Виробникам FPV-дронів потрібно тисячі інженерів, а для розвідувальних та ударних БПЛА – сотні висококваліфікованих. Знайти на ринку готові кадри складно, кажуть виробники. Вони наймають новачків із базовими знаннями з електротехніки та довчають у процесі, який може зайняти дорогоцінні пів року. Чому виробники дронів зіштовхнулися із кадровим голодом?
Про це – в матеріалі Forbes Ukraine.
Один інженер на місяць збирає близько 50 FPV-дронів, говорить засновник фонду «Хвиля’91» і власник логістичної компанії EnlivUA Group Олександр Яковенко. Він запустив виробництво FPV-дронів «Колібрі» восени 2022-го на $150 000 власних коштів та IT-компанії Netpeak Group.
На старті дрони передавали військовим безкоштовно, з серпня 2023 року Яковенко почав продавати дрони через свою компанію Taf Drones. 40% прибутків підприємець вкладає в R&D, решту віддає на благодійність. План на грудень – виготовити 12 000 дронів.
Чи вистачає цього? Українські компанії виготовляють щомісяця приблизно 50 000 FPV-дронів, росіяни – вшестеро більше, каже засновник компанії DroneSpace Максим Шеремет. З розрахунку, що один інженер збирає близько 50 FPV-дронів, галузь складається приблизно з 1000 людей.
Виробництво FPV-дронів відносно просто масштабувати – вони збираються із китайських компонентів. «Проте нам бракує людей, які вміють збирати все ручками», – каже Яковенко, у чиїй компанії працює близько сотні людей.
Виробникам FPV-дронів не вистачає 2000 інженерів, дає консервативну оцінку президент асоціації виробників дронів «Технологічні сили України» та голова наглядової ради оборонно-технічної компанії FRDM Вадим Юник. Щоб масштабуватися вшестеро, потрібно в шість разів більше інженерів, вважає Шеремет. Тобто галузь має складатися із 6000 інженерів.
Загалом в Україні є близько 200 виробників дронів різного типу. Вони забезпечують лише 10–15% від загальної потреби армії, говорить засновниця фонду Dignitas Любов Шипович. За її оцінкою, лише FPV-дронів потрібно близько 200 000 штук на місяць.
Чи поширюється кадровий голод на виробників великих розвідувальних та ударних дронів? «Дефіцит кадрів є, але ми навчаємо фахівців для себе», – говорить співзасновник компанії DeViRo Денис Чередниченко. Його компанія виготовляє великі розвідувальні безпілотники «Лелека» із 2014-го. Десятці великих виробників дронів бракує пів тисячі висококваліфікованих інженерів різних напрямів, каже Юник.
Залежно від типу дронів виробники потребують різної кваліфікації фахівця. «Якщо компанія виробляє безпілотники за готовими схемами, то їй потрібні суто збірники, – каже Юник. – Якщо займається власною розробкою, то відчуває дефіцит більш кваліфікованих фахівців».
Чому виник дефіцит
Загалом українським виробникам бракує інженерів з авіоніки, РЕБ та більш вузьких спеціальностей. Зокрема у дефіциті інженери з компʼютерного бачення та цифрової обробки сигналів, а також спеціалісти, які займаються розробкою вбудованого ПЗ та математичним моделюванням, каже Юник.
Вузькопрофільних інженерів можуть чекати й шукати місяцями, каже голова ГО «Аеророзвідка» Ярослав Гончар. Інженера-конструктора, що займається моделюванням плат, Шеремет із DroneSpace шукав три місяці. Фахівця з радіоелектронної розвідки, який зробить дрон стійким до ворожих РЕБ, Яковенко шукав близько двох-трьох місяців. «Їх потрібно хантити не лише в Україні, а й за кордоном», – каже він.
Звідки такий дефіцит? На початку повномасштабного вторгнення в Україні було сім зразків дронів, допущених до експлуатації в ЗСУ. З 24 лютого кількість зросла до 62, говорила на конференції Forbes Tech керівниця оборонного кластера Brave1 Наталія Кушнерська. «Коли зʼявляється нова індустрія, потрібно десь знайти 2000 людей, що займаються мікропайкою», – додає Яковенко.
Водночас за період незалежності України університети підготували недостатньо кадрів, які можна забирати на ринок, каже він і додає, що більшість виїхали за кордон. «Звідки у нас візьметься багато інженерів? – каже радник міністра цифрової трансформації Георгій Цхакая. – До початку повномасштабної війни на них не було такого попиту».
