Саме в ніч на 29 липня 2022 року стався один із найжахливіших воєнних злочинів — теракт в Оленівці. Унаслідок навмисного підриву бараку, де утримували українських військовополонених, загинули щонайменше 50 захисників — здебільшого бійці «Азову», які після героїчної оборони Маріуполя здалися в полон.
Головнокомандувач ЗС України генерал Олександр Сирський вшанував пам’ять тих, хто був страчений, закатований або загинув у полоні.
-Цей день – не лише про втрату. Це про біль, який не стихає. Про людей, яких не встигли обійняти. Про злочини, які не мають терміну давності і про які Україна має говорити світові.
Системні злочини проти полонених стали частиною воєнної практики країни-агресора. Росіяни катують. Розстрілюють. Принижують. Використовують наших людей як живий щит, інструмент пропаганди і шантажу.
Оленівка, тортури струмом у полоні, сексуальне насильство, неналежне харчування, відсутність медичної допомоги і зв’язку з рідними – не винятки, а ланки цілеспрямованої політики.
Росія порушує: Женевські конвенції, Конвенцію ООН проти катувань, Римський статут Міжнародного кримінального суду, основи гуманістичної традиції. Це – воєнні злочини. Злочини проти людяності.
Маємо справу з організованою системою знущань над українськими полоненими. Це недостатньо спостерігати – міжнародні інституції мусять діяти. Потрібен їхній тиск. Доступ. Контроль. Відповідальність.
Збройні Сили України вдячні всім волонтерам, правозахисникам, журналістам, які не дають замовчати трагедії наших полонених. Тим, хто шукає зниклих. Підтримує родини. Тримає зв’язок.
Ми вшановуємо полеглих у полоні. Закатованих. Знищених. Ми пам’ятаємо. І не пробачимо.
Ми віримо в повернення кожного нашого воїна. І в силу кожної родини, яка чекає. З любов’ю, болем і витримкою.
Держава робить усе можливе, щоб повернення відбувалися. І ця робота триває, щоб повернути додому всіх.
Це не просто боротьба за наших людей. Це – боротьба за людяність.
Пам’ять. Терпіння. Віра. Шана тим, хто чекає. Слава тим, хто рятує. Слава тим, хто бореться, – написав Сирський.
Тож пам’ятаємо: цей день — про всіх, хто пройшов через Оленівку, Сімферополь, Брянськ, Воронєж, Таганрог, Кінешму і десятки інших таборів нелюдського поводження. Про тих, хто досі перебуває у неволі. Цей день — про біль матерів, дружин і дітей, які чекають роками. Про мовчання телефонів, про листи без відповіді. І про надію, яка живе попри все.
