Рашисти спробували пояснити електронну лампу в “Орешнику” черговим “аналоговнєтним рішенням” зі стійкістю до електромагнітного імпульсу ядерного вибуху, водночас у США якось обійшлись без ламп ще у 60-х.
Про це пише Defence Express
Після показу фахівцями Київського науково-дослідного інституту судових експертиз решток російської балістичної ракети середньої дальності “Орешник” із “мікросхемою”, в якій була використана електронна лампа, що чудово продемонструвало дійсний рівень розвитку російської “військової електроніки”, у РФ спробували видати чергове пояснення із черговим “аналоговнєтним рішенням”.
Мовляв, використання електронних ламп – це про стійкість до електромагнітного імпульсу ядерного вибуху, який має випалити усю іншу напівпровідникову електроніку.
Водночас таке пояснення відсилає лише до дуже популярного радянського міфу, який мав приховати критичне відставання СРСР у технологіях. Нібито радянська військова електроніка робиться на лампах, щоб вона працювала навіть в умовах ядерного вибуху. При цьому цей міф виявився настільки стійким, що пережив СРСР на десятиліття.
А справа полягає у тому, що це “напівправда”. Зокрема, якщо зібрати бодай будь-яку складну електричну схему на лампах, а не напівпровідниках, то вона дійсно буде дуже стійкою до електромагнітного імпульсу, а разом із тим бути розміром шафу, жерти купу енергії та грітися. І вона має фактично повністю складатися з них. Тобто жодного процесора, твердотільної пам’яті, мікроконтролера та навіть МДН-транзистора (MISFET) тощо. Як і жодних довгих з’єднань, шлейфів тощо.
Водночас мікроелектроніка якраз й існує завдяки транзисторам та напівпровідникам, а використання ламп не є єдиним можливим рішенням підвищити стійкість до електромагнітного імпульсу. І створення стійких до ЕМІ рішень є наслідком використання цілого спектру засобів, включно з екраніюванням, фільтрацією, сапфірових основ (технологія silicon on sapphire) тощо.
І цілком можливо навести приклад того, як у США ще у 60-х роках вирішили задачу створення захищеної системи керування міжконтинентальною балістичною ракетою Minuteman III, яка встала на чергування у 1970 році та досі на озброєнні.
Її блок управління з інерціальною системою, при цьому вочевидь ще й перших версій, знаходиться в американському National Air and Space Museum.
Minuteman III мав бортовий цифровий комп’ютер на перших інтегральних мікросхемах, який зберігав та виконував обчислення траєкторії, що дозволяло швидко її перенацілювати перед пуском.
Вже у 1977 році саме цей зразок перестав бути секретним та був переданий у музей. І жодної лами на ньому не проглядається, а от можливість прориву через ядерні вибухи – є.
