Сьогодні, у день народження Григорія Сковороди, розбираємося, яким насправді був найвідоміший український філософ. Сучасні дослідники переглянули поширені легенди про нього — від зовнішності до походження — і знайшли факти, які суперечать усталеним шкільним версіям.
Про факти з реальної біографії автора теорії “сродної праці” розповів засновник проєкту “Реальна історія” Акім Галімов, передає УНН.
Образ чоловіка з “макітряною” стрижкою, босоніж і в латаній свиті — саме так більшість українців уявляє Григорія Сковороду з п’ятисотгривневої купюри. Та цей вигляд — результат романтизованих описів, створених після його смерті. Сучасні історики стверджують: філософ не носив такої зачіски, не ходив босим, не був злидарем і мав цілком вишукані смаки — полюбляв якісні вина, пармезан і одягався відповідно до моди XVIII століття.
Звідки взялися легенди про “босого мандрівного філософа”?
Міфологізація Сковороди почалася одразу після його смерті. Запустив цей процес його учень і друг Михайло Ковалинський — автор першої біографії 1794 року. Вона більше нагадувала житіє святого, містила чимало білих плям і слабко деталізувала окремі епізоди. Проте саме на ній десятиліттями будувалися пізніші шкільні й науково-популярні тексти.
Троє сучасних істориків — Микола Буров, Максим Яременко та Вадим Назаренко — проаналізували архіви XVIII століття та виявили суперечності і в фактах, і в датах, які подавав Ковалинський. Є сумніви навіть щодо року народження Сковороди. Традиційна дата — 1722 рік — може бути неправильною: у документах Петербурзької придворної капели він значиться як “малолітній” у 1743 році, що дає підстави припускати народження не раніше 1725–1726 років.
Чому не існує жодного справжнього прижиттєвого портрета Сковороди?
Не менш заплутана й історія його портретів. Жодного достовірного прижиттєвого зображення не збереглося. Усі відомі нам портрети написані після його смерті, а повідомлення про існування оригіналу, що нібито зберігається в Москві, не підтверджені. Харківський дослідник Анатолій Щербань зібрав найраніші копії, на яких Сковороду впізнавали його знайомі, і на їхній основі за допомогою ШІ реконструював можливу зовнішність філософа.
Окрема частина легенд стосується родини Сковороди. Довгий час у підручниках писали, що його батько був “бідним безземельним козаком”. Утім, документи показують інше: Сава Сковорода мав “достатнє” майнове становище, торгував горілкою — прибутковим козацьким промислом — і міг самостійно спорядитися до військового походу. Ревізії просто фіксували, що родина не мала багато землі, але це не означало бідності.
Чи справді Сковорода мав кримськотатарське коріння?
Дослідники також встановили нові факти про матір Григорія, Пелагею Шангірей. Її рід, ймовірно, мав кримськотатарське коріння — випадки переселення кримців до Гетьманщини у XVII–XVIII століттях були непоодинокими. Є навіть версія, що Шангіреї могли бути споріднені з кримським ханом Шахіном Гераєм, хоча документального підтвердження цьому наразі немає.
Яку освіту отримав Сковорода — і чи був він “бідним учнем”?
Шкільні легенди про “бідного хлопчика” теж не підтверджуються. Сковорода навчався у місцевій церковній школі, мав дуже гарний голос і рано потрапив до Києво-Могилянської академії, де здобув одну з найкращих тогочасних європейських освіту. Його шлях у Могилянці був переривчастим — але не обов’язково через нестачу грошей: студенти часто робили паузи, щоб працювати. Під час однієї з таких перерв Сковорода потрапив до Петербурга і став хористом імператриці Єлизавети, як і багато талановитих вихідців із Гетьманщини.
У яких країнах точно побував філософ — і що він там робив?
