Влада зробила перший крок до запуску реєстру олігархів. Однак далеко не факт, що в кінцевому списку опиняться ті, кого до 24 лютого було прийнято вважати найбагатшими українцями. Війна сильно похитнула їхні позиції як в бізнесі, так і в політичному житті країни, пише РБК-Україна.
Відносини президента з олігархами за роки його каденції – це суцільна смуга турбулентностей і окопних “воєн”. Банкова місцями закривала очі на преференції, які різними шляхами пробивав для себе великий бізнес. Але і не упускала можливості наступити їм на” хвіст”, коли масштаб їхнього впливу починав всерйоз турбувати Офіс.
Минулої осені з подачі Володимира Зеленського парламент ухвалив закон, який запускає реєстр олігархів. Цей документ забороняє їм фінансувати політиків і брати участь у приватизації. Одночасно він зобов’язує фігурантів реєстру декларувати своє майно та контакти з держслужбовцями.
Під визначення “олігарх” потраплять ті, хто відповідає трьом із чотирьох критеріїв. Це – політична діяльність, контроль над ЗМІ, володіння монополіями, а також наявність активів на суму понад один мільйон прожиткових мінімумів (на 1 січня – 2,39 млрд грн).
Сам закон запрацював у травні цього року. Але в реальності “деолігархізація” в країні почалася ще з 24 лютого і не завдяки нормам президентського документа.
Перший пішов
Повномасштабне вторгнення Росії згладило протиріччя між владою та олігархами. Президент закликав усіх політичних гравців і фінансово-промислові групи до нейтралітету та єднання. І вони відгукнулися на цю пропозицію. Майже весь великий бізнес, за невеликим винятком, виділяє кошти на гуманітарну допомогу і підтримку ЗСУ.
З початком війни провідні телемайданчики країни втратили статус знаряддя для внутрішньополітичних інтриг і розправ. Найбагатші українці по суті передали головні “кнопки” під контроль влади. Їхні канали приєдналися до марафону, в якому транслюють за єдиною інформаційною програмою, затвердженою Офісом і Мінкультом.
Приблизно те ж саме сталось і в стінах парламенту. З порядку денного Ради зникли лобістські питання. А більшість депутатів, яких ще не так давно відносили до того чи іншого олігархічного “пулу”, тепер без прирікань голосують за всі проекти і постанови правлячої команди.
За даними українського Forbes, тільки перша п’ятірка найбагатших людей країни від початку війни вже сумарно втратила більше десятка мільярдів доларів. Але незважаючи на поступливість, яку демонструє великий бізнес, і їхні величезні фінансові втрати, президент не відмовився від своєї ініціативи і наприкінці червня видав указ про запуск реєстру олігархів.
Як визнають поінформовані співрозмовники РБК-Україна, багато потенційних фігурантів цього списку до останнього сподівалися, що Банкова або перегляне свій закон, або відстрочить набуття ним чинності. Адже на практиці документ не сильно шкодить їхньому становищу в Україні – куди більше проблем він несе їхнім справам за кордоном.
Саме цим пояснюються новини, які в довоєнний час напевно б зарахували до головних суспільно-політичних подій року. Два тижні тому Рінат Ахметов заявив про вихід його інвестиційної компанії SCM “з медійного бізнесу”. Він включав 10 ефірних і супутникових каналів, серед яких “Україна” і “Україна 24”, а також інтернет-ресурси і друковані ЗМІ.
“Таке рішення продиктоване набранням чинності законом “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)”. Як найбільший приватний інвестор в економіку України я неодноразово казав, що не був, не є й не буду олігархом”, – йдеться в заяві Ахметова.
Закон про олігархів став однією з причин для бізнесмена, щоб переглянути структуру своєї “імперії”, переконані співрозмовники у владі. Медіа група Україна довгі роки була для Ахметова активом, що генерує політичний вплив, а не матеріальний прибуток. За підсумками 2021 року МГУ отримала чистий дохід у розмірі 467,6 млн гривень, тоді як її консолідований збиток склав 936 мільйонів.
“Канали Ахметова перестали виконувати для нього політичну функцію. Відмовившись від медіа, він, по-перше, позбувся одного з критеріїв олігарха. По-друге – від мінусового активу. В умовах занепаду ринку реклами телеканали потребують великих вливань. А зважаючи на те, що у нього зараз з бізнесом не все добре – це економічно вірне рішення”, – каже один із впливових співрозмовників у команді влади.
Один із “стовпів” бізнесу Ахметова – група “Метінвест”, якою він володіє на пару з Вадимом Новинськом – через війну вже позбулася двох своїх ключових підприємств: Маріупольського меткомбінату імені Ілліча та “Азовсталі”. При цьому, за даними видання, їхнім співробітникам все ще продовжують виплачувати зарплати. Ще один великий актив холдингу – Авдіївський коксохімічний завод, який знаходиться прямо біля лінії фронту – відправили на консервацію. І це далеко не весь масштаб втрат SCM.
