ЗСУ зберігають контроль над частиною плацдарму в Курській області. Фактично йдеться про створення буферу безпеки.
Про це пише “Укрінформ” із посиланням на думку аналітиків.
Російські окупанти зосередили на Курщині ударне угруповання чисельністю близько 60 тисяч осіб, зокрема північнокорейців, яких використовують для «м’ясних штурмів». Тим часом чисельність українських військових, за різними даними, становить близько 10 тисяч осіб, що створює співвідношення сил приблизно 6 до 1. Ситуація складна, ворог чинить сильний тиск.
«Особливо в районі міста Суджа», – коментує військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко. Значні руйнування ускладнюють оборону, хоча природний рельєф сприяє створенню оборонних рубежів.
«Українські війська утримують позиції на південь і південний захід від Суджі, зокрема в районі Гончарівки. Ця територія залишається під нашим контролем і наразі ми стримуємо там російські сили, що зайшли в Суджу, аби не допустити їхнього швидкого просування до кордону. Формується буферна зона, яка сковує ворога», – пояснює експерт.
Директор Defense Express Сергій Згурець підтверджує, що бої тривають на околицях Суджі: «Зокрема, у північних та західних частинах міста, що входять до сірої зони бойових дій. Загалом ця територія перевищує 140 кв. км. Українські військові роблять усе, щоб не допустити просування ворога».
Щодо можливості оточення українських сил, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук зазначає: «Безпосередньої загрози оточення на сьогодні немає. Однак ворог намагається діяти на флангах, засилаючи диверсійно-розвідувальні групи для порушення комунікацій і логістики. Протидія цим діям покладається на прикордонників і бригади ТРО, які були підготовлені до такого сценарію й ефективно виконують свої завдання».
Олександр Коваленко додає: «Ні, оточення немає. Але воно могло б стати реальністю, якби росіяни перерізали трасу Н07 Суми-Суджа. Однак наразі сили оборони України утримують позиції в прикордонній зоні, зокрема в районах Новенького та Журавки, де тривають бої. Важливими опорними пунктами залишаються Басівка, Юнаківка та Локня – вони унеможливлюють прорив противника до Н07».
Сергій Згурець уточнює: «Ворог продовжує спроби просунутися в бік логістичних шляхів ЗСУ на Курському напрямку. Наразі на східному та західному флангах цих шляхів тривають активні бойові дії. Ситуація залишається динамічною».
ЧОМУ СТАЛОСЯ ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ
На думку експертів, ситуація погіршилася після того, як російські війська вийшли в прикордонну зону та встановили вогневий контроль над нашими логістичними маршрутами. Додатковим фактором стало блокування США передачі розвідувальних даних.
«Путін поставив перед генералом Лапіним жорсткий дедлайн – до 9 травня повернути контроль над Курською областю. Це супроводжувалося припиненням постачання озброєнь і передачі розвідданих зі США. Саме в цей момент почалася активізація російських військ у Курській області, так само як їхній Авдіївський наступ у жовтні 2023 року збігся з блокуванням допомоги Україні в Конгресі», – нагадує Олександр Коваленко.
Фактично, у критичний період Україна залишилася без необхідної інформації.
«Через це сили оборони України змушені були відійти на більш вигідні позиції, залишивши північні райони, оскільки їх утримання за умов критичного зменшення логістичних можливостей та відсутності розвідданих стало неможливим. Втім, Україна оперативно розпочала диверсифікацію розвідувальної інформації у співпраці з європейськими партнерами. Нам вдалося відновити цей канал, однак було втрачено час, який росіяни використали для швидшого просування до українського кордону, зокрема в напрямку Суджі», – зазначає оглядач.
Голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ Іван Тимочко додає: «Це суттєво сповільнило оцінку наявної інформації. Отримати розвіддані – це одне, але важливо в найкоротші терміни оцінити їх якість, відсіяти дезінформацію, визначити пріоритети, зіставити різні джерела та провести аналіз».
Йдеться про знімки з військових супутників США, коли їхнє програмне забезпечення одразу проводить детальний аналіз поверхні: окрім видимої частини, враховуються сейсмічні зміни, будівництво прихованих військових об’єктів, теплові сліди можливих запусків балістичних ракет.
«Саме в цьому плані виникла проблема з відсутністю розвідданих», – уточнює військовий.
Сьогодні ситуація покращилася: логістика стабілізована, розвіддані надходять безперебійно. Це змінило динаміку бойових дій – російські сили загальмували, і тепер їм значно складніше реалізовувати свої плани.
«Ситуація складна, завдяки нашому «дуже надійному» партнеру, але апокаліптичні сценарії, які описують деякі коментатори, поки що не справджуються», – підкреслив Олександр Коваленко.
ВІДІЙТИ ЧИ ЗАЛИШИТИСЯ: ЯКІ ПЛАНИ У ЗСУ
Коваленко зазначає, що найближчим часом контрнаступу українських сил не очікується.
