Відтоді, як п’ять років тому в родині Намрати Нангії народилася донька, вони з чоловіком час від часу замислюються над тим, щоб завести другу дитину. Однак щоразу перед подружжям постає одне й те саме запитання: “А чи можемо ми собі це дозволити?”
Про це пише ВВС.
Намрата живе в Мумбаї й працює у фармацевтичній компанії, її чоловік – на шинному виробництві. Але витрати навіть на одну дитину вже й так надзвичайно високі – постійні збори в школі (то на одне, то на інше), оплата шкільного автобуса, додаткові уроки з плавання, кожен похід до лікаря – усе це в сукупності коштує родині недешево.
Намрата згадує, що коли вона сама була дитиною, все було зовсім інакше: “Ми просто ходили до школи, не було жодних позашкільних занять. А зараз потрібно додатково відправляти дитину на плавання, на малювання – загалом дивитися, чим іще вона може займатися”.
Судячи з результатів останнього дослідження Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA), ситуація, яка склалася в родині Намрати, дедалі частіше стає нормою в усьому світі.
У питанні зниження народжуваності Фонд робить однозначний висновок: через непідйомні витрати на виховання дітей і/або відсутність відповідного партнера сотні мільйонів людей змушені мати менше дітей, ніж вони насправді хотіли б.
У межах останнього дослідження UNFPA опитав близько 14 тисяч осіб у 14 країнах про наміри щодо народження дітей. Кожен п’ятий респондент заявив, що не має і не матиме бажаної кількості дітей.
У сукупності в країнах, де проводили опитування – Бразилії, Угорщині, Німеччині, Індії, Індонезії, Італії, Марокко, Мексиці, Нігерії, США, Таїланді, Швеції, Південній Кореї та ПАР – проживає приблизно третина населення планети.
У цьому списку представлені країни з низьким, середнім і високим рівнем доходів, а також із низькими та високими показниками народжуваності. Співробітники UNFPA опитували як відносно молодих дорослих, так і тих, хто вже вийшов із репродуктивного віку.
“У світі почалося безпрецедентне зниження рівня народжуваності”, – підсумовує очільниця UNFPA Наталія Канем.
“Більшість опитаних хотіли б мати двох або навіть більше дітей. Значною мірою народжуваність знижується тому, що багато хто відчуває себе неспроможним створити ту сім’ю, про яку мріє. І це справжня криза”, – каже вона.
“Навіть просто сам той факт, що те, що відбувається, називають кризою, що визнають його реальність – це, на мою думку, вже велике зрушення”, – каже демографиня Анна Роткірх, яка вивчає сімейні уподобання мешканців європейських країн і консультує уряд Фінляндії з питань демографічної політики.
“Загалом ідеальні показники народжуваності часто залишаються недосяжними, а перевищуються – вкрай рідко”, – стверджує вона.
У Європі вона дослідила це питання дуже докладно, і тепер їй цікаво, як виявлені нею тенденції відображаються на глобальному рівні.
Окремо її дуже здивувало те, що навіть серед респондентів віком понад 50 років майже кожен третій (31%) зізнався, що хотів би мати більше дітей.
При цьому масштаб проведеного опитування (а до кінця року воно має охопити загалом 50 країн) усе ж таки доволі обмежений. Наприклад, коли йдеться про вікові групи в межах тієї чи іншої країни, розмір вибірки найчастіше виявляється надто малим, аби робити впевнені висновки.
Утім, деякі висновки здаються очевидними.
Наприклад, майже 40% опитаних у всіх країнах заявили, що не змогли завести дітей через фінансові обмеження.
Найчастіше цей варіант відповіді обирали жителі Південної Кореї (58%), найрідше (19%) – респонденти зі Швеції.
Варіант “безпліддя або труднощі із зачаттям” як головну причину, що завадила їм мати бажану кількість дітей, обрали лише 12% опитаних. Однак у низці країн цей варіант був більш популярним: у Таїланді (19%), США (16%), Південній Африці (15%), Нігерії (14%) та густонаселеній Індії (13%).
“Це перший випадок, коли [ООН] справді зосереджує всю свою увагу на проблемах низької народжуваності”, – зазначає професор Стюарт Гітель-Бастен з кафедри демографії Гонконзького університету науки і технологій.
Донедавна, за його словами, організація приділяла значно більше уваги жінкам із протилежною проблемою: забагато дітей і “незадоволена потреба” у контрацепції.
Проте UNFPA закликає з обережністю ставитися до статистичних даних щодо народжуваності.
“Зараз ми чуємо багато розмов про [майбутню] катастрофу – чи то через перенаселення, чи навпаки через різке скорочення населення, – що часто призводить до перебільшеної, а іноді й маніпулятивної реакції, – каже професорка Канем. – У тому сенсі, що намагаються змусити жінок народжувати або більше, або менше”.
Вона зазначає, що 40 років тому Китай, Корея, Японія, Таїланд і Туреччина однаково переймалися проблемою надмірного перенаселення. А вже до 2015 року всі вони намагалися хоч якось підвищити народжуваність.
“Ми хочемо, якщо можливо, уникнути того, щоб ці країни в паніці вдавалися до якихось заходів щодо цього”, – каже професор Гітель-Бастен.
“Ми бачимо, як низьку народжуваність, загальне старіння [багатьох націй] і стагнацію глобального населення використовують як виправдання для націоналістичної, антиміграційної та гендерно-консервативної політики”, – зазначає він.
Як з’ясували в опитуванні UNFPA, ще більшим бар’єром для народження дітей, ніж брак фінансів у батьків, є нестача в них часу. Намрата з Мумбаї загалом погоджується з цим висновком.
Дорога до офісу й назад у неї щодня займає в сукупності три години. Додому вона повертається змученою, але їй усе одно хочеться провести час із п’ятирічною донькою. У результаті її сім’я регулярно не висипається.
“Після робочого дня тебе, звісно, починає мучити почуття провини за те, що як мати ти не приділяєш своїй дитині достатньо часу, – зізнається вона. – Тож поки що ми зосередимося на одній [дитині]”.