Інша компанія бізнесмена – ДТЕК, за словами її директора Максима Тимченка, втратила 70% виробництва електроенергії з відновлюваних джерел і 30% – від ТЕЦ. Чимала частина земельних площ агрохолдингу Ахметова HarvEast опинилася в окупації.
Крім бізнесу всередині України, він давно інвестує в закордонні активи. І це ще один фактор, який поставив його перед вибором – закрити свої медіа чи перетворитися для іноземних інституцій в politically exposed person. Друге сильно ускладнить його співпрацю з міжнародними банками і кредиторами.
Третій критерій, який міг забезпечити Ахметову місце в реєстрі олігархів – наявність у його бізнес-партнера депутатського мандата. На початку липня Новинський, який обирався від округу в Маріуполі, пішов з парламенту. Так що прямих політичних зв’язків у донецького мільярдера принаймні в Раді більше не проглядається.
Раніше в сесійній залі можна було нарахувати до сотні постійних або ситуативних “однодумців” SCM. Це умовна група “павлюківців” всередині “Слуги народу”, частина фракції “Батьківщини” і кілька мажоритарників від “Опозиційного блоку”, яких координував Новинський.
Але самих по собі голосувань в інтересах Ахметова – надто мало для того, щоби говорити про політичну діяльність бізнесмена. Будь-який тіньовий зв’язок або ситуативне виконання завдань буде складно “притягнути” до того формулювання, яке передбачене законом. А зараз в умовах війни це партнерство простежується ще слабкіше.
Період втрат
Не один впливовий політик у розмові з виданням припускав, що слідом за Ахметовим з дотаційними ЗМІ можуть попрощатися й інші великі бізнесмени. Поки підтверджених даних про те, що хтось іще з власників каналів готує медійний “демарш” – немає. При цьому цифри і факти кажуть про те, що і Віктор Пінчук (ICTV, СТБ), і Дмитро Фірташ (Інтер), і Ігор Коломойський (1+1) також терплять колосальні збитки через війну.
Трубно-колісна корпорація Пінчука “Інтерпайп” з кінця лютого повністю зупинила виробництво. У квітні компанія почала відновлювати роботу, але через блокаду українських портів менеджменту доводиться перебудовувати звичні ланцюжки поставок і логістику. Звідси і вартість транспортування від заводу до замовника зросла в рази. За оцінкою Forbes, за чотири місяці війни вартість “Інтерпайпу” скоротилася в 2,2-2,8 рази.
Втрати групи “Приват” Коломойського Forbes на кінець травня оцінював в 225 млн доларів. Найбільшим ударом для неї, втім, як і для всієї країни, стали ракетні обстріли і зупинка Кременчуцького НПЗ – одного з найпотужніших заводів в Європі. До нападу Росії на це підприємство припадало 45% українського ринку бензину і 15% – дизельного палива.
Один із найбільших виробників аміаку і міндобрив в Європі – Сєвєродонецьке об’єднання “Азот” опинилося під окупацією і знищено на 70% в результаті бойових дій. З втратою цього заводу хімічний бізнес Дмитра Фірташа, об’єднаний в холдинг Ostchem, позбувся чверті своєї вартості. Ще одне підприємство мільярдера – “Сумихімпром” – знаходилося під частими обстрілами, коли окупанти атакували території північних областей.
Інша проблема, з якою бізнесмен зіткнувся в травні цього року – втрата монополії на ринку продажу газу. Уряд забрав 20 облгазів Регіональної газової компанії (РГК), яку відносять до орбіти Фірташа. Вони розподіляють приблизно 70% всього газу в Україні. Причина, якою керувався Печерський суд, передаючи корпоративні права компаній державі – майже 1,5 млрд грн несплати за користування державними мережами.
Пряме попадання в список визнаних олігархів поки загрожує тільки одному з цієї “трійці” – Дмитру Фірташу, кажуть співрозмовники в президентській команді. Крім двох пунктів – активи і медіа – мільярдеру можна приписати ще й третій – політичний зв’язок з депутатами від ОПЗЖ. Але навряд чи це ще більше погіршить становище його справ.
З 2014 року Фірташ вимушено влаштувався в Австрії через судові розгляди і спроби американських правоохоронців екстрадувати його в США. А з червня минулого року мільярдер перебуває ще й під українськими санкціями, накладеними РНБО.
У федеральних органів Штатів є питання і до Коломойського, якого минулого тижня нібито позбавили українського паспорта. Представники влади зберігають мовчання щодо того, чим колись дружній олігарх заслужив “немилість” Банкової.
