Олексію Резнікову, схоже, вдалося пережити турбулентність, викликану медійними скандалами навколо Міністерства оборони та чутками про бажання президента Володимира Зеленського замінити його на військового.
Резніков запевняє, що президент йому довіряє і їм обом комфортно співпрацювати.
Це була велика розмова. Ми обговорили комунікаційні провали Міноборони, відсутність охочих займатись тиловим забезпеченням, скорочення виплат військовим, реформу військових кафедр та як вступ Китаю у “вісь зла” вплине на війну. І, звичайно, не оминули тему яєць.
Чому Резніков не готовий йти у відставку, чи вистачить Україні снарядів для перемоги над Росією та в чому міністр не згодний з очільником розвідки Кирилом Будановим – читайте в інтерв’ю Резнікова для LIGA.net.
“А ЧОМУ Я МАЮ ПОДАВАТИ У ВІДСТАВКУ?”
– Ви неодноразово заявляли, що публікації про яйця, справа проти вашого ексзаступника В’ячеслава Шаповалова, “паспорт” Лієва – це елементи інформаційної кампанії проти вас з боку недобросовісних монополістів, яким ви наступили на хвіст…
– Це одна з версій. Інформаційні хвилі мають замовний характер. Коли один і той самий текст з надуманою історією про нібито чеські патрони за 7 центів копіюється в 40-50 джерелах – очевидно, що це організований і продуманий вкид. Хтось навмисно (або випадково) в декількох публікаціях наклав відеоряд з мільйоном у дивані заступника ексміністра (Андрія Тарана. – Ред.) з текстом про затримання мого заступника.
І таких прикладів інформаційного збудження суспільства, що нібито в Міноборони зібрався шалений непотріб корупціонерів… Але коли починаєш дивитись, а що це за інформація, то вона жодного стосунку ні до мене, ні до моєї команди не має.
Тому одна з моїх гіпотез: це інспірована і спланована історія, але бенефіціари в неї різні. Запустити могли одні, а скористалися ті, хто мав велике бажання посунути мене з посади. Мали на меті порушити довіру до Міноборони як інституції. А це означає зменшення допомоги від західних партнерів і нашої спроможності йти в контрнаступ. А це своєю чергою – привід посадити нас за стіл переговорів з москалями.
Люди правильно роблять, коли вимагають прозорості. Я сам є такою людиною. Коли я прийшов на посаду, я публічно з трибуни Верховної Ради оголосив, що буду створювати незалежні агентства, зокрема із закупівель.
Ми зареєстрували агенство оборонних закупівель і запустили агентство, яке буде займатись тиловим забезпеченням. Але 24 лютого (2022 року. – Ред.) переді мною постало питання пріоритетності: вдягнути та нагодувати кратно збільшену чисельність ЗСУ або продовжити займатись процедурами. Звичайно, я був вимушений відкласти реформи. І це мене наздогнало.”Сьогодні ми трошки видохнули. В нас почала зростати партія тих, хто закінчив війну, – “війни немає – можна жити як раніше”. Забули про єдність і згуртованість – можна один одного кліпати. Я хочу застерегти, що війна ще не закінчилась. І Росія не покинула своїх планів”.
Я хочу попросити всіх, хто має критичне мислення, знайти першу публікацію про нібито яйця за 17 грн, роздрукувати форматом А3 сторінку додатка і надіслати мені обведене червоним маркером, де ви бачите, що штука – 17 грн. Ви там цього не знайдете. Тому міф про яйце за 17 грн залишається міфом.
– Якщо проблем з харчуванням немає і це все інформаційна кампанія проти вас, то всі ваші останні дії щодо заміни заступників, створення антикорупційної ради тощо – не через проблему, яку треба вирішувати, а тому що президент попросив вас погасити інформаційну пожежу?
– Не так. По-перше, комунікаційно ми хвилю програли. І я це визнавав. Кризового інформаційного менеджменту в мене не було, оскільки я не вважав, що це потрібно. Для мене з 24 лютого 2022 року кризовий менеджмент щодня – це взаємодія із західними партнерами.
