Миколаївська обласна військова адміністрація продовжує розповіді про людей, які мешкають в різних куточках нашого регіону та своїми вчинками надихають інших.
Чергова історія – про Гагіка Саркісяна, пенсіонера з села Мішково-Погорілове.
Гагік Саркісян на власному подвір’ї готував їжу для українських захисників. У перші дні повномасштабної агресії рф проти України власним коштом купляв каву та чай. З них робив гарячі напої та розвозив по блокпостах.
«24 лютого о 3-й годині ночі я не спав. Донька запитала мене, чи буде війна. Я відповів, що буде. Через годину пролунали перші вибухи», – такими спогадами про лютневу ніч починає свою розмову Гагік Саркісян.
За словами чоловіка, як тільки зійшло сонце, поїхав у місто за продуктами. Дорога була забита автівками, і, якщо раніше її можна було подолати за 15 хвилин, то тоді – за декілька годин. На зворотному шляху вже пригощав хлопців смаколиками.
«Я прямо до них підходжу та кажу як є, мовляв, пригощайтеся! Спочатку поставились з недовірою, а потім вже самі звертались з проханнями», – додає Гагік.
Готував перший місяць пенсіонер власними силами та заготівлями, які були вдома. Потім – сусіди почали зносити крупи, овочі, домашню консервацію, м’ясо. Допомагала і громада.
«І варили їсти, і ліс пиляли для оборонних споруд. Те, що треба було робити, ми все робили, що хлопці просили. У нас не було командирів (серед цивільних). Для мене головне, коли люди гуртуються, то вони всі однакові і мета однакова. Тоді і все виходить!», – розповідає Гагік.
Пенсіонер каже, доньку та онука вивіз до іншого міста. Адже залишатися у селі ставало дедалі небезпечніше. Подвір’я почали обстрілювати, а поряд у кілометрі точилися бої.
«Одного разу було дуже страшно, коли через балку вертоліт летів…Ця картина мені знайома, цей почерк також! Через карабаську війну, у 1988 році на моїй малій Батьківщині радянська армія стояла. Два страшні роки – комендантська година, спека, південь. Нас, як худобу, ганяли туди-сюди…Ми виїхали звідти до України, яка стала другою домівкою», – говорить Гагік Саркісян.
Тривалий час будинок Гагіка був відчинений для захисників цілодобово. У будь-який момент привітний господар частував гарячою їжею, надавав можливість для перепочинку та вирішення побутових потреб. Навіть зараз бійці, будучи проїздом, заходять на гостини та дякують за підтримку.
«Моя мотивація – свобода. І вона неоціненна! Адже Господь усіх людей наділяє і свободою, і людяністю, але не всі їх беруть. Армія створена не вбивати, а захищати людей. Коли ж функціонал змінюється, усі стають проти цієї армії. Так само й українці стали проти військ рф, які приїхали сюди вбивати», – підсумовує свою розповідь Гагік Саркісян.
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталя та Вероніка Рогозіни
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Віталій Варяниця
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Наталія Дворецька
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Римма Малахова
Миколаївщина. Сильні, незламні, вільні: Світлана Гапішко