«Однак формування буферної зони на території Курської області та утримання контролю над прикордонною смугою залишаються нашими ключовими завданнями. Не виключаю, що ми змінимо тактику, зменшивши глибину заходу на територію Росії, натомість розширюючи буферну зону вздовж кордону як на захід, так і на схід», – додає він.
За його словами, це дозволить ефективніше унеможливити проникнення російських сил на територію Сумської області та знизити загрозу для наших прикордонних регіонів.
«Щодо можливого виходу з Курської області – наразі такий сценарій не розглядається», – зазначає він.
«Відхід не буде нашою поразкою. Курська операція почалася 6 серпня минулого року. І вже у вересні-жовтні, коли був максимальний успіх цієї операції, військове командування наголошувало, що її метою не є захоплення території для постійного утримання, а здійснення рейду», – нагадує військовий аналітик Олексій Гетьман.
Рейд за визначенням передбачає вхід, виконання завдання і вихід.
«Ще на піку наших можливостей існувала інформація, що в разі зростання тиску ми залишимо Курщину, і це не буде поразкою. Тому, якщо почнеться відведення військ, розглядати це як «все пропало» не варто», – підкреслює експерт.
Курська операція вже продемонструвала свою ефективність.
«Понад сім місяців вона сковувала значні сили противника – близько 60 000 російських військових. Це не дозволило ворогу використати цей контингент для вторгнення в Сумську область або розширення наступу на інших напрямках. Фактично, ця операція стала для нас «козирною картою» у військовому та дипломатичному вимірі – і залишається такою й досі», – зазначає Олександр Коваленко.
Тим часом Павло Лакійчук наголошує, що операція такого типу має сенс, коли втрати ворога перевищують затрати ресурсів на її проведення. Поки що ця операція залишається ефективною. Але якщо баланс зміниться, рішення про її згортання ухвалюватимуть командувач ОСУВ і Головком, які мають повну картину сил противника та власних ресурсів.
«Чим завершиться «маневр сил на більш вигідні рубежі» – переходом до оборони на лінії державного кордону чи перегрупуванням сил, що діють на ворожій території – визначати Головнокомандувачу. Головне, рішення має спиратись на військову необхідність, а не на політичну доцільність», – вказує військовий аналітик.
Інша справа, коли в роботу військових втручаються політики. Останніми тижнями ми чуємо з кожної праски: «Суджа – козир, розмінна карта!». І це примушує військових змінювати тактику – ми втрачаємо переваги маневрених бойових дій. І це погано.
«Які перспективи? Припустимо, що Курська операція «згортається». Тоді наступні дії противника на цій ділянці можуть бути маркером його стратегічних планів. Якщо основні сили ворога будуть перекинуті з Курщини на Схід – під Покровськ, Торецьк і Часів Яр, або на Куп’янсько-Лиманський напрямок – значить ворог не відмовився від свого задуму на продовження стратегічної наступальної операції на півночі Донеччини. Якщо ж будуть спрямовані на спроби оволодіти «коридором безпеки» на Сумщині, Харківщині й Чернігівщині – значить плани безкінечної війни «до пабєди» заміщуються швидкими діями, «підготовкою до припинення вогню». Втім, сьогодні про зміну парадигми бойових дій, як на мене, говорити зарано», – вважає Лакійчук.
КУРСЬКА ОПЕРАЦІЯ В ЦИФРАХ: З ВОЄННОЇ ТОЧКИ ЗОРУ – ЦЕ УСПІХ
Днями Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що з початку Курської операції, з 6 серпня 2024 року, загальні втрати російських військ становлять понад 54,9 тис. осіб. З них: безповоротні – більш як 22,2 тис., санітарні – 31,8 тис., полонені – 942 особи. Також Сили оборони вразили або знищили близько 2,1 тис. одиниць військової техніки та озброєнь росіян: 90 танків, 654 бойові бронемашини, п’ять РСЗВ, два засоби ППО, один літак, два гелікоптери, понад 1100 авто, 28 одиниць спецтехніки, майже півтори тисячі дронів.
Про що це свідчить?
Передусім, це безпрецедентне репутаційне приниження Росії. Протягом більш ніж семи місяців значна частина її території залишалася неконтрольованою, і навіть зараз там тривають бої. Це має не лише моральний, а й практичний вимір.
«Угруповання, яке наразі зосереджене в Курській області, становить близько 60 000 військових, і весь цей час воно зазнавало значних втрат. З урахування втрат, з моменту початку операції Росія була змушена задіяти на цьому напрямку понад 115 000 військових», – зазначає Олександр Коваленко.
А тепер уявімо, що цей ресурс не був би скутий у Курській області, а використовувався на інших критичних ділянках фронту – під Покровськом, Часовим Яром, Торецьком або на Лимано-Куп’янській осі. За словами Коваленка, у такому разі мова могла б іти не про успішні контратакувальні дії Сил оборони України в Торецьку і оборону Часового Яру, а про міські бої в Костянтинівці. Не про контратаки на Покровському напрямку, а про «котел» у Покровську.