– Тобто ви не займались кризовим інформаційним менеджментом, тому що розраховували на єдність суспільства до кінця війни. Але я скільки передивився ваших інтерв’ю – майже в кожному ви згадуєте про комунікаційні провали. Коли нарешті Міноборони зробить висновки?
– Перші висновки, які я зробив, – це перезавантаження антикорупційного управління, яке, на жаль, не спрацювало. Воно має виявляти ознаки корупції та інформувати.
Я поспілкувався зі знайомими, яким довіряю у сфері комунікацій. Я шукаю людей, які відповідатимуть саме за кризові комунікації.
Створення антикорупційної ради – це не новація. Я її придумав у 2014 році, коли став заступником міського голови-секретарем Київради.
– Ваш колишній заступник Шаповалов, який відповідав за тилове забезпечення, вже місяць під арештом. Ви змінили думку щодо нього і цієї справи?
– Ні. Я юрист і моя біблія – це Конституція, в якій записаний принцип невинуватості. Винною особу може визнати тільки суд, а не суд Лінча. За моєю інформацією, йому не інкримінують нічого, пов’язаного з харчуванням. В нього інше звинувачення, нічого корупційного там немає. Ні яйця, ні моркви, ні капусти…
– Бронежилет? (за даними ДБР, Шаповалов лобіював закупівлі неякісних бронежилетів та шоломів на суму понад 1 млрд грн. – Ред.).
– Нехай розбираються. Але я точно знаю, що контракти, які є предметом дослідження, датовані березнем 2022 року. І я хочу запитати: а де всі були в березні 2022-го? Коли на складах нуль [бронежилетів], а треба було привезти сотні тисяч.
Тому я хочу дочекатись завершення слідства і почути вирок суду. Бо він може бути і виправдальним теж.
– Якщо суд визнає Шаповалова винним – це змінить вашу позицію? Ви готові будете публічно визнати свою відповідальність за людину, яка прийшла разом з вами з іншого міністерства? І якщо на момент вироку ви будете міністром – подати у відставку?
– А чому я маю подавати у відставку?
– Тому що ця людина прийшла з вами.
– У нас, за Конституцією, є поняття індивідуальної відповідальності за скоєння злочину. Якщо суд визнає його винуватим – я визнаю, що помилився кадрово.”Але я сьогодні забезпечую Збройні сили. В мене в міністерстві 800 осіб, а в державних підприємствах набагато більше. Всі живі люди. Якщо кожного разу, коли відбувається порушення, ми будемо звільняти міністра – думаю, далеко ми з вами не поїдемо”.
Давайте тоді замінювати мерів, відставляти голову парламенту, бо хтось з їх команди накосячив.
– Ви вже пояснювали, як залишились на посаді, – що у вас була розмова з президентом…
– Що значить “залишились”? Я заяву про відставку не писав, президент подання в парламент не вносив, постанови про моє звільнення в Раді не зареєстровано.
– Добре, ви продовжуєте працювати, та у вас з цього приводу була розмова з президентом. Він попросив вас зробити висновки й після цього, зокрема, відбулась ротація ваших заступників.
– Він чесно сказав: “Олексію, напруження зрозуміле, але реформи, про які ми з тобою домовлялись під час першої бесіди (коли він запропонував мені цю посаду), ніхто не скасовував. Ти залишив зрозумілі пріоритети, але ти їх дуже далеко відклав. Повертайся до них”.
– Після спілкування з президентом ви побачили, що він продовжує вам довіряти?
– Мені здається, що так. Я це не просто бачу, а відчуваю.
– В мене складається враження, що ви зараз на випробувальному терміні у президента.
– Ні, так не звучало.
– Вам комфортно працювати?
– Абсолютно.”Мені завжди було з президентом комфортно і є комфортно. В нас є домовленість ще з лютого 2020 року, коли я отримав пропозицію зайти на міністерство реінтеграції, що я в команді, але так буде, поки нам обом комфортно. Втрата довіри – це найгірше, що може відбутись. Немає сенсу продовжувати”.
“ТРИ ЛЮДИНИ ВІДМОВИЛИСЬ ЗАЙМАТИСЬ ТИЛОВИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ”
– Нещодавно уряд призначив вам трьох нових заступників. Це ваші кандидатури чи вам їх запропонував президент або хтось інший?
