Сьогодні президент Зеленський вніс у парламент кандидатуру Хмари на посаду міністра оборони. Після цього ексміністр оборони Федоров звернувся до суспільства із закликом відновити демократію в країні вже зараз і провести вибори, не чекаючи закінчення війни.
“Країна не може залишатися без повноцінно призначеного міністра оборони. Це не нормально. Україні, яка щодня бореться за своє існування, оборонна політика не може перебувати у режимі тимчасовості.
Але проблема значно ширша за одну посаду чи одне міністерство.
Ми повинні відповісти на фундаментальне питання: як має функціонувати держава, якщо війна триває роками?
І наступне: якщо війна триватиме ще рік, два, три, чи може росія фактично отримати право визначати, коли українці знову зможуть обирати свою владу? Я переконаний, що ні. Демократія не може бути заручницею росії.
Ми воюємо саме тому, що хочемо залишитися вільною європейською державою. Тому ми повинні знайти законний, безпечний і реалістичний механізм, який дозволить Україні відновити повноцінний демократичний процес навіть за умов тривалої війни. Це складно. Потрібно забезпечити право голосу військових, мільйонів українців за кордоном, людей прифронтових регіонів. Потрібно забезпечити безпеку виборчого процесу, незалежність інституцій і довіру до результату.
Але складність не означає неможливість. Україна вже багато разів робила те, що світ вважав неможливим. Ми можемо знайти рішення і в цій ситуації, бо демократія – це не розкіш мирного часу, демократія — це частина того, за що ми сьогодні воюємо.
Але є ще одна причина, чому ця розмова потрібна саме зараз.
Люди не можуть нескінченно жити в державі, де вони не розуміють, чому ухвалюються ті чи інші рішення, чому одні реформи рухаються вперед, а інші блокуються. Чому рішення, які на фронті потрібні сьогодні, місяцями ходять кабінетами. І особливо небезпечно, коли у суспільства виникає відчуття, що головним критерієм для призначення людини є не її професійність, не результат і не здатність змінювати країну, а її особиста лояльність до системи.
Так не може працювати сучасна держава. І так тим більше не може працювати країна, яка веде війну за своє існування. Ми повинні говорити і про корупцію. Не тому, що це популярне слово, а тому, що під час війни корупція набуває зовсім іншого значення. У мирний час вкрадені гроші означають гіршу дорогу, лікарню або школу.
Під час війни вкрадені гроші можуть означати дрон, який не купили, боєприпас, який не доїхав, систему РЕП, якої не було, машину, яка не евакуйовувала пораненого, технологію, яку можна було запустити у виробництво, але не запустили.
Тому корупція під час війни – це не просто фінансова проблема, це питання нашої здатності вижити і перемогти. Кожна гривня, яка мала працювати на оборону, повинна працювати на оборону.
Не на приватну кишеню, не на політичний вплив, не на підтримку чиїхось схем, не на збереження чиєїсь посади. Корупція – це лише симптом. Головна проблема значно глибша. У нас є системна криза управління.
Стара система занадто часто живе за власними правилами. Вона захищає себе, вона боїться змін, вона повільно ухвалює рішення, вона може карати за ініціативу і винагороджувати за лояльність.
Україні потрібен дуже простий принцип: влада повинна означати відповідальність.
Якщо ти отримав повноваження, відповідай за результат. Якщо ти отримав бюджет, покажи, що було зроблено. Якщо ти отримав посаду, поясни, яких результатів ти досяг. Люди можуть пережити надзвичайно важкі часи, українці вже це довели, але є одна річ, яку дуже складно витримувати нескінченно — відчуття несправедливості. Коли людина на фронті ризикує життям, а хтось у тилу краде на війні. Коли бізнес платить податки, а отримує свавілля правоохоронців.
Коли талановита людина не може змінити систему, тому що вона просто не своя. Коли суспільству повідомляють про рішення, але ніхто не пояснює, чому вони були прийняті. Так поступово руйнується найважливіше — довіра між громадянином і державою. І цю довіру треба відновити. Але є ще одна річ, про яку ми повинні говорити — надія. Надія, що завтра буде краще. Надія, що ця країна змінюється”.
