GLSDB в умовах активної РЕБ продемонструвала малу ефективність, а це про реальні можливості GBU-39/B і хоча США можуть цим не перейматись, це не скажеш про шість інших країн-операторів та ще стільки ж, які її замовили.
Про це пише defence-ua.
Попри те, що GLSDB мали дозволити атакувати цілі на дальності у 150 км та стати довгою рукою для ЗСУ, їх реальне практичне використання на полі бою показало їх малу ефективність. Нагадаємо, що про це повідомив заступник міністра оборони США із закупівель та забезпечення Білл ЛаПланте, зазначивши, що причиною став фактор РЕБ, особливості тактики та наявність техніки, а також доктрини їх використання та організації.
Якщо детально розділити названі причини на складові, то виключно технічною стороною є зменшення точності GLSDB в умовах пригнічення супутникової навігації. Це не означає, що вона взагалі нікуди не влучає, бо в умовах РЕБ працює інерціальна система наведення. Просто відхилення від цілі стає більшим і вже вимірюється не у 1-3 метрах, а у 30-50 метрах.
І ця ситуація насправді має максимально зацікавити Пентагон, а не призвести лише до визнання того, що GLSDB не працює як треба. Бо хоча GLSDB не прийнята на озброєння у США, але це гібрид ракетного двигуна від M26 для HIMARS та GBU-39/B Small Diameter Bomb, яку використовують повітряні сили США.
І якраз проблема в тому, що ця бомба загалом важить лише 93 кг, з яких на бойову частину припадає 36 кг (для версії SDB I GBU-39/B). Тобто мова йде навіть не про аналог ФАБ-100, а про ФАБ-50. І вона дійсно може бути ефективним боєприпасом, але коли уражає ціль зі своєю штатною точністю у 1-3 метри.
Зазначимо, що ця точність забезпечується якраз супутниковою та інерціальною навігацією, також існує версія SDB I з додавання напівактивного лазерного наведення LSDB. Але для її використання необхідно підсвітити ціль лазером, що на дальності використання GLSDB у 150 км доволі проблематична задача.
При цьому у Пентагоні, з огляду на слова Білл ЛаПланте, не сильно переймається тим, що це якось може вплинути на бойове застосування SDB авіацією. І на це є декілька причин, зокрема є сподівання, що тактика та доктрина компенсують цей недолік. Щодо доктрини, то вона звісно полягає у тому, що збройні сили США мають досягти вирішальної тотальної переваги у повітрі. Після чого задачею авіації стає методичне забомблювання ворога, що вже є тактикою, коли комплекси РЕБ є першочерговою ціллю.
Окрім того, у США насправді розуміють, що лише супутникова навігація не може бути унікальним рішенням. І це також чудово прослідковується на прикладі із GBU-39/B від Boeing та GBU-53/B від Raytheon, обидві є Small Diameter Bomb, але позначаються, як SDB I та SDB II. Друга версія має аналогічну вагу у 93 кг та не сильно більшу бойову частину у 48 кг, а також аналогічну дальність заточування із літаків на дальність до 110 км.
А головна різниця між ними у тому, що GBU-53/B має одразу чотири системи високоточного наведення: активну радіолокаційну головку, тепловізійне та напівактивне лазерне. А інерціальна із супутниковою використовується лише у вигляді засобу навігації на маршевій ділянці. А розробляти її почали ще у 2006 році, лише не 4 роки пізніше SDB I.
Тобто GBU-53/B SDB II все одно на наявність супутникової навігації взагалі, бо у район цілі вона долетить і на інерціальній системі. А також все одно на дими та аерозольні завіси, бо вона має активну радіолокаційну головку, що здатна розрізняти наземні цілі. Саме ця система є основною, в той час, коли тепловізійна та напівактивна лазерна є допоміжними.
І саме GBU-53/B від Raytheon, також відома, як StormBreaker була обрана Пентагоном і у 2015 році розпочалось її обмежене виробництво малої інтенсивності та постачання до повітряних сил США. Водночас GBU-39/B від Boeing постачалась з 2006 року та вже на рівні 2012 року називалась тимчасовим рішенням до появи GBU-53.
Таким чином у Пентагоні дійсно можуть не сильно перейматися долею GBU-39/B. Бо розуміли, що прибизно саме так і буде ще у середині 2000-х років.
Але слід зазначити, що якщо реальною бойовою ефективністю SDB I у США можуть не перейматися, то це цілком можуть зробити країни, які її свого часу купили, а це Австралія, Ізраїль, Італія, Нідерланди, Саудівська Аравія, Корея та Швеція. Окрім того, у стадії придбання цих бомб знаходиться ще шість країн, включно з Туреччиною та Болгарією.
Хоча, як здається, у цій ситуації Boeing може докласти додаткові зусилля і спробувати оснастити свою SDB I для GLSDB пасивною радіолокаційною головкою для ураження РЛС та комплексів РЕБ.