– Я сам ухвалюю кадрові рішення, але відповідно до закону і з етичних міркувань спочатку я погоджую їх з президентом і прем’єр-міністром. Навесні 2020 року у нас була домовленість з Денисом Анатолійовичем [Шмигалем], що ми всіх заступників приводимо до нього до того, як їх подаємо на призначення.
Всіх трьох заступників я персонально знаю. З Олександром Павлюком ми познайомились, коли я вже став міністром оборони. Перше моє відрядження із Валерієм Залужним було в ООС, і Олександр Павлюк тоді якраз був там командувачем. З Андрієм Шевченком ми знайомі з 2004 року з часів Помаранчевої революції. З Віталієм Дейнегою ми познайомились у 2019 році.
Я вважаю, що Віталій може дати додану вартість. Він мріє про цифровізацію ЗСУ. Я давно оголосив, що моя мета – це подолати УПА. Не ту УПА, яка всім нам відома, а українську паперову армію.
– Ваш новий перший заступник генерал-лейтенант Павлюк був призначений завдяки указу президента, який скористався неврегульованістю ієрархії українського законодавства. Ви як юрист чудово знаєте, що закон має вищу юридичну силу за указ. А закон про нацбезпеку чітко каже, що заступники міністра призначаються з-поміж цивільних осіб. У вас як у юриста немає запитань до цього призначення?
– Це норма, яка має тимчасову дію. Це тільки на період воєнного стану. Зараз дуже багато викликів, пов’язаних з бойовими діями й швидкими запитами від військових, на які потрібна швидка реакція. Всередині міністерства повинна бути серйозна військова експертиза. Досвід пана Павлюка як командувача ООС та його розуміння, як живе українське військо зсередини, – це та необхідна на сьогодні експертиза, яка потрібна мені для ефективнішого забезпечення ЗСУ.
До речі, міністр оборони США Ллойд Остін – колишній генерал, і в них є обмеження, скільки має пройти років перед тим, як ти можеш бути призначений міністром оборони. Але наші друзі проголосували в Конгресі виняток: коли Остіна запропонували на міністра, в нього ще не сплив передбачений законом термін.
Тому я вважаю, що президент Зеленський мав право на такий виняток під час війни.
– Хто наразі займається тиловим забезпеченням в Міноборони, адже профільного заступника досі немає?
– У нас є департамент, який працює. Я продовжую пошук людини, яка б погодилась прийти на цю посаду. Три людини відмовились.
– Розуміють ризики і бояться повторити долю Шаповалова?
– Це третє. Перші два аргументи інші. Це серйозні люди, яким би довіряло суспільство і які мають стосунок до створення системи Prozorro. Я їх попросив подумати, вивчити ситуацію і потім повернутись до розмови. Прозвучала така відповідь: “В нас багато роботи з волонтерами, є свої горизонтальні зв’язки в армії. Я два дні писав щодо забезпечення харчуванням, їжею та одягом. Спитав, що не влаштовує. Мені відповіли, що все влаштовує. Я питаю, що б вони хотіли змінити. Кажуть: не дай боже ви будете щось чіпляти, нам не до ваших експериментів”. Це була доволі емоційна відповідь різних військових різного рівня цій людині.
І ця людина каже, що для нього немає виклику, бо не треба нічого змінювати, все нормально працює. А йти, тому що комусь там щось не подобається, просто заради змін – це зіпсувати систему. А це – програти війну.
Ну, і по-третє: “У вас цькують людей, називають їх корупціонерами, хоча жодної реальної претензії немає. З’їдають просто тому, що ти на цій посаді”.
ВИПЛАТИ БІЙЦЯМ ЗСУ ТА РЕФОРМА ВІЙСЬКОВИХ КАФЕДР
– Запрацював новий порядок виплат військовим – і його серйозно критикують, зокрема бійці. Ви це пояснювали економічною необхідністю: затягнути паски. Скільки держава планує заощадити?