«Ця операція суттєво обмежила можливості Росії для ведення наступальних дій на інших ділянках фронту, що дозволило Україні виграти дорогоцінний час. Ба більше, ми не просто виграли час – ми змогли знищувати російських окупантів безпосередньо на їхній території, – акцентує оглядач групи «Інформаційний спротив». – Отже, Курська операція – це не лише «козирна карта» в дипломатичних переговорах і серйозний репутаційний удар по Росії. Це масштабна воєнна кампанія, яка змусила противника витрачати колосальні ресурси на власній території».
Павло Лакійчук додає: «Сім місяців тому наше військове керівництво пояснювало: ворог накопичує стратегічні резерви на півночі, і щоб їх скувати, а також, по можливості, відтягнути оперативні резерви противника з інших, у тому числі головного, напрямків ударів, оптимальним рішенням було провести наступальну операцію на території ворога. Йдеться не про «визволення курчан від путіна» чи «утримання Суджі», а про завдання максимальних втрат силам противника та послаблення його наступального потенціалу. З цієї точки зору Курська операція була успішною: спочатку нам протистояли до 20 тис. російських військових, потім їхня кількість зросла до 30 тис., потім 40, 60…».
До того ж, на Курському напрямку діють не просто механізовані частини, а елітні з’єднання морської піхоти, повітряно-десантних військ, спецназу.
«Вони на Курщині, а не під Покровськом, Торецьком чи Вовчанськом. Сковані боєм. Терплять серйозні втрати. При цьому в нас «розв’язані руки» – не маючи потреби утримувати лінію оборони, захищати села і містечка, ми, як і противник, могли вести маневрену війну. Це складно, але ефективно. Тобто з воєнної точки зору Курська операція була і є успішною», – підсумовує керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ».
ЗАГРОЗА ДЛЯ СУМЩИНИ: МАСШТАБНОГО ПРОРИВУ НЕ БУДЕ
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський також заявив, що ворог має намір перенести бойові дії на територію Сумщини. За інформацією ДПСУ, російські війська намагаються прорвати кордон штурмовими групами. Начальник Сумської ОВА Володимир Артюх зазначає, що поодинокі ДРГ, піші та моторизовані, намагаються проникнути в область, проте безуспішно: жоден населений пункт не захоплено, ворог зазнав втрат.
Чи здатні російські окупанти здійснити масований наступ на Сумщину?
«На будь-якій території України, що межує з Росією, існує ризик поширення бойових дій. Це стосується і Харківщини, і Чернігівщини, і Сумщини. РФ традиційно використовує різні методи – від диверсійних операцій до масштабних штурмів. Тому загроза зберігається», – вважає Олександр Коваленко.
Проте Сили оборони України готові до такого розвитку подій. Контрдиверсійні підрозділи діють на випередження, а оборонні рубежі укріплені.
«Збереження буферної зони в Курській області значно підвищує рівень безпеки для Сумщини», – додає Коваленко.
Чи достатньо 60 тисяч особового складу для масштабного наступу? Відповідь – ні.
«Наступ на Суми? 60 тисяч особового складу явно недостатньо для такої операції. Найімовірніше, ворог намагатиметься повторити сценарій, який ми спостерігаємо на півночі Харківщини, де російські війська застрягли вже майже рік і не можуть просунутися ані біля Вовчанська, ані в бік Липців. Однак Генеральний штаб України враховував цей сценарій і відповідним чином підготував оборону Сумщини», – пояснює експерт.
Водночас слід очікувати активізації диверсійної діяльності в прикордонних районах, спроб прориву кордону та проникнення на територію області.
«Саме тому критично важливо зберегти буферну зону на південному заході Курської області, поблизу Суджі. Чи здатна Росія збільшити свою чисельність, наприклад, з 60 до 100 тисяч особового складу на цьому напрямку? Станом на зараз – ні. Для цього їм доведеться перекинути підрозділи з інших ділянок, наприклад, з Бєлгородської області або безпосередньо із зони бойових дій», – запевняє Коваленко.
Ситуація на фронті така, що на критичних ділянках, як-от Покровський чи Куп’янський напрямки, росіяни вже втрачають позиції. Якщо вони вирішать перекинути 30–40 тисяч військових, їхні рубежі на інших напрямках почнуть руйнуватися ще швидше.
«Події останніх тижнів свідчать, що росіянам на всіх ділянках фронту бракує підкріплень. Українські війська поступово перехоплюють ініціативу. Спершу на локальному рівні, але серія тактичних перемог може перерости в оперативно-тактичні. Гадаю, найближчими тижнями російські та українські війська займатимуть позиції вздовж кордону, але потім їх почнуть перекидати на інші ділянки», – прогнозує військовий експерт Михайло Жирохов.
Нагадаємо також: Арʼєргардні бої і вихід з оточення. Що насправді відбувається на Курщині
