«Вони не планують вступати в українські виші. Не лише хлопці, але й дівчата. У деяких класах таких дітей 90%. Умовно 27 з 30 поїдуть. Скоріш за все, назавжди». Це цитата з допису засновника приватної дистанційної школи, який став вірусним наприкінці минулого року. Ця публікація стосувалась конкретної, доволі специфічної школи, але вкотре підняла важливу дискусію: де ми є зараз у демографічному питанні? Що чекає на країну, з якої виїжджає молодь? І які справжні масштаби проблеми, яка безумовно існує?
Про це пишу NGL.media.
16-річний Микита Журавльов разом зі 17-річною сестрою Поліною і мамою уже три роки живуть у містечку Заніц на півночі Німеччини. Підлітки вчаться у типовій місцевій школі – приходять зранку на уроки, які завершуються по обіді. Паралельно Микита і Поліна проходять українську шкільну програму на сімейній формі навчання. Це означає, що вони звільнені від уроків, але двічі на рік мають проходити онлайн-тестування у своїй київський школі, щоб підтвердити рівень знань.
«Сусід-німець через два тижні після нашого приїзду в Німеччину взяв дітей і влаштував у школу, де вчилась його дочка. Спочатку було все дуже цікаво і незвично. На диво, діти відвідували школу з задоволенням, – розповіла NGL.media Оксана Журавльова, мати двох підлітків. – Поєднувати навчання у двох країнах було важко, але ми вирішили не зупинятись на одному варіанті, адже життя дуже мінливе, як виявилось».
Сімейна форма навчання, за якою вчаться діти Оксани Журавльової, це одна з трьох доступних форм навчання і для школярів, які не можуть відвідувати уроки в Україні ні очно, ні дистанційно. Це зручно, бо цей формат дозволяє вчитися в країні перебування і все ж отримати атестат в українській школі.
«Про всяк випадок [діти навчаються в українській школі], адже ми не знаємо, скільки часу ще будемо тут отримувати тимчасовий захист, і як це все закінчиться», – пояснює NGL.media Анна Шпак, яка разом з трьома дітьми (14, 15 та 16 років) зараз мешкає біля Вексфорда в Ірландії. Вона каже, що багато дітей з її українського оточення там уже вступили до місцевих університетів, але поки не певна, який вибір зроблять її діти. Через цю непевність підлітки продовжують поєднувати дві школи, щоб у будь-якому разі мати шанс на вищу освіту.
Досвід цих двох сімей – не поодинокий. Більшість країн, які приймають українців, зобов’язують їх віддавати дітей у місцеві школи. Але не усі планують залишитися там назавжди, тому часто продовжують навчання в українській школі. За інформацією Міносвіти, зараз за кордоном навчається 9,3% українських школярів і – це близько 345 тис. дітей.
Важливо розуміти, що Міносвіти враховує лише тих школярів, які досі залишаються в українській системі освіти. Іншими словами, ці 345 тис. учнів – це мінімальна оцінка, адже багато дітей після виїзду за кордон взагалі припиняють навчання в українській школі.
«Діти швидко адаптувались у місцевій школі, їм добре йшло навчання. Але через велике навантаження довелось покинути українську школу. Вибір на користь польської школи був очевидним, бо я прийняла рішення, що поки не закінчиться війна, ми не повернемося. Не хочу ризикувати життям дітей. Та і вони самі, попри сум за Україною, бояться повертатись, бо пам’ятають вибухи», – розповіла NGL.media Інна В., яка торік з трьома дітьми виїхала до Польщі з Хмельницької області. Зараз двоє її старших дітей вчаться у польській школі, а молодша ходить у місцевий дитсадок.
Дослідження ЮНЕСКО свідчить, що станом на 2024 рік за кордоном навчалися майже 665 тис. українських школярів, але й ця цифра неповна, бо враховує лише країни ЄС, та й то не усі, куди мігрували українці. При цьому лише 29% з цих школярів суміщають навчання в обох країнах, а ще 16% покладаються виключно на українську онлайн-освіту. Якщо екстраполювати цю тенденцію на невраховані ЮНЕСКО країни, то можна припустити, що загалом за кордоном перебувають близько 720 тис. українських школярів.
Натомість за даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, приблизно 1,4 млн вимушено переміщених українців по усьому світу – це діти 3-17 років. У цю статистику входять як діти Інни В., які покинули українську школу, так й діти Оксани Журавлевої та Анни Шпак, які навчаються у двох школах одночасно. Найбільше школярів і дошкільнят з України зараз проживає у Німеччині, Польщі, Чехії та Великій Британії. 2024 рік2023 рік2022 рік
Кількість українських школярів, які офіційно навчаються у европейських школах
Виїжджають не лише 17-річні хлопці, а й дівчата
Учасники дослідницької програми RAI for Ukraine і проаналізували різницю у місці реєстрації учасників НМТ і та місцем, де вони фізично складали тест і . Так вдалося виявити, що у 2022 році 23,5 тис. випускників шкіл (10% від усіх) складали цей тест за кордоном. А 32% випускників взагалі не реєструвались на складання НМТ, який обов’язковий для вступу в українські університети.
