Американські бомбардувальники B-52 — за крок від того, щоб разом із Володимиром Путіним почати бомбити Київ. Саме це стало першим побоюванням багатьох українців після появи повідомлень про те, що Ілон Маск обмежив швидкість роботи Starlink по всій країні, що зірвало операції на лінії фронту й дало перевагу російським оркам.
Так вважає оглядач і міжнародний кореспондент The Telegraph Джейк Волліс Саймонс.
Це доволі несподіваний крок з боку людини, яка обіцяла, що її інтернет-сервіс ніколи не стане «розмінною монетою» в Україні — незалежно від того, якими є особисті погляди Маска на цей конфлікт. Особливо зловісною виглядає вибірковість цих обмежень: вони стосуються терміналів, що рухаються зі швидкістю понад 100 миль на годину (близько 160 км/год) — тобто ударних безпілотників великої дальності.
Тож тепер українці можуть зарахувати Маска — чия влада ґрунтується на багатстві, а не на результатах виборів — до лав своїх ворогів. У цьому відчуваються глибокий біль і відчуття зради.
Що ж до ставлення до президента США, то одне з розлючених джерел в українській розвідці заявило виданню The Economist: «Якби Трамп керував Сполученими Штатами ще у 1939 році, гадаю, він був би союзником Гітлера. А на місці Варшавського гетто Віткофф і Кушнер збудували б розкішний готельний комплекс». Співрозмовник не уточнив, яку роль у цьому сценарії відіграв би Маск, але, ймовірно, вона була б пов’язана з ракетами «Фау-2» (V2).
Чи не є все це перебільшенням? Можливо. Зрештою, Маск не відключив систему повністю, і від нинішньої ситуації до відкритої агресії ще далеко. Але тепер, коли пройдено черговий «Рубікон», чого ще очікувати від Трампа та його поплічників?
Чи не вирішать вони взагалі прибрати Starlink? Чи не припиниться остаточно — і без того нерегулярний — обмін розвідувальними даними та постачання американської зброї, яке й так відбувається з перебоями? Психологічні операції? Диверсії? Авіаудари? Нинішня адміністрація безтурботно ламає запобіжники, які ми вважали непорушними, і раптом на горизонті постає щось немислиме. Тим часом російський звір суне не лише на Київ — він загрожує й столицям країн НАТО.
Схоже, причиною цього нового спалаху ворожості до України стало питання бензину — а точніше, наближення проміжних виборів. Минулого тижня Трамп уклав угоду з Путіним про виведення на світовий ринок сотень тисяч тонн російського дизельного пального.
Йшлося про обсяги, яких було замало, щоб бодай якось вплинути на ситуацію: перша партія не покрила б навіть добового світового споживання. Проте для передвиборчої кампанії Трампа це було важливо — так само як і дивне «енергетичне перемир’я», про яке президент оголосив згодом у черговому пориві створення фейкових новин.
Оскільки угода щодо дизеля була вкрай вигідною для Росії, яка потерпає від західних санкцій, Володимир Зеленський залишився, м’яко кажучи, не в захваті. Як повідомляє Financial Times, минулого тижня під час переговорів у Маямі спеціальні посланці Стів Віткофф і Джаред Кушнер нібито погрожували українській стороні припиненням обміну розвідувальними даними, якщо Київ не перестане завдавати ударів по російських нафтопереробних заводах.
Згодом цю інформацію спростували. Проте подібні важелі тиску використовувалися й раніше; і якщо це правда, то за тимчасове здешевлення дизеля в Огайо доведеться заплатити українською кров’ю. Яким національним інтересам усе це слугує? Якій моральній меті?
Відповідь очевидна: жодним. Це відповідає лише вузьким інтересам Трампа, які стрімко перетворюються на головний рушій світової історії. А найбагатший технологічний мільярдер світу всіляко цьому сприяє.
У той час, коли я пишу ці рядки, Зеленський перебуває на Даунінг-стріт. Там прем’єр-міністр нашої країни — яка, на жаль, майже не має захисту, натомість ганебно хизується своєю «доброчесністю» і стоїть на межі банкрутства, — пообіцяв прискорити постачання ракет для систем ППО й назвав підтримку з боку Британії «непохитною». Але чи матиме хитке слово Енді Бернема достатню вагу, щоб стримати зловмисні дії Маска? Прихильність Трампа до Путіна — одного з небагатьох впливових світових лідерів, якого він жодного разу публічно не образив, — є не поодиноким випадком, а радше проявом патологічної закономірності; тим часом Маск стає під прапори руху MAGA.
Достатньо навести кілька прикладів. У лютому минулого року Трамп назвав Зеленського «диктатором», припустив, що саме Україна розв’язала війну, і проголосував — разом із Росією та Північною Кореєю — проти резолюції ООН, яка засуджувала вторгнення. Згадайте також «засідку» в Овальному кабінеті, за якою послідувало заморожування постачання зброї та обміну розвідувальними даними.
Минулого серпня на Алясці кремлівського тирана зустрічали — у прямому сенсі — на червоній доріжці, а заклики Трампа до припинення вогню миттєво випарувалися. А в листопаді він просував «мирний план» із 28 пунктів, який виглядав так, ніби його склали в Москві (Кирило Дмитрієв, інвестиційний посланець Путіна, залишив на ньому свої інтелектуальні відбитки).
Звісно, помаранчевий маятник час від часу хитався в інший бік; минулого жовтня Трамп запровадив санкції проти «Роснефти» та «Лукойлу» і дозволив європейським союзникам купувати американську зброю для Києва. Але кожна дуга в бік України була поверхневою та тимчасовою, тоді як кожен наступний рух назад до Росії був глибшим за попередній.
