Євгеній на позивний «Кремінь» – офіцер 120-ї окремої бригади територіальної оборони. Його шлях у війську розпочався у 2022 році зі солдата-стрільця, а сьогодні він – командир роти ударних безпілотних систем. Географія бойового досвіду – Слов’янськ, Оскіл, Куп’янськ, Стариця, Вовчанськ, Лиман.
Це розмова про лідерство без пафосу, війну дронів і відповідальність командира, який завжди йде поруч.
«Кремінь» – бо міцний
— Звідки у Вас позивний «Кремінь»?
— Дав оперативний черговий. Після моїх слів, що я крепкий, як Вінницька тюрма.
До повномасштабного вторгнення Євгеній працював далекобійником. Здавалося б, професія далека від сучасних технологій. Проте саме вона стала фундаментом для майбутнього командира високотехнологічного підрозділу.
Логістика, яка рятує життя
— Що у Вашому бекграунді допомогло очолити технологічний підрозділ?
— Розуміння логістики, яке врятувало не одне життя. Хлопцям – доставляємо провізію та боєкомплекти, а ворогу – «скиди» на голову.
Робота командира роти ударних БпЛА – це постійний аналіз. Години рекогностування «ніжками», пошук радіогоризонту, узгодження частот із суміжними підрозділами, щоб не створити перешкод своїм.
— Як обираєте позиції?
— Буває, що на карті все виглядає ідеально. Приїжджаєш, чіпляєш антену – і нічого, немає радіогоризонту. Тоді береш пульт, дрон, кабелі й шукаєш точку вживу. З FPV трохи простіше – ретранслятори в нас мобільні.
Бойовий дух починається з результату
Євгеній переконаний: ефективність на полі бою напряму залежить від психологічного стану бійців. Здоровий мікроклімат у роті важить не менше, ніж технічна справність безпілотників.
— Як підтримуєте моральний стан підрозділу?
— Даю «печиво». За сумлінне виконання завдань – додаткові вихідні. Щоб, наприклад, дружина могла приїхати у найближче тилове місто. А бойовий дух піднімається автоматично, коли ми вражаємо цілі. Пілот каже: «Командире, бачив, я сьогодні п’ятьох поклав?». Моє завдання – дати бійцю відчути цей успіх.
Авторитет не криком, а присутністю
Для «Кременя» справжнє лідерство – це не вертикаль влади, а довіра.
— Як заслужити авторитет?
— Треба жити питаннями підрозділу. Не можна просто завести людей на позицію і зникнути. Хлопці питають: «Ти підеш з нами?». Кажу: «Піду». Якщо я командир, це не означає, що мені там не місце.
Він згадує, як ще взводним багато ходив пішки на позиції. Одного разу разом із побратимами понад півтора кілометра ніс пораненого, не давши йому стекти кров’ю. Сьогодні цей боєць – головний сержант його роти.
— Бійці мають бачити лідера в дії, а не лише чути його голос по рації. Моє завдання – не просто нарізати задачі, а дати кожному впевненість, що ми повернемося разом.
Пресслужба 120-ї окремої бригади територіальної оборони