Григорія Сковороду пов’язують із роботою Токайської комісії — виробництвом елітних вин, яке російський імператорський двір організував на куплених в Угорщині виноградниках. Комісію очолював генерал Федір Вишневський, із яким Сковорода був знайомий ще з Петербурга. За однією версією, саме він запросив філософа працювати перекладачем та домашнім учителем. Інші дослідники вважають, що Сковорода міг їхати туди як організатор церковного хору або взагалі у “європейську освітню подорож” — типовий для тодішніх студентів спосіб вдосконалити освіту, відвідати університети та бібліотеки.
Під час цих мандрів він точно побував у Відні, Братиславі та Будапешті, а можливо й в Італії, Чехії чи Німеччині. Товариство комісії водили на бали, винні дегустації та прийоми, і хоча точно невідомо, чи був на них сам Сковорода, у його листах є дуже промовисті натяки. Він згадує період, коли через надмірність у їжі та алкоголі “зіпсував здоров’я”.
Саме з тих листів ми знаємо: Сковорода любив дорогі вина, пиво та особливо — сир пармезан. Його він, очевидно, спробував у Європі, і надалі регулярно отримував такі делікатеси як подарунки.
Наскільки багатим був філософ насправді?
Популярний радянський образ “мандрівного аскета, який ходив босим” мало схожий на реальність. Є документ 1749 року, де Сковорода вимагає повернути йому борг у 30 рублів — тоді це була сума, за яку можна купити фермерське господарство або повністю оновити гардероб. Тобто він міг дозволити собі великі витрати та подорожі.
Пізніше, працюючи домашнім учителем, а потім викладачем у колегіумах, він мав стабільну та добру зарплату. У Харківському колегіумі — 50 карбованців на рік плюс безкоштовне житло. Для XVIII століття це були дуже гідні статки.
Навіть у старості його одяг описували як скромний, але це був гардероб освіченої заможної людини, а не “селянського злидаря”. Збереглися й фотографії його палиць — це складні, дорогі предмети з різьбленням.
Якими були стосунки Сковороди та Ковалинського?
Найбільше про Сковороду ми знаємо від його першого біографа — Михайла Ковалинського, з яким він познайомився, коли тому було 17, а філософові близько 40. Молодий дворянин був надзвичайно здібним учнем, писав вірші й багато листувався зі Сковородою.
Збереглося близько 80 листів, де філософ називає Ковалинського “найдорогоціннішим”, “наймилішим”, “утіхою душі”. Є лист, де він скаржиться на заздрість і пересуди оточення через їхню близькість.
Через це частина дослідників припустила, що між ними могли бути романтичні стосунки. У ХХ столітті письменник Віктор Домонтович прямо писав, що Сковорода був геєм, а Ковалинський — його коханцем. Але доказів цьому немає: окрім емоційної лексики листів нічого не свідчить про інтимний зв’язок.
Водночас Ковалинський дійсно дарував йому дорогі подарунки: флейту, люльку, окуляри, делікатесні сири (зокрема той самий пармезан). Це виглядає як стосунки виняткової близькості, але природа цієї близькості невідома — у XVIII столітті чоловіча дружба нерідко мала форму, яка сьогодні здається надто інтимною.
У чому полягає головна ідея вчення Сковороди — “сродна праця”?
Центральна ідея філософії Сковороди — “сродна праця”, тобто покликання. Людина має знайти роботу, яка відповідає її природі, і тоді вона буде щасливою, а суспільство — гармонійним. Його тексти важкі, бо наповнені біблійними цитатами, античними алюзіями й складною символікою. За життя він не прагнув друкувати свої твори — їх опублікував уже після його смерті Ковалинський.
Усе це показує: за знайомим “шкільним” образом ховається значно складніша й цікавіша постать. Сковорода жив у ширшому світі, ніж ми звикли думати, мав освіту, ресурси, подорожував, помилявся, дружив і творив. А розібравшись у фактах, ми краще розуміємо не лише його самого, а й ту епоху, у якій він формувався.
