“Її гіпокамп був прекрасний”, – згадує докторка Тамар Гефен.
Нейропсихологиня була вражена тим, наскільки чітко визначеною була архітектура цієї частини мозку жінки.
“Її нейрони були пухкими та здоровими. Я пам’ятаю, як думала: неймовірно, що така приголомшлива та складна структура може зберігати такі жахливі спогади”, – каже вона.
Докторка Гефен, дослідниця Програми суперстаріння Північно-Західного університету, штат Іллінойс, США, описувала мозок дуже старої жінки, який вона вивчала протягом її життя і продовжує досліджувати навіть після її смерті, пише ВВС.
Хоча та жінка пережила Голокост, дослідниця не забула, якою щасливою, стійкою та кумедною вона була.
“Минуло понад 10 років, але я досі постійно думаю про неї”, – каже вона.
Саме це докторка Гефен розповіла Мартіну Вілсону, автору статті “Чого ми можемо навчитися у суперстарців”, опублікованої в журналі Northwestern Magazine.
Програма триває вже 25 років, а це означає, що вчені та учасники знають одне одного давно, і, як показує досвід доктора Гефен, зв’язок з тими, хто пожертвував свій мозок для досліджень, і тими, хто його вивчає, може бути глибоким.
Розплутати клубки у мізках
Термін Superaging – “Суперстаріння” – запровадили в Північно-Західному дослідницькому центрі хвороби Альцгеймера. Щоб дізнатися про витоки програми “Суперстаріння”, нам потрібно повернутися до середини 1990-х років, коли дещо сталося за чистою випадковістю.
“Ми отримали результати посмертного розтину мозку 81-річної жінки”, – написали автори наукової статті, що розповідає про перші 25 років існування програми Північно-Західного університету.
Це була людина, яка брала участь в іншому дослідницькому проєкті та “не виявила жодних ознак функціональних порушень”.
Фактично, у тестах на пам’ять вона показала чудові результати для свого віку, яки були подібними до результатів 50-річних людей.
Що здивувало дослідників, так це виявлення лише одного нейрофібрилярного клубка на ділянці енторинальної кори – області, пов’язаної з кількома ділянками мозку, яка вважається критично важливою для гарної просторової, епізодичної та автобіографічної пам’яті.
Нейрофібрилярні клубки – це скупчення крихітних волокон тау-білка, життєво важливого для функціонування мозку, які переплітаються всередині нейронів. Поширення цих клубків по всьому мозку пов’язують зі зниженням когнітивних функцій.
За словами дослідників, виявлення єдиного клубка у цієї жінки було “рідкісним випадком у такому віці, навіть для тих, у кого немає відомих когнітивних відхилень”.
У програмі BBC “Перевірка здоров’я” доктор Сандра Вайнтрауб, одна з провідних дослідниць, а також професорка Північно-Західного університету, згадала про початок дослідження.
“У мозку нашого першого суперстарця був один клубок, і ми подумали: “О Боже! Ми відкрили секрет підтримки мозку: не утворювати клубків”, — сказала вона.
“У наступного суперстарця було стільки ж клубків, скільки у людини, якій посмертно поставили б діагноз хвороби Альцгеймера”.
Хто такі суперстарці
Вчені з програми SuperAging визначають їх як осіб віком від 80 років і старше, які у тестах на запам’ятовування списків слів досягають балів, рівних тим, що отримують особи на 30 або 20 років молодші за них.
Вони роблять це за допомогою слухово-вербального навчання Рея, – інструменту, який, серед іншого, широко використовується в нейропсихології для оцінки пам’яті. Для оцінки когнітивних функційнші використовуються інші ресурси.
Вчені обрали функцію епізодичної пам’яті як основний маркер, оскільки “це є функція з найбільшим зниженням” під час середньостатистичного старіння.
Тож, щоб класифікувати когось як суперстарця, дослідники встановили справді високу планку – ця людина повинна мати пам’ять, як у щонайменше на 30 років молодшої.
І результати вражають.
“Це просто чистий шок від того, що людина у 90 років здатна запам’ятати таку велику кількість нової інформації, що я іноді бачу пацієнтів у 50 чи 60 років, які мають труднощі з набагато легшим тестом на пам’ять”, – розповідає BBC Моллі А. Мазер, доцент кафедри психіатрії та поведінкових наук Північно-Західного університету.
