За 8 місяців російської окупації село Олександрівка в Херсонській області перетворилося на руїни. Населений пункт постійно перебував під вогнем, російські війська грабували ті будинки, які ще залишалися цілими, місцевим жителям забороняли виходити на вулиці. Тим, хто заборону ігнорував — погрожували розстрілом, інформує FREEДОМ.
Зруйновані житлові будинки, на узбіччях згорілі автомобілі. Так виглядає після окупації російськими військами село Олександрівка.
У будинок Івана Степановича в травні 2022 року влучив російський снаряд. За словами чоловіка, їм ще пощастило порівняно з сусідами, оскільки тут ще можна намагатися відбудовувати заново. Разом із сином він зараз живе в літній кухні. Під час російської окупації більшу частину часу перебували в підвалі.
“У нас був друг, собака. Але його падлюки застрелили. Вийшов із підвалу, ось шрам заробив. Думаю, навіщо воно тобі, ховайся, але стою. Полетів снаряд, а осколки то вилітають. Та вже зажило, два місяці як, а рука, бачиш, трясеться”, — розповідає він.
Усі 8 місяців окупації обстріли села не припинялися, кажуть місцеві жителі. Виходити на вулиці росіяни забороняли, погрожуючи розстрілом на місці.
“Прийшов до нас і сказав: “Будете шаритися, застрелю”. І все. Тож у них стояли тут вогневі точки, “шаритися” не можна було. Відразу, без попередження — раз і все. Ось наставив він автомат, не до тіла, а поруч, біля курточки. Раз — і вистрілить. Тканину проб’є тільки. Так, було таке. І в батька таке було. (за кадром: а за що?) Щоб не “шарився” по селу, щоб із дому не виходив. Звісно, у них же вогневі точки стояли, одразу прийшов і попередив. Усе, каже. Тільки на подвір’ї і в підвал”, — каже житель Олександрівки Сергій.
Катування, знущання і, за словами місцевих, навіть розстріли. Сергій каже, дивом уникнув такої долі.
“Прийде ото, витягне з броніка пластину, по лобі — бух мене. Каже: “Будеш по помосту лазити, застрелю”. А я ж на поміст вилізу і ганяю голубів. А вони там в одному будинку жили, в іншому, третьому, четвертому. Бачать, що я голубів ганяю. Кажуть: “Це ти стукаєш”. Тому що міномет один тут стояв, там другий. І весь час то по одному міномету влучать, то по іншому. Потім вони його переставили і туди почали влучати. Усі гріхи на мене, один же я був на цьому краю”, — згадує він.
Посеред двору — покинуті сусідські машини. Їхню долю визначать господарі після повернення додому. Навіть на авто російські окупанти залишили свої сліди.
“Це ж вони одразу як вломилися в Олександрівку, всі ці машини забрали. Ось там на дорогах стоять машини, це вони в людей позабирали і ганяли на них. Тому що ногами вони не хотіли ходити. Їздили, поламалася, кинули машину і все. Наступну, наступну… Це ж вони намалювали “Z” ось цю”, — зазначив Сергій.
У селі всі будинки і розграбовані, і зруйновані. Місцеві жителі згадують, що росіяни вивозили все, що могли. Меблі, техніку та особисті речі.
“Був такий один. Приходить і каже: “Я затіяв ремонт будинку, а грошей немає. Вирішив заробити”. Я йому так грубо кажу, що він прийшов на нашу землю нас убивати. Він одразу хапається за автомат. Я кажу “тихо-тихо”, — згадує Іван Степанович.
У перші дні окупації в село зайшли військові з так званих “ДНР” і “ЛНР”. За словами місцевого жителя Сергія, через кілька днів регулярна російська армія.
“З Луганська, з Горлівки, з Донецька перші зайшли. 29 березня вони вже тут були. Навіть час зараз скажу, десь о 14:00. Багато зайшло, багато. Людей 400. Ти що, скільки їх було. Безліч! Напевно, були навчені, раз ішли з автоматами, стріляли. Не було тут трактористів і комбайнерів, як кажуть по телевізору. Вони йшли вбивати. Міномети, САУ (самохідна артилерія, — ред.), гради з’явилися, коли росіяни приїхали. Петербург, ось звідти вони приїхали. З Росії вже. А ці з Луганська, у них автомати були. А в Станіславі стояла вже артилерія, яка стримувала ЗСУ, щоб Україна не наступала на Олександрівку, ось така біда”, — каже він.
По всій Олександрівці — покинуті російські позиції. Запеклі бої точилися вже на околицях. Місцеві кажуть, російські війська зазнавали тут великих втрат.
“Машини тут раз по раз возили “двохсотих”. На Станіслав, зі Станіслава забирали. Тільки сильний бій був, або в одному кінці села, або в іншому, то на другий день уже їхали машини “двохсотих” забирати. Значить убивали”, — згадує Сергій.
До повномасштабного вторгнення російських військ в Олександрівці проживало 2 тис. осіб. В окупації залишалося всього 16 жителів. Більшість виїхала на початку весни. Є й ті, хто загинув під час обстрілів.
“Місцевих тут осколками деяких повбивало спочатку, вбивало у дворах. Хто там знав, що таке війна і що таке зброя. Упала міна, осколком убило та й усе. Люди протягом 40-30 років намагалися хату побудувати, і меблі, килими, дивани, все. Воно вже все погнило. Як тепер людям бідним жити, я не знаю. А треба жити, ви шо. Якщо ми ще руки опустимо, то це вже все”, — зазначив житель Олександрівки Сергій.
У колись курортне село поступово повертаються люди. Розбирають те, що лишилося від їхнього житла, і чекають на саперів, оскільки більшість вулиць і садових ділянок усе ще заміновані. Жителі Олександрівки кажуть, що весну зустрічати хочуть вдома, на рідній землі.