Найкоштовніший наш скарб – це люди. Люди, які стали на захист нас і нашої землі.
Із зрозумілих причин зараз ми не можемо назвати їх імена – тільки псевдо. Але разом з пресслужбою 123 бригади Тероборони ЗСУ будемо про них розповідати.
26-річний хлопець на псевдо «Кузя» з найкрутішого, як він сам впевнений, села на Первомайщині не вагався, коли розпочалось повномасштабне російське вторгнення. І вже 24 лютого 2022 року, залишив вдома дружину з дитиною, прийшов до сільради, як був, – в спортивному костюмі і «шльопках». І одразу разом з другом і родичем Миколою Лук’янчуком (на жаль, він нещодавно загинув в бою) став членом сільської тероборони.
«Патрулювали село – хтось із ножем, хтось із пневматичним пістолетом, але за декілька днів тероборона нашого села мала вже дуже багато дорослих чоловіків і гарне озброєння, переважно, мисливське.
Минуло 5 днів, приїхав голова територіальної громади, каже: «Хлопці, ситуація дуже серйозна, треба щось робити». Сіло нас, чоловік п’ятнадцять, в буса, і поїхали до Первомайського РТЦК. Там нам видали автомати, дали набої, і ми повернулися до свого села. В подальшому несли службу на блокпостах, одягнені хто в чому, більше були схожі на клоунів, ніж на солдатів», – згадує перші дня «Кузя».
Коли тероборонівець ніс службу в районі Південноукраїнської АЕС, він познайомився зі своїм нинішнім командиром і потрапив до лав 123 бригади територіальної оборони ЗСУ.
«Багато місць ми змінили – наш підрозділ кидали в різні райони. Ми ретельно готувалися до зустрічі з окупантами: облаштовували позиції, рили окопи, бліндажі, обкладали мішками із піском вікна–двері в будівлях. Різали акацію, робили багаття, бо теплих речей було обмаль. З дому односельці добряче нас підтримували – підгодовували, їжі було повно.
Тяжко було, що від сім’ї поїхав (вдома залишилась дружина з дитиною), що війна настала, що невідомо, що буде завтра. Я тоді взагалі мало що розумів. Пішов та й пішов… Те, що я стану мінометником і буду гатити росіян день і ніч, і в подумках не було», – каже «Кузя».
Освоювати міномет «Кузя» почав вже під Миколаєвом, коли вже влився в колектив батальйону 123 бригади тероборони ЗСУ і відчув себе, як він каже, «часткою гігантської патріотичної спільноти». І саме тут пройшов «перше хрещення» ворожим вогнем.
«Біля нас стала бойова бригада із сучасною апаратурою зв’язку. На другий день на подвір’я прилетіли три ракети «С-300». Страх, біганина, серце б’ється, сержант кричить в телефон: «Де доповідь, що вас обстрілюють!?». Повилітали вікна, повиривались двері, всі повибігали на вулицю, хто в чому. Після прильоту другої ракети я зрозумів, що готуватися і вчитися треба ретельно. Метрах в чотирьохстах бліндаж, який ми довго і сумлінно копали, тоді ще не розуміючи, навіщо. Поки до нього бігли, летіло коріння, собаки, земля. На емоціях посварився з командиром: тільки почали воювати, а вже ледь не вбили!», – розповідає військовослужбовець.
Але вже до середини осені 2022 року його мінометний підрозділ завершив навчання і, що називається, твердо стояв на ногах – був повноцінним, гарно екіпірованим і підготовленим.
«Херсон звільнили без нас, і коли ми приїхали, картина була вражаючою. В полі – підбиті літаки, гелікоптери, склади спалені, все обгоріле… І очі в людей такі, що важко забути.
За три дні ми вже «вітали» мінами московських бандитів та їхню техніку. За місяць про нас вже ішла гарна слава, що ми дуже ефективний підрозділ. Насправді, все завдяки нашому командиру, який і ящики з мінами носив, і навчив багато чому, і був в найтяжчі часи поряд. Ми щоразу аналізували правильність дій і злагодженість підрозділу», – з гордістю відмічає тероборонівець.
Річницю повномасштабного російського вторгнення «Кузя» зустрів вже у штурмовому підрозділі. І, хоча страх був, допомагали поради досвідчених побратимів і приклад заступника командира роти.
«Я набув бойового досвіду, повоював і надивився. Сьогодні знову серед своїх хлопців, і наші міномети щодня наближають нашу Перемогу! Янгол-охоронець береже нас, а ми бережемо Україну!», – каже миколаївський тероборонівець.
Миколаївські тероборонівці: Chester (ФОТО)
