У XIX столітті “ретро-ходьба” була ексцентричним хобі, але сьогоднішні дослідження показують, що вона може мати справжню користь для нашого організму.
Про це пише ВВС.
Влітку 1915 рок у гонитві за призом у 20 тисяч доларів США (тоді ця сума дорівнювала теперішнім 5200 доларів) власник сигарної крамниці на ім’я Патрік Гармон взявся за цікаве завдання.
50-річний чоловік планував пройти задом наперед із Сан-Франциско до Нью-Йорка.
За допомогою друга та маленького автомобільного дзеркала, прикріпленого до грудей, щоб бачити, куди він прямує, Гармон пройшов 6300 км за 290 днів, весь цей час крокуючи спиною уперед.
Він стверджував, що подорож зробила його щиколотки такими сильними, що потягнути їх можна було, лише “вдаривши по них кувалдою”.
Можливо, він щось знав.
Як показують дослідженнями, ходіння задом наперед може мати дивовижні переваги як для фізичного здоров’я, так і для мозку.
Ретро-ходьба, як її називають в академічних колах, має давню історію.
Є повідомлення, що на початку XIX століття люди проходили сотні, а іноді й тисячі кілометрів задкуючи. У багатьох випадках вони просто намагалися виграти парі, але дехто також хотів встановити дивний рекорд.
Утім, через те, що механізм ходіння задом наперед дещо інший, така вправа може принести фізичну користь. Її, приміром, використовують у фізіотерапії для полегшення болю у спині, проблем з колінами та артриту.
Деякі дослідження навіть припускають, що ходьба задом наперед може позитивно вплинути на когнітивні здібності, такі як пам’ять, час реакції та навички вирішення проблем.
Вважають, що практика ходьби задом наперед для оздоровчих цілей виникла ще у стародавньому Китаї. Але нещодавно вона привернула увагу дослідників у США та Європі як спосіб покращити спортивні результати й наростити м’язову силу.
Джанет Дуфек, експертка з біомеханіки з Університету Невади в США, досліджує рух назад понад 20 років.
Вона та її колеги виявили, що ходьба задом наперед лише 10-15 хвилин на день протягом місяця збільшила гнучкість підколінного сухожилля у десяти здорових студенток.
Ходьба задом наперед також може зміцнити м’язи спини, що відповідають за рівновагу та гнучкість хребта. А пʼять спортсменів, учасників іншого дослідження, також проведеного під керівництвом Дуфек, повідомили, що після таких вправ у них зменшився біль у попереку.
“Наше дослідження показало, що ходіння задом наперед частково полегшує біль у попереку, бо розтягує підколінні сухожилля, – каже науковиця Дуфек. – Часто однією з причин болю у нижній частині спини є напружені підколінні сухожилля”.
Вправи для ходьби та бігу назад вже використовують у деяких спортивних тренуваннях, зокрема в командних і ракеткових видах спорту, які вимагають спритності.
Оскільки біг задом наперед зменшує навантаження на колінні суглоби, але водночас зміцнює їх, він також корисний для захисту спортсменів від травм.
Утім, дослідники встановили, що ретро-ходьба приносить користь не лише спортсменам, але й літнім людям, молоді, людям із ожирінням, хворим на остеоартроз та пацієнтам після інсульту з порушеннями ходьби.
Вчені також зʼясували, що ходьба задом наперед спалює більше калорій, ніж звичайна ходьба.
Але чому вона така корисна?
“Біомеханіка ходьби назад дуже відрізняється від ходьби вперед, – пояснює Дуфек. – Діапазон рухів у коліні зменшується, і це має переваги для людей, які, наприклад, проходять реабілітацію після операції на коліні”.
Одне нещодавнє дослідження показало, що під час ходьби задом наперед значно зменшується діапазон рухів у тазостегнових і колінних суглобах.
Хоча ходьба вперед починається з контакту п’ятки із землею, назад ми торкаємось землі спершу носком, а п’ятка може так і залишитися у повітрі.
Як наслідок, колінний суглоб відчуває менше ударів і використовує інші м’язи у порівнянні зі звичайною ходьбою.
Насправді найбільше ударів під час ходьби назад поглинає гомілковостопний суглоб.
Отже, схоже, що у заяві Гармона про значне зміцнення щиколоток чимало правди, навіть якщо частину шляху він проїхав потягом.
Утім, переваги не закінчуються міцнішими щиколотками.
Дослідники також виявили відмінності у нейронній активності мозку під час ходьби у різних керунках.
Коли ми задкуємо, у нас насамперед активується префронтальна кора головного мозку, відповідальна за такі складні когнітивні навички, як ухвалення рішень та розвʼязання завдань.
В одному дослідженні перевірили здатність 38 учасників виконати тест Струпа. Випробування передбачає швидку реакцію на суперечливі стимули, наприклад, коли слово “синій” написане червоними літерами.
Під час тестування одна група учасників крокувала вперед або вбік, інша – назад.
Дослідники зʼясували, що найкращі результати показали ті, хто йшов задом наперед. Можливо тому, що їхній мозок вже налаштувався на незвичне завдання.
Інше дослідження показало, що будь-який рух у зворотному напрямку – ходьба задом наперед, перегляд відео, на якому предмети рухаються назад, чи навіть просто уявлення такого руху, покращили здатність учасників запам’ятовувати інформацію.
Що більше зʼявляється таких досліджень за участю різних груп людей, як здорових, так і з хворобами, то більше переваг виявляють вчені.
Утім, у ходьби задом наперед є й ризики. Відомі випадки, коли виконуючи таку вправу під час фізіотерапії, люди отримували серйозні травми.
До того ж, таких самих переваг можна домогтися й в інший спосіб. Вчені з Китаю, наприклад, виявили, що гімнастика тай-чи та плавання є більш ефективними реабілітаційними заходами для спортсменів із болем у нижній частині спини, ніж ходьба задом наперед, біг підтюпцем або відсутність вправ взагалі.
Але, як каже Дуфек, є ще один привід спробувати ретроходіння – це новизна.
“Я маю на увазі, що розтягнути підколінні сухожилля можна багатьма способами, але жоден із них не буде таким кумедним, як ходьба задом наперед”.