Левова частка українських інженерів здобули освіту ще у СРСР і працювали на підприємствах на кшталт «Антонов», говорить Яковенко. «Вони розумні, кваліфіковані, але не динамічні, – додає він. – А ринок динамічний, потрібно швидко і постійно робити нові ітерації». Приміром, лише за півтора року FPV-дрони еволюціонували із «одноразових» до дронів із розвинутою системою скиду, що дозволяє використовувати дрон безліч разів.
Свої корективи у найм вносить і специфіка роботи – кандидатів шукають у режимі тиші й перевіряють звʼязки з Росією. «Додатковий відбір зменшує воронку людей» – каже Яковенко.
«Платіть людям більше – і у вас не буде проблем з кадрами», – вважає він і додає, що за кваліфікованого спеціаліста готовий переплатити приблизно 20%. Крім фіксованої зарплати, його працівники отримують бонус за кількість зібраних дронів. Також компанія пропонує опціони від продукту.
Які зарплати пропонує український ринок? Інженери-збірники компанії FRDM Юника отримують від 30 000 грн. Середня по ринку – 50 000 грн, каже Шеремет. Спеціаліст, який може самостійно спроєктувати літак або коптер, заробляє від $2000 до $5000 за проєкт і одночасно може співпрацювати з різними виробниками, каже Яковенко. Зарплати фахівців із РЕБ він оцінює в $5000–10 000.
Конкурувати грошима можуть не всі виробники дронів. «Дронові компанії з’явилися на початку повномасштабної війни і не можуть запропонувати високі зарплати», – каже колишній президент «Київстара» Петро Чернишов, якого призначили радником з питань корпоративного управління в університетах та розвитку Київського авіаційного інституту. Та й хантинг у цій сфері не дуже прийнятний, каже Шеремет. «Виробники один одного знають, у нас є загальний чат для спілкування», – додає він.
Покрити дефіцит
Шеремет із DroneSpace набирає фахівців із базовим знанням електротехніки: «Головне, щоб умів тримати паяльник у руках». Новачок починає зі збірки простих FPV-дронів. Далі він переходить на конструювання великих ударних дронів. До рівня джуна можуть довчити за два-три місяці, сеньйора – за пів року.
«З моєї практики люди, які ніколи не тримали паяльник у руках, протягом трьох тижнів уже роблять результат на 4+, – говорить Яковенко. – Але нам усе одно потрібно будувати системну модель навчання».
8 листопада проєкт навчання та забезпечення операторів безпілотників Victory Drones та фонд Dignitas запустили безкоштовний курс «Інженер БПЛА» на платформі Prometheus. Курс розрахований на людей без технічного бекграунду, щоб ті змогли здобути базові знання з інженерії БПЛА та підготуватися до збирання та ремонту дронів.
На курс записалося 8500 осіб, говорить Шипович. «На Prometheus ще не було такої цифри для попереднього запису на курс», – додає вона. У жовтні фонд також запустив перший набір більш практичного онлайн-курсу «Народний FPV», де учасники вчаться збирати семидюймові FPV-дрони, які потім відправляють військовим. Перед стартом на цей курс записалося 1600 осіб.
Що відбувається з університетською освітою? У 2022 році КПІ ім. Сікорського набрав 25 студентів на спеціальність «Авіоніка» і 167 на спеціальність «Телекомунікації та радіотехніка». Проте бакалаврський диплом вони отримають у 2026 році.
Львівська політехніка підписала меморандум про співпрацю з компанією Culver Aviation, яка з 2014 року проєктує дрони. Виробник допомагатиме готувати спеціалістів нової освітньої програми «Безпілотні літальні апарати». Студентів запрошуватимуть стажуватися на виробництво і проводитимуть спеціалізовані курси і тренінги.
Шляхом кооперації з виробниками планує рухатися і Київський авіаційний університет (КАІ), який утворився після розділу НАУ на два навчальні заклади – власне КАІ та Українську державну льотну академію у Кропивницькому.
«Ми повинні починати з короткострокових курсів з конструювання безпілотників і потім переходити до створення окремої навчальної програми», – зазначає Чернишов.
Університет, за його словами, веде перемовини з виробниками безпілотників, щоб вони працювали на базі університету – навчали як студентів, так і людей зі сторони. Уже в грудні університет може домовитися з першим виробником, назву якого не розголошують. Ще з кількома вестимуть перемовини до літа.
«Вища освіта – це дуже інерційний процес. Не можна прийти сьогодні, а за тиждень уже отримати результат», – зазначає Чернишов.