«Ми ж розуміємо, що ті випускники, які перебувають за кордоном, можуть скласти цей тест про всяк випадок. І це не означає, що вони всі думають над вступом в український університет. Тому до тих 32%, які взагалі не складали НМТ, можна сміливо додати ще частину тих, хто його склав, але не вступав в Україні, – пояснює у розмові з NGL.media одна з авторок дослідження Тетяна Захарченко з Українського католицького університету. – Тобто втрати насправді ще більші, просто ми оперуємо не всіма даними. Тому так, доволі великий відсоток випускників справді не розглядають вступ в українські університети з точки зору або безпеки, або закритих кордонів».
У жовтні минулого року, виступаючи в парламенті, міністр освіти Оксен Лісовий заявив, що з України виїжджають багато учнів 10-11 класів, особливо хлопців. Нині ж міністр каже, що ця тенденція хоч і зберігається, але не є загрозливою.
Міносвіти надало NGL.media дані про кількість учнів 8-12 класів за 2021-2025 роки. Ми порівняли, як змінювалась кількість учнів по класах з року в рік, тобто скільки восьмикласників переходили у 9-й клас, в 10-й і далі. І справді є тенденція, що кілька відсотків учнів (2-4%) щороку не переходять у наступний клас, тобто покидають школу. Це не обов’язково означає, що всі ці діти виїхали з України, але значна частина з них – напевно.
Коли ми говоримо про те, хто ці випускники шкіл, які хочуть виїхати з України, то перше, що спадає на думку – це 17-річні юнаки, які хочуть скористатись шансом перетнути кордон до 18-річчя, після настання якого виїзд з України заборонений на час воєнного стану. Зрештою, саме з гіпотези, що країну масово покидають 17-річні хлопці й почалось це дослідження.
Утім, виглядає, що виїжджають з України як хлопці, так і дівчата. За даними Міносвіти, загалом у старших класах щороку стає трохи більше дівчат, але зараз різниця за статтю досить незначна (1-2%). Серед випускників шкіл ця різниця може сягати 10% і .
«Підлітки дуже соціально залежні, вони рівняються на одноліток, і якщо друзі їдуть кудись, то може увімкнутись ланцюгова реакція. Тому нічого дивного, що дівчата виїжджають вслід за хлопцями», – пояснює Тетяна Захарченко з УКУ.
Основною причиною виїзду за кордон серед старшокласників залишається безпекове питання – сюди входить як хвилювання батьків про можливе зниження мобілізаційного віку до 18 років, так і загальна тривога за життя дітей у воюючій країні.
«Це також питання відсутності соціалізації, яка сьогодні є ключовою проблемою, і теж є одним з аргументів, чому не лише хлопці, а й дівчата виїжджають за кордон – тому що за кордоном діти навчаються офлайн, і це інший підхід, – пояснює у розмові з NGL.media директорка освітньої фундації GoGlobal Тетяна Коврига. – А ми в Україні не можемо мати стовідсоткового офлайну. Очевидно, що в нас бракує належних укриттів, які можуть уміщувати достатню кількість дітей».
Зі схожих міркувань чимало випускників українських шкіл, навіть складаючи НМТ, все ж обирають заклади вищої освіти у Польщі, Німеччині, Чехії та інших країнах.
«Що більше, десять років тому люди розглядали європейську освіту як шанс отримати місце під сонцем: знайти класну роботу, піти [працювати] у гарну компанію тощо, і вони обирали виключно хороші університети. Зараз вони їдуть навіть в якесь маленьке місто в Чехії чи в Польщі, і це погана тенденція, тому що провінційний «виш» у Європі точно не кращий, ніж хороший український університет», – вважає Володимир Страшко, засновник школи дистанційного навчання Unicorn School.
У 2024 році до закладів вищої освіти України вступило 197 тис. студентів – це найнижчий показник за останні дев’ять років. Реагуючи на таку тенденцію, деякі університети намагаються стимулювати повернення абітурієнтів із закордону. Наприклад, Київська школа економіки (KSE) пропонує охочим повернутися в Україну повне покриття вартості навчання та часткову компенсацію проживання у кампусі.
За словами радника ректора з питань розвитку студентів та зв’язків з випускниками Київської школи економіки Андрія Сідляренка, охочим повернутись в Україну на навчання повністю покривають вартість навчання та частково – проживання в кампусі.
«Загалом у нас на грантових програмах зараз навчається 423 студенти. Сюди входять і ті, хто отримав грант за програмою Come back home, – пояснив NGL.media Андрій Сідляренко, радник ректора з питань розвитку студентів та зв’язків з випускниками KSE. – Серед цих студентів є певний гендерний дисбаланс. Зараз серед студентів за усіма грантовими програмами приблизно 58% – дівчата і 42% – хлопці».
Дефіцит на ринку праці
За даними Держстату, на початок 2024-2025 навчального року в системі освіти України налічувалось загалом 3,74 млн школярів усіх форм навчання. Це найнижчий цифра за останні 30 років. Така тенденція до зменшення кількості дітей і молоді в Україні лише зростатиме, про що, серед іншого, свідчать і соціологічні опитування.
У кінці 2024 року Центр економічної стратегії провів дослідження, за результатами якого виявив, що менше половини українців за кордоном зараз планують повертатись в Україну. Основними факторами, що стримують їх від повернення є як війна, так і економічні чинники: невизначеність, зруйноване житло, низький рівень життя, складнощі з пошуком роботи.
А ще, якби це не було прикро, в суспільстві побутує думка, іноді цілком резонна, що європейська освіта якісніша та краща, а українські університети надто корумповані.
