На 90-му році життя у Москві помер журналіст та поет Віталій Коротич. Він народився в Україні, писав українською та російською мовами, був яскравим діячем часів перебудови, редактором журналу “Огоньок”, а згодом – брав компліментарні інтерв’ю у Віктора Януковича та підтримав російську агресію та анексію Криму.
Віталій Коротич народився 26 травня 1936 року у Києві. Його батько та мати були професорами медицини, співробітниками знаменитого дослідника фізіології ракових пухлин академіка Олександра Богомольця, пише ВВС.
Коротич у1959-му році закінчив з відзнакою Київський медінститут і захистив кандидатську дисертацію, але незабаром зрозумів, що його покликання — література.
Був серед помітних поетів часу “відлиги” разом з Іваном Драчем, Василем Симоненком, Ліною Костенко та Миколою Вінграновським.
З 1961-го по 1986 рік випустив дев’ять поетичних збірок і три поеми.
Його найвідоміший вірш “Останнє прохання старого лірника”, більш відомий під назвою “Переведи мене через майдан”, був написаний 1981 року. Про його існування активно згадували під час українських революцій у 2004-му та 2014-му.
Коротич також писав прозу: публіцистику та дорожні нотатки. У 1966–1969 роках він був одним із секретарів республіканської Спілки письменників, а в 1978-му очолив журнал “Всесвіт”.
У 1970 році поет і його дружина пережили страшну трагедію: їхній 11-річний син, граючись на подвір’ї, заліз у трансформаторну будку і загинув від удару струмом.
Пізніше у Віталія Коротича народилося ще двоє синів, які стали економістами-міжнародниками.
У травні 1986 року, неочікувано для багатьох і для самого Коротича, його призначили головним редактором журналу “Огоньок”. Ймовірно, за рекомендацією Роберта Рождественського.
“Огонек”, заснований ще у 1899 році як видання для сімейного читання, був другим за віком російським ЗМІ після журналу “Вокруг света”.
Першим рішенням нового редактора стало прибрати з обкладинки ордени Леніна та гасло “Пролетарии всех стран, соединяйтесь!”. На зауваження завідувача відділу пропаганди ЦК Миколи Севрука Коротич відповів:
“Ви ж не носите ордени щодня на лацкані пальта! Ми робимо масовий журнал, от розмістимо на обкладинці жіночі ніжки, а тут профіль Ілліча!”.
У 1989 році Коротича висунули в народні депутати СРСР по 14 округах. Тоді ж американський журнал World Press Review оголосив його найкращим закордонним редактором року.
Під час путчу ГКЧП Коротич перебував у США. Американські друзі запропонували йому роботу в університеті Бостона, він погодився і провів там сім років.
Після повернення до Москви він очолив редакційну раду київського російськомовного тижневика “Бульвар Гордона”, але загалом не займався ні політикою, ні журналістикою, ні бізнесом.
На питання, навіщо він повернувся, Коротич відповів: “Я вдячний Америці за те, що вона дала мені можливість заробити достатньо, щоб жити, де хочеться. А комфортніше мені у країні рідної мови”.
Був членом російського ПЕН-клубу, висловлював проросійські погляди щодо України.
У 2011 році публічно підтримав тодішнього президента України Віктора Януковича, підписавши так званий “лист десятьох”.
Він також неодноразово брав інтерв’ю у Януковича, які колеги-журналісти називали компліментарними.
Останнє із них вийшло 14 лютого 2014 року — всього за кілька днів до початку розстрілів на Майдані Незалежності. У тій розмові Віктор Янукович пояснював Коротичу, чому Україні не варто вступати до ЄС, а натомість продовжувати тісну співпрацю з Росією.
Зрештою у 2014-му році Віталій Коротич схвалив анексію Криму Росією. Тоді він заявив, що півострів повинен бути під її протекторатом. Через таку позицію Коротича внесли, наприклад, до бази “Миротворця”.
Він періодично давав інтерв’ю пропагандистській “Комсомольській правді”, де говорив про “перемогу Росії над колективним Заходом” та “поразку київського режиму”.
Агент “Январський”
Згідно з розсекреченими архівами КДБ, Віталій Коротич був завербованим агентом спецслужб під псевдонімом “Январський”. Про це у своєму блозі на сайті видання “Україна молода” повідомляв Віталій Портников у 2024-му році.
Український історик Олександр Зінченко також публікував скановані сторінки з архівів спецслужб, де йшлося про Коротича.
“Агент “Январский” (особиста справа 86683) був завербований у 1963 році шляхом поступового залучення до негласної співпраці”, – написав Зінченко.
Саме цей факт із біографії поета, вважають журналісти та історики, вплинув на його призначення редактором “Огонька”, отримання стипендій від ЮНЕСКО в 1970-х, а також його вибір залишатися у Москві.
