4 вересня виповнюється 37 років від дня загибелі українського поета, дисидента, героя України посмертно Василя Стуса. У 1985 році діяч помер у тюремному карцері табору особливого режиму у РФ.
Про це повідомляють #Букви.
Майбутній український поет народився в селянській родині 6 січня 1938 року. Через рік після народження Василя Семеновича Стуса його батьки переїхали з села Рахнівка Гайсинського району Вінницької області до Сталіно (на сьогодні Донецьк), щоб уникнути примусової колективізації.
Стус закінчив школу зі срібною медаллю та вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту. Діяч став перекладати з німецької вірші та писати тексти. Він працював вчителем української мови після здобуття вищої освіти, а його перші вірші опубліковано в “Літературній Україні”.
Дисидентський рух та арешти
Василь Стус брав участь в акції протесту 4 вересня 1965 року, коли презентували фільм Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі “Україна”. Діяч разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом виступили проти арештів української інтелігенції. За перший масовий громадський політичний протест через репресії в СРСР у післявоєнний час його було відраховано з аспірантури.
Радянські агенти КДБ стали стежити за поетом, а його дільність піддавалася критиці. Перший арешт стався у 1972 році та наступні вісім років він перебував у мордовських і магаданських таборах та золотих копальнях. Його арештували через антирадянську агітацію та пропаганду.
“Фактично мене засудили за прагнення до національної справедливості”, – писав Стус після першого вироку.
Під час заслання більшість робіт Василя Стуса було вилучено та знищено. У 1980 році його знову заарештували та визнали особливо небезпечним рецидивістом, відправивши на заслання на п’ять років та засудили до 10 років примусових робіт.
Роль Медведчука як “захисника”
Українському дисиденту надали адвоката, який на сьогодні відомий як народний депутат від “Опозиційної платформи – За життя” Віктор Медведчук. На той час його ще ніхто не оцінював його адвокатську роботу з професійної точки зору.
Під час судового процесу Медведчук не ознайомлювався з кримінальною справою та не подавав такого клопотання. Це робила інший адвокат Людмила Петрівна Коритченко. З невідомих причин вона відмовилася надалі брати участь у процесі.
Судовий процес відбувався закрито, а Василь Стус фактично захищав себе самостійно. Цьому передувало те, що Медведчук покладався “на розгляд суду”, тому він не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання підзахисного. Врешті решт поет відмовився від призначеного йому адвоката. Стус наполягав на наданні міжнародного адвоката, але йому відмовили, бо радянське законодавство не передбачало подібної процедури.
“В чому саме обвинувачують мені зрозуміло. Але винним я себе не визнаю”, — казав Василь Стус під час суду.
Віктор Медведчук під час оголошення останнього вироку заявив, що кваліфікацію дій суду “я вважаю вірною”. Василю Стусу не дали виголосити останнє слово.
Після смерті українського дисидента Медведчук очолив адміністрацію президента Леоніда Кучми. Пізніше він став кумом російського президента Володимира Путіна та хрестив його доньку Дарину. Зокрема він брав участь в Мінському переговорному процесі.
Смерть митця
Ймовірно Василь Стус помер у карцері від переохолодження через зупинку серця, але існує версія, що до загибелі призвели удари карцерними нарами з боку наглядачів. Поховання відбулося без присутності близьких, а смерть поета приховувалася з 4 вересня 1985 року до середини жовтня.
Дисидента переховали в Києві на Байковому кладовищі наприкінці 1980-х після клопотання рідних та однодумців. У 1990 році Постановою Пленуму Верховного Суду УРСР і Ухвалою судової колегії по кримінальних справах Верховного Суду УРСР, Василь Стус був посмертно реабілітований після опротестування його вироку.
Український поет, дисидент та жертва політичного режиму СРСР отримав звання Герой України з удостоєнням ордена Держави у 2005 році.
Як повідомляло Інше ТВ, суд дозволив розповсюджувати книгу «Справа Василя Стуса» без дозволу Медведчука.
