Зима в Україні буде важкою. Невпинні атаки Росії на цивільну інфраструктуру перетворили такі базові речі, як електроенергія, опалення та гаряча вода, на предмети розкоші у Києві та містах по всій країні.
Однак прийдешні холоди стануть ще більшим викликом у прифронтових регіонах сходу та півдня України, а також у таких містах, як Бородянка, які сильно постраждали на початку війни та залишаються в руїнах через багато місяців після звільнення від російської окупації.
Про те, в яких умовах живуть мешканці міста напередодні зими, розповідає канадське видання The Globe and Mail.
Ігор Лозенко не може зігрітися. Половину його будинку знищив російський танковий снаряд у лютому, тож тепер його стіну замінив шмат брезенту. Він спить в останній неушкодженій кімнаті, біля маленького електричного обігрівача, який дає тепло лише в ті рідкісні години, коли в місті є електрика.
“Коли немає електрики, відчуваєш холод, – цитує 41-річного Лозенко The Globe and Mail. – Так холодно, навіть якщо спати в одязі, навіть під трьома ковдрами”.
У Бородянці пошкоджені або зруйновані майже всі споруди на головній вулиці міста – Центральній. Два житлові будинки на головній площі знищені авіаударами. Вони не мали жодної військової мети. Українські чиновники кажуть, що протягом місяця російської окупації тут були вбиті близько 200 людей.
Через вісім місяців тіла поховали, а обгорілу військову техніку відбуксирували. Але майже нічого не відбудували, пише The Globe and Mail.
Будівлі міськради, суду, середньої школи та центральної поліцейської дільниці лишаються почорнілими руїнами. Землю, де колись стояли два житлові будинки, розрівняли бульдозерами, а на залишках сусіднього будинку, який також був сильно пошкоджений, досі висять пральна машина та унітаз.
Поряд із напівзруйнованим будинком Лозенка – він вижив після вибуху, переховуючись разом з батьками в погребі – черговий російський удар повністю зруйнував будинок поліцейського Івана Сімороза. Загинули всі члени родини Сімороза – від 80-річної бабусі Ніни до півторарічної доньки Поліни.
Між їхніми будинками живе Валентина Орлова, 68-річна медсестра на пенсії, яка залишалася в Бородянці протягом усієї окупації, навіть після того, як будинки її сусідів були зруйновані, а її власне скромне житло пограбували російські солдати. б
Цієї осені пані Валентина перенесла інсульт, який залишив її частково паралізованою.
“Звичайно, це через стрес, – каже її дочка Вікторія, військова фельдшерка, яка звільнилася з роботи та переїхала додому, щоб доглядати за матір’ю. – На цій вулиці багато людей померло від інфарктів та інсультів. Я пов’язую це зі стресом, який вони пережили під час окупації”.
Деякі мешканці Бородянки вважають, що їхнє місто отримує менше допомоги, ніж сусідні Буча та Ірпінь, тому що мешканці тут є біднішими та мають менше зв’язків, пише The Globe and Mail.
І Буча, і Ірпінь досі мають “глибокі шрами”, але їх називають зразком того, як міста можуть швидко відбудовуватися.
“Подивіться, що відбувається в Бучі та Ірпені – а тут буквально нічого не відбудовують”, – каже Ірина Олексієнко, менеджерка місцевої АЗС.
Однією з небагатьох зруйнованих будівель, які відбудовують, є дім Сімороза, який, за словами сусідів, старанно відновлюють до довоєнного вигляду (хоча сам Сімороз не захотів говорити про це з журналістами The Globe and Mail) .
Ігор Лозенко відбудовує свій будинок за власні гроші. Він каже, що незавершений ремонт обійшовся йому на сьогодні у понад 4 000 доларів, з’ївши гроші, які він відклав на операцію на коліні для своєї старенької матері, яка живе по сусідству. За його словами, його заощадження майже вичерпані.
Водночас Лозенко залишається оптимістом. Він каже, що коли стане холодніше, додасть більше ковдр і шарів одягу, коли буде можливо, працюватиме на місцевому алюмінієвому заводі, та щовечора ходитиме до батьківського дому, щоб повечеряти та побалакати при світлі ліхтарика.
“Усе поступово покращується”, – каже він, хоча й визнає, що не впевнений, як часто завод зможе працювати в грудні, якщо відключення електроенергії триватимуть.
Однак такий оптимізм поділяють не всі.
“Коли бувають шестигодинні відключення світла, ми мерзнемо – і найбільше страждає наша дитина. Він не може зрозуміти, чому не тепло, чому ми не можемо приготувати гарячу їжу, – розповів 51-річний робітник заводу Юрій Оленюк, який у неділю катав свого дворічного сина Ігоря на гойдалках в центрі міста.
Він розповів The Globe and Mail, що дім його родини на початку війни зруйнував танковий снаряд, і що він, його дружина та дитина зараз живуть у модульному містечку, яке створили в Бородянці.
Оленюк сподівається, що Україна змінить правила, які наразі забороняють чоловікам призовного віку залишати країну, щоб він з родиною міг переїхати кудись у Європейський Союз.
“У Бородянки може бути майбутнє, – каже він, – тільки не за нашого життя”.