– Заощадження – це другий фактор. Головний – це справедливість. Ми отримували сигнали саме від бійців про те, що хлопці, які реально на нулі і ризикують, отримують 100 000 грн. А сили забезпечення, які за 20-30-40 км не ризикують так своїм життям, але теж отримують 100 000. Це несправедливо. Паралельно є військовослужбовці, в яких немає навіть БРки (бойового розпорядження. – Ред.).
– Ви про ТРО “Буковель”?
– Наприклад. Або “ужгородський котел”. Військові питають, чому вони отримують 30 000 грн плюс грошове забезпечення? Практика застосування показала, що потрібна модернізація. Ти хочеш отримати більше грошей, в тебе є мотивація – будь ласка, можеш рапорт подати. Навіть якщо ти не на нулі – тебе переведуть на лінію зіткнення. Ти вважаєш, що потребуєш ротації та відпочинку, але можеш виконувати менш ризиковане бойове завдання – отримуй 30 000 грн плюс грошове забезпечення. Якщо ні – просто грошове забезпечення.
А вже далі йде “заощадження” за різними факторами. Це близько 100 млрд грн.”Але нам з вами ще воювати. Не забувайте, що в нас є втрати. Родинам загиблих ми маємо заплатити по 15 млн грн. Пораненим теж. Це серйозне навантаження на бюджет, маємо бути до цього готовими. Оте “заощадження” – це ресурс, який дозволяє нам забезпечити живу тканину сектору безпеки. ЗСУ – найбільший роботодавець в країні. Роботодавець має розуміти свій ресурс. Ми ж не заробляємо, а тільки витрачаємо”.
Але ми підняли базове грошове забезпечення на 30%. Сьогодні солдат-стрілець найменшої категорії, який мав 13 000 грн, має 20 000 грн. А це все контракти і майбутнє пенсійне забезпечення. У всіх, починаючи від солдата, відбулось збільшення.
– Війна може тривати довго. Чи є вірогідність, що в майбутньому влада знову буде вимушена ще скоротити розмір грошового забезпечення ЗСУ? Зокрема для тих, хто на передовій, на нулі?
– Я переконаний, що ті, хто на передовій і виконують бойове завдання, точно ніяк не постраждають. Що стосується решти… Я не хочу на припущеннях щось будувати. Але ми проговорювали з президентом і прем’єром, що маємо забезпечити стале і стабільне фінансування сил безпеки та оборони.
– Як ви зараз оцінюєте мобілізаційну потребу ЗСУ?
– Мобілізаційний план, який був оголошений з моменту імплементації парламентом указу президента про введення воєнного стану, ще навіть не завершений.
– За яким принципом відбувається зараз відбір кандидатів на мобілізацію? Ми дивимось на військово-облікові спеціальності?
– У Генштабу є потреба. Він чітко знає необхідну кількість водіїв, стрільців, операторів, артилеристів, снайперів. Генштаб визначає завдання воєнкомам: план та категорії фахівців. Міноборони лише здійснює контроль і мріє перетворити паперову мішанину на цифровізований продукт. В нас є цей продукт, він розроблений. Ми просто не встигли до кінця впровадити. Це буде один із викликів Віталія [Дейнеги].
– Питання від підписників. Якщо підхід до мобілізації за військово-обліковими спеціальностями – то це здебільшого профанація. Офіцери з військової кафедри часто явно не офіцери й мають слабко розвинені лідерські якості. І 90% всього навчаються з нуля. В чому тоді сенс дивитися на ВОС? Може потрібно змінити підхід до відбору на мобілізацію?
– Питання лідерства, зокрема в армії, стоїть в кожній країні. Я це чую від колег-міністрів оборони. Вони пропонують нам лідерські курси молодших командирів, середніх командирів та сержантів. Бо саме сержанти – це кістяк армії.
Ми чи не 30 років жили в парадигмі, що на нас ніхто не нападе. І для багатьох “вишів” військова кафедра була формальністю…
– А для студентів – способом “відкосити” від армії.
– Плюс звання офіцеру запасу. Але я знаю багато університетів, де фантастичні завідувачі військових кафедр, які сумлінно готували випускників, які зараз вдало воюють. А є училища, де навіть не всі… Армія – це зріз суспільства. Є лідери й ведені. Але майже на кожному засіданні Ставки президент згадує про програми навчання. І якраз генерал Павлюк разом з Генштабом займається питаннями комплектування та навчань. Тому я сподіваюсь, що офіцери з бойовим досвідом зможуть донести в навчальні центри енергію, щоб вони розуміли, як і кого треба готувати.
