Венесуельський диктатор Ніколас Мадуро запропонував провести прямі переговори з Вашингтоном після ударів США по кораблях з південноамериканської країни, які, за словами Трампа, перевозили наркоторговців.
Про це повідомляє Reuters.
У листі до Трампа, з яким ознайомилися журналісти, Мадуро відкинув твердження США про те, що Венесуела відіграє велику роль у наркотрафіку, зазначивши, що лише 5% наркотиків, вироблених у Колумбії, транспортуються через Венесуелу, з яких, за його словами, 70% були нейтралізовані та знищені венесуельською владою.
«Пане президенте, сподіваюся, що разом ми зможемо подолати неправдиві твердження, які заплямували наші відносини, які мають бути історичними та мирними. Ці та інші питання завжди будуть відкриті для прямої та відвертої розмови з вашим спеціальним посланником (Річардом Гренеллом), щоб подолати медійний шум і фейкові новини», — цитує агентство Мадуро.
Він зазначив, що Гренелл допоміг швидко вирішити попередні звинувачення, що Венесуела відмовляється приймати назад мігрантів, додавши, що «на сьогоднішній день цей канал функціонує бездоганно».
Двічі на тиждень рейси з депортацією нелегальних мігрантів до Венесуели з США продовжуються без перерв, незважаючи на удари США, повідомили Reuters джерела, знайомі з цим питанням.
Лист Мадуро був датований 6 вересня, через чотири дні після удару США по судні, яке, як бездоказово стверджувала адміністрація Трампа, перевозило наркоторговців. В результаті удару загинули 11 осіб, які, за словами Трампа, були членами банди Tren de Aragua і займалися наркоторгівлею.
Трамп подвоїв ставки, попередивши в дописі на своїй платформі Truth Social, що Венесуела повинна прийняти повернення всіх в’язнів, яких, за його словами, Венесуела примусово вивезла до США, або ж заплатити «невизначену» ціну.
У п’ятницю Трамп оголосив про щонайменше третій удар по суднах, які, як стверджується, перевозили наркотики з Венесуели, на тлі значного нарощування військової присутності США в південній частині Карибського басейну, що включає сім військових кораблів, атомний підводний човен і винищувачі-невидимки F-35.
В результаті удару загинули «три чоловіки-наркотерористи, які перебували на борту судна», заявив Трамп, знову не надавши доказів.
Венесуельський уряд, який заявляє, що розгорнув десятки тисяч військових для боротьби з наркотрафіком і захисту країни, стверджує, що жодна з осіб, загиблих під час першого удару, не належала до Tren de Aragua.
Він також заперечує звинувачення у зв’язках між високопоставленими венесуельськими чиновниками та наркокартелями.
Мадуро неодноразово заявляв, що США сподіваються усунути його від влади. Цього тижня Трамп заперечив, що він зацікавлений у зміні режиму, але минулого місяця Вашингтон подвоїв винагороду за інформацію, що призведе до арешту Мадуро, до 50 мільйонів доларів, звинувативши його у зв’язках з наркотрафіком і злочинними угрупованнями.
У своєму листі Мадуро зазначив, що він спілкувався і продовжуватиме спілкуватися з Гренеллом, який допомагав організувати депортаційні рейси, деякі з яких прямували безпосередньо до Каракаса, а інші — через Гондурас.
Насправді процеси, що відбуваються між США і Венесуелою, значно ширші і глибші, і наркотрафік – тільки одна з проблем. Як пише для Zn.ua Віталій Білан (кандидат історичних наук, віце-голова комітету з конференцій ООН у2019-2020 рр.), окрім офіційної мотивації щодо головного «розсадника наркокартелів», США зважають на те, що геополітично головний конкурент Вашингтона — Пекін розглядає венесуельський режим як «ключову точку опори» у регіоні.
Китай є головним торговельним партнером Венесуели та найбільшим кредитором її економіки, а тому зацікавлений у збереженні венесуельського режиму. Очільник КНР Сі Цзіньпін висловив свою підтримку Мадуро після його «перемоги на виборах» у липні 2024 року, високо оцінюючи «досягнення у розбудові держави» під його керівництвом. Також китайський лідер підтвердив двосторонню співпрацю та «відданість Китаю суверенітету та стабільності Венесуели у протистоянні зовнішньому втручанню».
Активність Піднебесної на «задньому дворі» США давно дратує Вашингтон. Держсекретар Марко Рубіо називає Китай «найпотужнішим і найнебезпечнішим противником, із яким нація будь-коли стикалася». Ну а після саміту ШОС у Тяньцзіні роздратування адміністрації Трампа політикою офіційного Пекіна, схоже, посилилося у рази.
До геополітики додається економіка. Рішення компанії Chevron у травні цього року щодо виходу з венесуельського ринку призвело до того, що Каракас фактично одразу ж уклав угоди з китайськими компаніями. В результаті у червні Венесуела експортувала нафти на 8% більше, ніж попереднього місяця, адже втрати на ринках США та Європи було компенсовано збільшенням обсягів вантажів, відправлених до КНР.