Але в неформальних розмовах ця ситуація вже обросла абсолютно полярними версіями. Починаючи від того, що так Офіс рятує Коломойського від видачі американському правосуддю. І закінчуючи тим, що припиненням громадянства влада спрощує його екстрадицію в США.
Ще за однією з версій, своїм указом президент нібито вивів Коломойського з-під загрози включення до реєстру олігархів. Але його фігурантом може стати й іноземець, який має бізнес та інтереси в Україні – в самому законі немає ніяких прив’язок до громадянства.
“Для Коломойського потрапляння до реєстру не представляє значних ризиків. З огляду на обсяг його проблем і санкції за океаном, для нього прийнятні всі українські правила гри. Більш того, на відміну від того ж Ахметова чи Пінчука, Коломойський може ще й, навпаки, ходити і з сарказмом при зустрічі кидати: “здрастуйте, я олігарх”, – зазначив один зі співрозмовників у владі.
Фактично мільярдер волею правлячої команди опинився в підвішеному стані. І його подальша доля залежатиме від того, чи захоче Банкова смикнути за цей “гачок”.
Формальним приводом могла стати наявність у нього інших громадянств, що сам він не раз визнавав і, до того ж, задовго до цієї ситуації. РБК-Україна намагалося отримати коментар і у самого Коломойського, але бізнесмен не захотів продовжувати спілкування, дізнавшись суть нашого запиту. Ми також звернулися до заступника голови ОП Андрія Смирнова, якого називають автором цього указу, але до моменту виходу матеріалу він ніяк не відреагував на повідомлення.
Щоби потрапити в список олігархів, Коломойському потрібно набрати ще хоча б один пункт із законодавчого списку – політика чи монополія. А з ними не все однозначно. Як розповідали джерела видання ще минулого року, один із лідерів групи “За майбутнє” в Раді Ігор Палиця розірвав бізнес-зв’язки з Коломойським.
Нардеп нібито вийшов з енергетичних активів “Привату”, але при цьому залишив собі “Буковель”. Напевно невідомо, чи було це зроблено спеціально через закон. За версією, яка ходить в оточенні двох бізнесменів, між ними ще раніше зіпсувалися стосунки.
До війни всередині “Слуги народу” також було до двох десятків депутатів, яких вважали лояльними до Коломойського. Спочатку так звані “бородаті” нерідко вставали в позу і відмовлялися голосувати за провладні ініціативи, особливо – якщо вони йшли врозріз з інтересами олігарха. Але тепер, як запевняють джерела в монобільшості, ця група розосереджена і не складає особливих проблем.
“Частина “бородатих” з Дніпропетровської області взагалі немов переметнулася до Корбана. Вони зараз майже ні за що не голосують і навіть на засідання не з’являються”, – зазначив один зі співрозмовників у “верхівці” влади.
У випадку Пінчука ситуація схожа. У Раді можна нарахувати близько десятка нардепів, яких відносять до орбіти мільярдера. Але між ними зараз не проглядається будь-якої координації з менеджерами Пінчука чи прямого зв’язку з самим бізнесменом.
“По Пінчуку може стояти інший індикатор – монополії. У нас, насправді, юридично зафіксовано дуже мало монопольних становищ. До того ж зусиллями його депутатів в законі для олігархів була прописана саме така монополія, якої немає у Пінчука. І ця норма під час голосування успішно пройшла”, – пояснило одне з джерел видання.
Згідно з законом, фігурант реєстру повинен або володіти природною монополією, або займати монопольне становище на ринку “і протягом одного року поспіль підтримувати або посилювати таке становище”.
***
Далеко не у всіх кабінетах влади розуміють, чим в кінцевому рахунку може обернутися закон про олігархів в умовах війни. Відкочувати назад цю ініціативу в президентській команді явно не збираються, називаючи антиолігархічну політику однією з умов Єврокомісії для членства України в ЄС.
Однак є й інша рекомендація ЄК: імплементувати закон слід з урахуванням висновків Венеціанської комісії. Вердикту цього органу все ще немає, попередньо українська влада очікує отримати його тільки восени. Тривалий розгляд документа співрозмовники видання пояснюють тим, що раніше комісія не стикалася з аналізом подібних ініціатив.
Чиновники і депутати, з якими спілкувалося РБК-Україна, також допускають, що після оцінки “Венеціанки” в закон доведеться вносити корективи. До цього моменту, як вважають співрозмовники, влада не стане педалювати запуск і внесення до реєстру перших олігархів.
“Якщо комісія дасть висновок, що нам потрібно переписати те, те і ще це, а у нас на той час вже буде складено список олігархів, на виході ми можемо отримати проблеми, претензії від фігурантів реєстру в судах. І ще будемо змушені виплачувати їм компенсації. До того ж зараз ця тема вже не злітає. У всіх тепер інші турботи й інша повістка”, – пояснило одне з джерел.