– Що треба робити з військовими кафедрами? Реформувати чи ліквідовувати?
– Ні в якому разі. Мало того, я переконаний, що нам треба готуватись до зміни в правовому плані та в культурі поведінки нашої нації після перемоги. На жаль, фізично ворожа країна, яка є нашим сусідом, не полетить в космос. Навіть з усіма витворами Ілона Маска. І вона буде мріяти про реванш. Тому єдина запорука неповторення такого вторгнення – це потужний сектор сил безпеки та оборони, а також зрозуміла концепція армії резервістів. В такий спосіб живе Швейцарія.
Тому я переконаний, що навпаки – культура військової професії має стати трендом. Як в Ізраїлі, наприклад. Можливо, строкова служба нам більше не потрібна. Але кожна молода людина в 18 років починає проходити спеціальні курси підготовки: медицина, стрільба, окопи, злагодження. Далі навчається на кого хоче, але раз на рік проходить місячні курси за спеціалізацією. Хочеш бути кулеметником – розвивайся як кулеметник. Хочеш бути оператором дронів – давай.
Ходити в тир – ця культура має бути. Мають працювати тири, щоб всі вміли вправно користуватись вогнепальною зброєю. Потрібно завершити реформу, і офіційно зареєстрована вогнепальна зброя має бути у населення, звісно, з проходженням перевірок у психіатра, нарколога та правоохоронних органах.”Коли ворог буде знати, що кожен повнолітній українець може дістати з-під ліжка автомат і чинити опір, він 10 разів подумає”.
Тому військові кафедри точно потрібні. Можливо, треба думати про їхню спеціалізацію.
– Це ваші думки чи плани держави?
– Це мої думки, обговорені та погоджені з прем’єр-міністром. Це записано в нашому плані й це один з елементів змін до законодавства, які ми готові робити. Це чітко збігається з позицією президента, ми з ним про це говорили.
ДРОНИ, КИТАЙ ТА СНАРЯДИ
– В січні Кабмін спростив розмитнення невійськових дронів. А вже в лютому голова оборонного комітету Завітневич подає законопроєкт, який, за словами експертів з аеророзвідки, значно ускладнює ввезення дронів до України, тих самих “Мавіків”. Що відбувається?
– Зрада скасовується. В цьому законопроєкті йшлося лише про Державну службу експортного контролю. Я мав розмову з пані Марією Берлінською (керівниця Центру підтримки аеророзвідки. – Ред.) після її звернення до президента і до мене через блог УП. За моєю інформацією, серед народних депутатів питання цього законопроєкту, я думаю, вже знято.
– А ви питали у нардепів, навіщо цей законопроєкт взагалі був?
– Так, питав. Вони пояснювали тим, що метою було не погіршити ситуацію, а внормувати і [зробити] більше контролю, більше комфорту партнерам.
– Як ви оцінюєте рівень забезпеченості ЗСУ дронами?
– Нам необхідна неймовірна кількість дронів. Це теж gamechanger. Як дронів для розвідки/коригування, так і ударних від 3 до 1000 км, морських дронів. Це дає можливість завдати удар ворогу. І це зберігає життя нашим [військовим], даючи ситуаційну обізнаність.
Я не хочу називати цифри, але скажу так. Ми разом з Михайлом Федоровим збирали зустріч з вітчизняними виробниками БПЛА, на якій було 80 компаній. Я їм сказав: “Скільки б ви не виробили – я у вас все куплю”. В мене поруч стоїть міністр внутрішніх справ, який теж буде докуповувати. В моєму бюджеті зарезервовано 20 млрд грн, щоб купляти все, що вони вироблять. Паралельно у Федорова є проєкт United24. Паралельно уряд виділив 10 млрд грн на можливість закупівлі дронів з-за кордону, які я, як міністр оборони, не можу купити.