Втрата контролю над країною, яка має найбільші у світі сертифіковані запаси нафти (303 млрд барелів), та ще й в умовах імовірної світової рецесії, призведе до негативних наслідків для американської економіки. І навпаки, вирішення проблеми режиму Мадуро дасть Вашингтону можливість значною мірою контролювати ринок нафти, відповідно впливаючи на цінову політику у світі.
Звичайно, венесуельська сира нафта через її високу щільність і вміст сірки продається за нижчою ціною, ніж сира нафта інших країн. Але і в цьому є свої вигоди для американської економіки. Оскільки більшість нафтопереробних заводів США побудовано до сланцевої революції, вони пристосовані для переробки переважно важкої нафти, і тому саме венесуельська нафта традиційно у великих обсягах використовувалася НПЗ, розташованими поблизу узбережжя Мексиканської (або, згідно з указом Трампа, «Американської») затоки. Втрата венесуельського ринку нафти змушує підприємства США або модернізувати виробництво (а це час і значні фінансові витрати), або змінювати географію постачання (насамперед країни Аравійського півострова та Канада), що призводить до суттєвого зростання транспортних витрат і розриву традиційних логістичних маршрутів.
Є ще й суто внутрішня мотивація. З огляду на старт на початку наступного року виборчої кампанії до Конгресу США тема боротьби з наркокартелями та авторитарними режимами регіону, як і латиноамериканський вектор загалом дедалі більше ставатимуть магістральними через їхню виняткову електоральну чутливість в американському суспільстві. У цьому контексті вирішення «проблеми режиму Мадуро», вочевидь, стане одним із ключових елементів виборчої кампанії 2026 року, оскільки саме за «м’який» підхід і «бездіяльність» щодо режиму Мадуро команда нинішнього господаря Білого дому піддавала нищівній критиці попереднього президента США Джо Байдена. На переконання багатьох експертів, це стало причиною вирішальних електоральних втрат 46-го президента серед американських виборців латиноамериканського походження.
І трохи психології. Для нинішнього господаря Білого дому венесуельська тема є своєрідним «незакритим гештальтом» часів Трамп 1.0, коли кампанія «максимального тиску» на режим Мадуро не дала бажаного результату. Нині ж, після перемоги зовнішньополітичного курсу Рубіо, який позиціонує венесуельський режим (разом із кубинським і нікарагуанським) як «ворогів людства», з’явилася реальна можливість врешті закрити це питання.
Сценарії розвитку
Щоб зрозуміти, як ситуація може розвиватися у найближчому майбутньому, звернемося до математики. Отже, на сьогодні, за інформацією світових інформагенцій, біля узбережжя Венесуели налічується вісім кораблів ВМС США: три десантні кораблі, два есмінці, крейсер і прибережний бойовий корабель у Карибському басейні, а також один есмінець у східній частині Тихого океану. Плюс обіцяні Білим домом десять винищувачів F-35 у Пуерто-Рико. Кількість розгорнутих військ хоч і велика для того, щоб боротися з наркотрафіком, проте недостатня для початку наземної кампанії проти режиму Мадуро, який має у своєму розпорядженні більш як стотисячну армію, а також погрожує мобілізувати ще понад 4,5 мільйона бійців ополчення.
У медіа нерідко порівнюють нинішню військову активність США із операцією «Справедлива справа», в результаті якої у грудні 1989 року було усунуто президента Панами Мануеля Нор’єгу. Але тоді з математикою все було гаразд (майже 27 тисяч американських солдатів проти 16 тисяч панамських), що, власне, і забезпечило успіх операції.
Тому, судячи з усього, наразі США роблять ставку на створення умов для зміни влади у Каракасі без вторгнення на венесуельську територію. На це вказують і доволі обережні оцінки Трампа щодо подальшого перебігу операції.
Вочевидь, враховуючи психотип Мадуро та його амбіції вийти з тіні свого попередника Уго Чавеса, Вашингтон не надто розраховує на його добровільний відхід від влади, а більше на спонукання венесуельських військових припинити служити режиму, а також на налагодження контактів із тими офіцерами, які не причетні до наркокартелів.
Однак постає запитання: що далі, якщо військові залишаться вірними режиму і навіть потужні цілеспрямовані удари за іранським зразком чи морська блокада, про що нині багато говорять, не дадуть бажаного ефекту? Адже ця антинаркокартельна кампанія має стати тріумфом ребрендованого міністерства війни, що покликане, як наголошували і Трамп, і Гегсет, «не воювати заради нічиєї», а перемагати та демонструвати «жорсткий результат».
І тоді таки постане питання проведення наземної операції, на радість Москві та Пекіну, які, судячи з усього, вже активно готують режим Мадуро до такого розвитку подій. А це для Вашингтона купа ризиків: втрата темпу, популярності, цейтнот із подальшою загрозою цугцвангу.
Як відомо, амбіції — це паливо, яке рухає до вершини. Але лише завдяки чіткому плану та хірургічній точності при його втіленні у життя «новий шериф у місті» може розраховувати на досягнення заповітної мети — реінкарнації американської «золотої доби». І нинішній венесуельський кейс, схоже, саме покликаний стати тим «пілотним проєктом», який продемонструє здатність нинішньої версії «міста на пагорбі» реалізовувати свої амбітні мрії.
