Військові історики будуть століттями вивчати війну, яку Владімір Путін розв’язав проти України. Але в якості майстер класу, як не потрібно воювати. Його нова тактика, яка заключається в бомбардуванні українських міст, – це ще один відчайдушний і ганебний гамбіт, який, швидше за все, вилізе боком.
Війна почалася 24 лютого з безладного наступу на Київ, який закінчився 60-кілометровим затором з російської військової техніки. Російська армія показала, що не здатна синхронізувати свої дії чи проводити швидкі повітряні і сухопутні операції. Вона навіть не змогла встановити домінування в небі. А це sine qua non військової ефективності з 1939 року, – пише в статті для Washington Post науковий співробітник Council on Foreign Relations Макс Бут.
Українці ж, з іншого боку, довели, що вони майстри тактики «бий і тікай», ефективно використовуючи надані Заходом ПЗРК, такі як Javelin і Stinger. В середині квітня Путін залишив свій горезвісний наступ на Київ і відправив війська на схід. Якийсь час справи у росіян йшли добре. Вони змогли використати свою перевагу в артилерії, щоб поволі витіснити українців з Луганської області на початку липня. Але потім армія України почала отримувати від США РСЗВ HIMARS. І все знову змінилося. Українці змогли зупинити невпинний дощ з російських снарядів, знищуючи склади боєприпасів і командні пункти. Росія так і не змогла пристосуватися. Немає жодних ознак того, що їй вдалося знищити хоча б один HIMARS.
На початку вересня росіяни зробили ще одну велику помилку. Відправивши війська зі сходу на південь, щоб зупинити український контрнаступ там, вони виявилися не готовими до несподіваної української атаки в Харківській області. Армія України визволила тисячі квадратних кілометрів території і змусила російські сили похитнутися. У відчаї Путін оголосив «часткову мобілізацію» 21 вересня. Але це ще одне фіаско. Схоже, що більше російських чоловіків втекло з країни (щонайменше 300 тисяч), ніж приєдналися до армії. Уряд був змушений відправити поліцію і солдатів, щоб вони полювали на потенційних рекрутів, ніби на дворі 18-те століття.
Не дивно, що так мало росіян хочуть служити в армії. Цинкові труни з тілами непідготовлених солдатів, яких кинули на фронт проти загартованих в боях українських військових, вже почали приходити додому. Як і у випадку вторгнення СРСР в Афганістан, збільшення кількості жертв ще більше підірве підтримку так званої «спецоперації» і диктатора, який наказав її почати.
Бут пише, що Путін продовжує скоювати помилку за помилкою. 30 вересня він оголосив про анексію чотирьох областей України, які його армія навіть повністю не контролює, а також пригрозив початком ядерної війни, якщо Захід не змириться з цим. Але це не зупинило український наступ чи західну підтримку Києва. 10 жовтня після вибуху на Кримському мосту Путін почав застосовувати ракети і безпілотники проти українських міст. В понеділок рій іранських безпілотників-камікадзе вдарив по Києву.
Це нагадує про «війну міст», яку влаштував іракський диктатор Саддам Хусейн проти Ірану на початку 1984 року. Почавши агресію, яка пішла не за планом (звучить знайомо, правда?), Хуссейн почав бомбардувати міста з надією, що це зламає іранську волю до боротьби. Але «війна міст» зазнала невдачі. Вона лише призвела до того, що Іран відплатив Іраку тією ж монетою. Схожим чином німецьке бомбардування Лондона в 1940-1941, а помті в 1944-145 роках за допомогою ракет V1 і V2 лише пришвидшило падіння Адольфа Гітлера.
Насправді немає жодного доказу за останні 100 років, який би говорив, що терор обстрілів – це тактика, яка може принести перемогу у війні. Зазвичай такий підхід лише об’єднує населення в непокорі нападникам. Навіть під час Другої світової війни, коли бомбардувальники союзників скидали мільйони тонн бомб на Німеччину і Японію, щоб перемогти у війні, все одно довелося розбити армії Осі.
За виключенням застосування ядерної зброї можливості Путіна в руйнуванні українських міст будуть скорочуватися. Тому що українська система ППО досі дії, а ще посилюється за допомогою західних систем, таких як німецька IRIS-T. Новий командир російських військ в Україні скоро зрозуміє: це не те ж саме, що бомбардували безпорадних сирійських повстанців. Якщо Путін буде по-справжньому у відчаї, він може вдатися до застосування тактичної ядерної зброї. Але це дуже ризикований крок, який може закінчитися для нього погано, якщо НАТО відповість на це військовими методами.
Нажаль, попри всі ці невдачі Росії, немає жодних ознак, що Путін готовий відступити. Без сумніву, він все ще сподівається, що український опір розвалиться після зими. Щоб посилити тиск, він б’є по інфраструктурі електропостачання в Україні і блокує поставки газу в Європу.
Але після 8 місяців війни немає жодної ознаки, яка б говорила, що Україна чи Захід от-от похитнуться. Комбінація з російського варварства і українського військового успіху змушує антипутінську коаліцію триматися разом. Армія України показала, що вона більш боєздатна і спритна, ніж незграбні війська Росії. І це не зміниться, не залежно від того, скільки призовників Кремль відправить в могилу. Ніхто не скаже напевне, як ця війна закінчиться. Але з кожним днем здається все більш вірогідним, що її результат Путіну не сподобається.