– Це питання набуває актуальності на фоні заяв західних партнерів про початок військової допомоги Росії з боку Китаю. Як входження Китаю у “вісь зла” вплине на російсько-українську війну?
– Я дуже обережно ставлюсь до дронів виробництва цієї країни (мова про Mavic, Matrice. – Ред.), які успішно використовуються на полі бою.”Якщо, не дай боже, Китай ухвалює рішення вступити в альянс – їх виробник може зробити багато того, що буде перешкоджати роботі наших дронів. Тому що аероскоп ніхто не скасовував, місцезнаходження оператора зрозуміле. І будуть боротися не з дронами, а з операторами”.
Тому я продовжую залишатися упоротим (в хорошому сенсі) представником позиції, що нам треба розвивати власне українське виробництво дронів. Тоді ми будемо незалежні.
– Якщо все ж таки Китай ухвалює рішення відкрито допомагати Росії – чим ми можемо відповісти?
– Тільки продовжувати просити наших партнерів тримати потужну позицію, зокрема санкційну. Але я особисто залишаюсь проінформованим оптимістом, що вони цього не зроблять.
Я спостерігав за виступами лідерів Китаю та Індії. Вони доволі чітко сказали, що сьогодні війна – це не спосіб розв’язання проблем між країнами. Є інші пріоритети. Це продумана і свідома позиція. Тому я маю надію, що прямої відкритої допомоги Росії не буде.
З хорошого. Факт, що росіяни шукають там підтримки, дає нам сигнал, що в них починає все бути набагато гірше, ніж було. Вони шукають, де пошити бронежилети, де замовити снаряди. Шукають бронетехніку, шукають гармати, шукають снаряди.
– Будьмо відвертими: ми теж шукаємо снаряди.
– Ми не шукаємо, ми все знайшли. Головне, щоб все вчасно доїжджало. Є питання спроможності віддати нам зі складів. Тому що кожна країна, коли ухвалює рішення про передання нам снарядів, зменшує власну обороноздатність і паралельно замовляє виробництво нових у вітчизняних компаній. Тому в пакетах американської допомоги багато чого йде “протягом року”.
В березні [2022-го] ми шукали все. Зараз ми чітко розуміємо спроможність кожної країни. І без антикремлівського альянсу, який сьогодні нараховує 54 країни, нам би було ай як важко.
– Але генсек НАТО Столтенберг визнає, що західні запаси не були готові до такої інтенсивності бойових дій. Чи є ризик, що після активної весни настане період позиційної війни, коли обом сторонам банально не буде чим стріляти?
– Не думаю. Бо я знаю обсяги контрактів, які я уклав на виготовлення і постачання на різних підприємствах. Я знаю обсяги контрактів, які уклали наші партнери в наших інтересах. Я знаю обсяги контрактів, які укладаються партнерами з донорських фондів, утворених в інтересах допомоги нам. Наприклад, під керівництвом Великої Британії та Данії.”Плюс-мінус ми розуміємо обсяги. Якщо правильно їх використовувати, не розкидуючись – тоді в нас в довгостроковій перспективі перевага над росіянами. Вони думають, що їхні склади безкінечні, але це не так”.
“Я БЛАГАЮ ПРИВАТНИЙ БІЗНЕС РОБИТИ – Я ВСЕ КУПЛЮ”
– Україна просить у західних партнерів F-16, хоча Буданов в інтерв’ю Голосу Америки сказав, що нам потрібні не F-16, а штурмова авіація (насамперед літаки А-10 Thunderbolt II) та ударні вертольоти “Апачі”. На вашу думку, що в пріоритеті?
– Я свою відповідь будую на консультаціях з командувачем Повітряними силами паном Олещуком та меседжах, проговорених з усіма членами Ставки Верховного головнокомандувача. Україні потрібно посилювати протиповітряну оборону. А літак – це платформа, яка є елементом в першу чергу ППО. Тому нам потрібні літаки, які спроможні як елемент ППО побачити в повітрі ворожий літак і завдати йому ураження, збити крилату/балістичну ракету і за необхідності завдати удару по наземних цілях (склади, командні пункти, скупчення техніки). Мають бути наявні запчастини, інженери, документація та місця зберігання.
