Завтра, 2 березня, поету, воїну, волонтеру і громадському діячу Глібу Бабічу могло б виповнитись 56 років.
Напередодні дня народження відомого миколаївця, який загинув 28 липня 2022 року разом із трьома побратимами внаслідок підриву на протитанковій міні автомашини розвідувального комплексу «Локі» неподалік від Ізюма на Харківщині, у Миколаївській обласній універсальній бібліотеці видавництво «Білка» організувало вечір пам’яті, на якому побувала і кореспондентка Інше ТВ.
Сьогодні у бібліотеці зібрались його рідні, друзі, колеги і звичайні миколаївці, яким до вподоби його творчість. Але головною метою заходу, за словами керівниці видавництва «Білка» Ірини Білоцерковської, було все ж таки розповісти про Гліба не як про поета, а як про друга і громадського діяча. Хоча, як згодом стало зрозуміло, розкласти все «по полицях» – умовно кажучи, ось тут його творчість, ось таким він був у громадській діяльності, а ось так він дружив, – виявилось неможливим, бо він був дуже цілісною особистістю, і в його житті все тісно перепліталось. Власне, як і у його творчості, говорила Ірина Білоцерковська, – при підготовці його першої книжки хотілось структурувати вірші, скомпонувати за темами (по війну і побратимів, про кохання), але все написане ним було написано до країни, яку він любив. А писати вірші, як відмітив батько поета, письменник Валерій Бабіч, