Цьогорічна Режисерська програма Канн «Quinzaine des Réalisateurs» відкрилась фільмом, який поєднав юність і втрату, соціальну драму і тривожне бажання, Захід і Схід. «Enzo» — остання історія великого французького режисера Лорана Канте, завершена після його смерті його близьким другом і співавтором Робеном Кампійо.
Про це повідомляє редакція RFI Українською, передає Інше ТВ.
Це історія 16-річного підлітка, який тікає від буржуазного світу, щоб знайти сенс у фізичній праці, гідності, страху перед війною — і у своєму захопленні українським робітником Владом. Ролі українців у фільмі виконали Максим Слівінський (Влад) та Владислав Голик (Мирослав).
Енцо відмовляється від запрограмованого майбутнього. Його брат навчається в престижному університеті за державною програмою, а він іде працювати муляром на будівництво у Ла-Сьоті. Там він зустрічає Влада, старшого українського робітника, якого незабаром мають мобілізувати на війну, і Мирослава, ще одного мовчазного, сильного українця.
Енцо — не герой протесту. Він ближчий до Бартлбі з Мелвілла: він просто не погоджується на майбутнє, яке йому нав’язали. І не тому, що сміливий. А тому, що боїться.
«Він тікає не до свободи, а від сонячного комфорту родини, до тіні, до нічних хвиль, до чоловіків, які мовчки кладуть цеглу й готуються до війни», — пояснює Кампійо.
Влад, якого грає Максим Слівінський, — не просто будівельник. Це фігура моральної стійкості, мужності й загадкової краси. Енцо швидко захоплюється ним — не сексуально прямо, а глибше: Влад стає для нього образом опори, сили, «союзника в битві проти сучасності».
«Ми з Лораном навіть по-різному тлумачили це бажання», — каже Кампійо. — «Він думав, що в Енцо флюїдна сексуальність. А я бачив у цьому еротизоване прагнення сили через фігуру іноземного робітника. Але ми обидва знали, що істина — між цим. Фільм не про камінг-аут. Це не сповідь. Це погляд».
Енцо розуміє, що Влад ніколи не відповість на його почуття: він старший, гетеро, і Енцо — неповнолітній. Але це не применшує бажання. Це бажання — метафора потреби у братстві, у мужності, у спокої в нестабільному світі.
Другий українець, Мирослав (Владислав Голик), не має стільки діалогів, але його присутність — фізична, стримана, монументальна. Це ще одна фігура, яка втілює реальність, з якою стикається Енцо: жорстку, невблаганну і цілком справжню.
Через Влада і Мирослава Енцо вперше по-справжньому стикається з темною стороною світу — війною, втечею, неминучим злом. Але він не жахається. Він обирає стати ближчим до тих, хто живе в цій реальності.
Головний герой — не революціонер. Це підліток, який мовчки відмовляється грати в гру, де вже все вирішено. Він не протестує словами, він іде на будівництво. Сідає за стіл з чоловіками, їсть у колі, слухає їх. І вірить, що побудова стіни важливіша за навчальний рейтинг.
«Це підліток, який прагне не миру, а сенсу. Мир, запропонований родиною — куплений. Він йому не належить. Він хоче щось збудувати. Дім. Мрію. Майбутнє», — каже Кампійо.
Режисера завжди вражала ідея, що підлітки — це не лише ті, в кого “криза”. Вони самі можуть викликати кризу в дорослих. Вони ставлять дзеркало. І Влад — це також дзеркало. Як і Енцо. Тому цей фільм — не про рішення. А про погляд.
Як повідомляло Інше ТВ, На червону доріжку Каннського кінофестивалю вийшли українські військові – представники «Культурних сил»
