10 серпня набуло чинності ембарго ЄС на імпорт вугілля із рф. Великі втрати загрожують не лише російським шахтарям, але також залізниці та морським портам на Балтиці та Мурманську.
Про це йдеться у статті DW, передає Інше ТВ.
Лише чотири роки тому приблизно половина експорту російського вугілля йшла у західному напрямку, у бік Європи. Ще на початку цього року понад 50% від необхідного їй кам’яного вугілля Німеччина, найбільша економіка Євросоюзу, ввозила з росії. Тепер ці часи безповоротно минули.
10 серпня після чотиримісячного перехідного періоду набуло чинності ембарго ЄС на імпорт вугілля з РФ, запроваджене на початку квітня у рамках п’ятого пакету санкцій через російську агресію проти України. І навіть якщо цей санкційний захід колись скасують, повернення до минулого все одно не буде: протягом нинішнього десятиліття більшість європейських країн має намір повністю відмовитися від використання в електроенергетиці найшкідливішого для глобального клімату викопного енергоносія. Тож російські вуглярі остаточно втратили зараз європейський ринок збуту.
Така втрата не змусить володимира путіна зупинити війну в Україні – у Євросоюзі щодо цього жодних ілюзій немає. Тут розуміють, що вугільне ембарго – лише одна з багатьох санкцій Заходу, покликаних максимально збільшити для росії ціну агресії. Проте задля кількох важливих галузей російської економіки та деяких регіонів рф відмова європейців від російського вугілля неодмінно обернеться відчутними збитками.
Найбільше постраждають шахтарі Кузбасу та інших вугільних регіонів рф. Чималу шкоду зазнає також великий російський роботодавець, як компанія РЖД, для якої перевезення вугілля є однією з ключових статей доходу. Причому повною мірою компенсувати втрати, які виникнуть тепер на європейському напрямку, за рахунок збільшення поставок азіатським споживачам не вийде: транспортні потужності у східному напрямку обмежені, а для збільшення пропускної спроможності залізниці в районі Байкалу та Далекому Сході знадобляться роки та величезні інвестиції.
Постраждають і орієнтовані на перевалку вугілля російські порти на Балтиці, особливо в Усть-Лузі, а також Мурманський транспортний вузол, адже концепція його розвитку значною мірою була пов’язана з надіями зростання вугільного експорту. Можливі поставки з цих портів до країн Африки та Азії навряд чи компенсують втрату великих та платоспроможних європейських покупців.
А ті, у свою чергу, за чотири місяці з моменту оголошення ембарго, довівши до кінця укладені контракти з російськими компаніями, встигли переорієнтуватися на альтернативних постачальників. Благо дефіциту вугілля на світовому ринку немає, хоча коштує зараз, як і інші енергоносії, надзвичайно дорого: понад 300 доларів за тонну замість приблизно 60 доларів на початку 2021 року. Втім, відразу після нападу росії на Україну ціни на біржах злітали до 400 доларів.
“Наразі достатньо пропозицій з Південної Африки, Австралії, США, Колумбії чи Індонезії”, – наголосив у розмові з DW голова правління німецького Союзу імпортерів вугілля Александер Бете.
Щоправда, вугілля з різних частин світу має специфічні властивості та характеристики, проте, зазначив представник галузі, німецькі електростанції та інші промислові споживачі мали достатньо часу для тестування. Тим більше, що Австралія, США та Колумбія всі останні роки й так уже були основними, поряд із росією, постачальниками кам’яного вугілля до ФРН.
Як повідомляло Інше ТВ, в Мінфіні США заявили, що обмеження цін на російську нафту має набути чинності до грудня, одночасно з введенням обмежень Європейського Союзу на страхування цього товару.