Чим відрізняється мозок суперстарців
Суперстарці спростовують ідею про те, що когнітивний спад є неминучим зі старінням.
Дослідникам вдалося встановити, що вони мають нейропсихологічний та нейробіологічний фенотип, який відрізняє їх від однолітків середнього віку.
Наприклад, їхні “об’єми кори не відрізняються від нейротипових дорослих на 20-30 років молодших”.
Об’єм кори стосується кількості тканини в корі головного мозку, зовнішньому шарі мозку, який є ключовим для свідомого мислення.
Ділянки цієї частини мозку пов’язані, серед інших функцій, з пам’яттю та обробкою мови.
Іншим прикладом є те, що дослідники виявили, що мозок суперстарих людей має набагато більше нейронів фон Економо не лише порівняно з їхніми однолітками, але й з людьми набагато молодшими за них.
Вважається, що ці типи нейронів відіграють ключову роль у соціальній взаємодії та розвитку складної соціальної поведінки.
Це відкриття відповідає тому, що експерти спостерігали під час вивчення суперстарців, – їх відрізняє зацікавленість у підтримці міцних соціальних стосунків.
“Але ми не знаємо, що цьому передувало”, — каже Мазер.
Чи у них завжди було більше таких клітин мозку, і це дозволяє людині бути більш соціальною, чи сама соціальність приводить до більшої кількості цих клітин?
На клітинному рівні мозок суперстарців також відображає менше змін, пов’язаних з хворобою Альцгеймера.
“Вражає те, що багатьом з них за 80, 90, а іноді навіть понад 100, а таких клубків дуже мало порівняно з тим, що ми зазвичай очікуємо”, – пояснює Мазер.
Вчені досі не знають, чому так відбувається, і ставлять питання, чи щось зупиняє формування цих клубків.
У випадку суперстарців, які мають ці клубки, загадкою залишається те, як вони зберігають свою пам’ять.
Різноманітні звички
Ральф Ребок, який народився в 1934 році, є одним із волонтерів дослідження.
“Я дуже пишаюся тим, що мене визнали суперстарцем”, — каже він на відео, знятому Північно-Західним університетом.
З моменту створення програми в ній взяли участь 290 суперстарців, було проведено 77 розтинів мозку.
Наразі в програмі беруть участь 133 активних учасників.
У своїй статті Вілсон стверджує, що не існує “типового” суперстарця. Навпаки, це група з дуже різним способом життя.
“Деякі суперстарці, здається, дотримувалися всіх можливих рекомендацій щодо здорового способу життя. Інші погано харчувалися, курили і пили, уникали фізичних вправ, страждали від стресових життєвих ситуацій і погано спали”, – пишуть дослідники у своїй статті.
“Простої формули, звичайно, немає. Хто знає, можливо, колись ми це дізнаємося, але я думаю, що нам дуже далеко до такої чіткої формули”, – каже доктор Гефен, і попереджає: “Завжди існуватиме взаємодія між біологією, генетикою та іншими факторами, що сприяють стійкості”.
“Ви не матимете суперстаріння лише від того, що добре харчуєтеся, добре спите, лікуєте депресію, кидаєте пити тощо”, — каже Вайнтрауб BBC.
“Але ми знаємо, що кожна з цих речей знижує ризик когнітивного спаду з віком. Тому наше послання — робити все можливе, щоб зменшити ризик. Якщо ви це зробите, і у вас є відповідна генетична складова, у вас є можливість суперстаріння”.
Тож наскільки можливо, що ми можемо мати мозок, подібний до мозку суперстарців?
“Як ми продемонстрували, мозку суперстарця не існує, — каже Вайнтрауб BBC . – Супер — це їхня пам’ять і погляд на життя”.
Вона пояснює, що після розтину мозок деяких людей може виявитися максимально вільним від вікових пошкоджень, тоді як в інших є аномальні білки хвороби Альцгеймера, які у більшості людей спричиняють втрату здорових нейронів і, як наслідок, когнітивні порушення та деменцію.
“З якоїсь причини суперстарці або не виробляють ці білки з такою швидкістю, як більшість людей похилого віку, або виробляють їх, але несприйнятливі до їхнього впливу на здорові клітини мозку. Ось що захоплює”, – додає вона.