Що таке А-10 Thunderbolt? Це важка летюча фортеця, яка може насипати на танкові колони. Але танкові колони після того, як росіяни походили й спробували, давно не ходять. Цей літак далеко не бачить і дуже повільний. Їх багато в США, але вони не воюють. Вони старі, в них немає запчастин, і обслуговувати їх неможливо. Я ці літаки обговорював ще в березні минулого року та отримав відповідь: “Не може ця повільна фортеця протистояти швидким літакам росіян”.
– В інтерв’ю Бабелю ви розповідали, що Укроборонпром не в змозі забезпечувати оборонні потреби України через банальну нестачу грошей, а взяти гроші в кредит він не може, бо є ненадійним позичальником. Наскільки держава готова дозволити виробництво оборонних продуктів і зброї приватному сектору? Чи є якісь плани щодо цього?
– Держава не просто готова дозволити. Я від імені держави через ваше видання звертаюсь до приватного бізнесу: “Я вас благаю, робіть що можете – я все у вас куплю”.
Як доказ цього я можу сказати, що Міноборони укладені контракти з приватною компанією на виробництво української сучасної артилерії 155-го калібру, і все вже йде у виготовлення. Те саме стосується снарядів, бронетехніки та деяких потреб для наших ракет. Ремонти сучасних артилерійських систем, які ми отримали від партнерів, відбуваються приватними компаніями. Я вас закликаю: якщо ви готові щось робити та інвестувати – ми повністю вас підтримаємо.
Тому ми і пішли на спрощення процедур зі взяття на озброєння. Головне, щоб військові сказали мені: “Так, це наше і воно нам підходить”. Звичайно, є процедури випробування і ви маєте контракт.
– Яке наразі взагалі співвідношення того, що Україна виробляє своїми силами, а що – співпраця з приватними компаніями?
– Щодо БПЛА перевага приватного бізнесу, напевно на 98-99%. Є фантастичні компанії, які роблять стрілецьку зброю. Я не хочу робити продакт-плейсмент, але якщо ви подивитесь мою декларацію – там є офіційно зареєстрована мисливська зброя декількох брендів.
Єдина структура, яка робить сучасну артилерію, – це приватна компанія. Якщо брати броньовані машини – приватні компанії. Танки та бронетранспортери – поки, на жаль, або залишені у спадок “брати старорадянські”, або модернізовані наші, зокрема приватними компаніями чи за кордоном. Але є наші компанії, які розробляють окремі бойові модулі. Ми зараз на них дивимось і, можливо, зможемо використовувати.”Я вірю, що майбутнє за приватним сектором індустрії”.
– Ракетний проєкт “Сапсан”. У 2021 році ваш попередник Таран заявив, що він готовий на 80%. Влітку 2022 року Укроборонпром повідомив нам, що проєкт розвивається. Чи є шанси, що ми зможемо здивувати росіян цього року?
– Я думаю, що це дуже реалістичний шанс. Я б його назвав планом. Я персонально нещодавно був на виробництві й дивився на окремі елементи цієї програми, тому оптимістично дивлюсь і на реалізацію цього плану.
– Буданов неодноразово казав, що перший етап війни закінчиться виходом на кордони 1991 року. А далі, за його словами, “треба дивитися на смугу безпеки навколо України, щонайменше з російського боку, на глибину 100 кілометрів і більше”. Як на вашу думку може виглядати ця “смуга безпеки”? Це створення буферного утворення на кшталт Придністров’я? Або це 100 км мін, стін та колючих дротів?
– Смугою безпеки мають стати дві паралельних інституції. Перше – це план з 10 пунктів — відома Формула миру президента Зеленського. Він має всі складові побудови майбутньої безпекової архітектури у світі, ключовим елементом якої буде Україна. Щоб унеможливити нові спроби вирішувати побажання від сусідів через військову агресію. Я переконаний, що набуття членства в НАТО та Євросоюзі – один з ключових елементів такої безпекової архітектури. Звісно, після перемоги.
Друге – це побудова української потужної сучасної держави з дуже розвиненим сектором безпеки й оборони, нормальною регулярною армією та розумінням, що служити в армії – модно і престижно.
