінка з Південноукраїнської АЕС у лавах ЗСУ. Загалом на захист України вже стало 213 працівників Південноукраїнського енергокомплексу.
Уже четвертий місяць жінка служить у Повітряних силах України на посаді стрільчині, у званні поки що солдатки. Її навіть встигли охрестити позивним «Княгиня». З початком війни Ольгу охопив розпач через побоювання за 13-річну доньку Вероніку, яку виховує самотужки. Поступово материнський інстинкт трансформувався у бажання піти на війну. «Це був дуже довгий шлях. Я нікому не казала. Тільки батьки мої про це знали та дитина. Все. Влітку в мене була відпустка, яку я всю використала, щоб потрапити до ЗСУ», – розповідає стрільчиня Повітряних сил Збройних Сил України Ольга Парфьонова.
Потрапити до ЗСУ виявилося не так вже й легко. Ким служитиме, де – чіткого плану в 36-річної бійчині не було. Після довгих бюрократичних поневірянь Оля, зрештою, потрапила на півторамісячне навчання – базову військову підготовку. «Дуже сподобалося, як кажуть, «зайшло». Коли телефонувала мама, вона по голосу чула, що мені це припало до душі. Стріляти завжди подобалося, але стріляла я тільки в тирі», – каже військова.
Ользі до однострою не звикати. Сім років працювала на посаді контролера в загоні відомчої воєнізованої охорони ВП ПАЕС, зараз – стрільчиня в ЗСУ. Поки що служить у тиловій частині, але будь-якого моменту умовно безпечне місце може змінити на «нульовий» рубіж. Зізнається, страх є, але вороття немає. Та й батьки, нарешті, змирилися з непростим рішенням доньки. «Батьки були дуже проти, особливо тато. Він спочатку злився на мене. Але зараз, коли я поїхала на навчання, вони трохи заспокоїлися. Підтримують мене, допомагають. Я навіть за собою помітила, що спокійнішою стала, коли пішла служити», – розповідає військова.
У частині, де служить Ольга, жінок чимало. Посади різні, як і вікова категорія. Гендерної дискримінації, каже, не помітила. Під час виконання бойового завдання чоловіки-колеги намагаються ставитись як до рівного бійця, але й не забувають, що перед ними жінка. «Вони оберігають, хочуть пригостити чимось смачненьким. Завжди щось мені приносять: цукерки, шоколадки, булочки – бо я худенька. Дуже хлопці класні. Мені пощастило з ними», – ділиться захисниця.
Загалом в Україні у лавах ЗСУ майже 43 тисячі військовослужбовиць, з них 5 тисяч – безпосередньо на фронті. Можливо, у такий спосіб слабка стать і реалізує своє право на самовизначення, але нехай це буде не на війні.
Валентина Герасименко.
Фото: Руслана Дозорцева.
