Село Котляреве на Миколаївщині не перебувало під окупацією, але, що таке близькість військових рф, відчуло на собі. Практично 99% домівок пошкоджені артобстрілами.
Старший капелан Миколаївської єпархії Православної церкви України отець Андрій (Стадович), який також є депутатом Шевченківської громади та голова комісії з законопорядку, знає, як місцеві жителі пережили атаку окупантів у 2022 році. Саме він забирав викрадених військовими рф односельців додому, організовував гуманітарну допомогу, на свої очі бачив обстріли житлових будинків та загибель місцевих жителів, руйнування дитячого садка, ФАПу, сільради та двох приміщень церкви. Війна змінила і особисте життя чоловіка – 46-річний священик одружився на медикині.
Журналісти ЦПР разом із документаторами громадської приймальні УГСПЛ в Одесі в рамках ініціативи “Трибунал для путіна” з’їздили в Котляреве та поспілкувались з настоятелем церкви Рівноапостольної княгині Ольги.
Отець Андрій, де вас застало повномасштабне вторгнення рф? Що відбувалось у селі?
Я живу у Котляреве з 2001 року. З початком війни у 2022 році військові колони рф проходили через наше село. Це приблизно від 100 до 300 одиниць техніки. Два тижні вони стояли навколо, ми навіть не могли виїхати, все було перекрите артилерією.
Які ви бачили воєнні злочини?
Практично 99% домівок в селі пошкоджені артобстрілами рф. Три наших жителі були в російському полоні. Це Григорій Купрати – пенсіонер, займається сільським господарством; Микола Новачук – пенсіонер, підприємець, магазинчик держав в сусідньому селі Шевченкове; Микола Чернов – підприємець, у нас тут в Котляреве тримав магазин. Григорій їхав до себе на ферму, коли його спіймали, а підприємці – в Миколаїв, щоб закупити продукти для магазинів. Людей тримали десь три – чотири дні.
Їх били?
Вони казали, що били. Чоловіки були дуже налякані, коли я їх забрав додому.
Ви звертались з приводу цих злочинів в прокуратуру, СБУ, міжнародні організації?
Я говорив це волонтерам, які приїжджали із “Червоного Хреста”. Також спілкувався з громадськими та релігійними організаціями різних конфесій. Я розказував, показував, вони також спілкувалися з постраждалими. Але з офіційним листом до правоохоронних органів я не звертався.
Усі російські “прильоти” були виключно по цивільнім об’єктам?
Так, це тільки цивільні об’єкти. Люди ховалися по погребах в себе. Але це не всіх врятувало. Місцевий мешканець Сергій загинув під час “прильоту” саме у погріб. Царство Небесне!
Спочатку російські військові били квадратами й ми могли вже приблизно щось розуміти. Але потім вони почали бити хаотично. Наприклад, зранку все спокійно, люди вийшли на город посапати. Дід з бабою саджали картоплю, їм за 60 років було, “приліт” – і все. Розумієте?
Зараз люди повертаються. Місцеві кинулися працювати в полі. Найголовніше — дати людям відчуття спокою. А це можливість відновити майно, запустити підприємства, які дадуть гроші. За інтернет, газ, світло, воду треба платити, як не крути. Треба гроші, а роботи немає.
Як ви вважаєте, чому військові вчиняють такі злочини?
Річ у тому, що в культурному плані українці від жителів російської федерації відрізняються дуже сильно. Ми звикли займатися полем, ремеслом — сіли на одному місці й навколо себе своє робимо. А вони кочівники, в них немає родинного розуміння. Вони прийшли, все поруйнували й пішли далі.
І справа не в тому, щоб їх покарати, а в тому, щоб показати їхнім дітям чи родичам, що за це буде покарання. Щоб вони не прийшли до нас, чи до якогось іншого народу, і не робили знов ці самі нищення.
Як повідомляло Інше ТВ, Як пастор став капеланом: історія Євгена Мініна з Миколаєва
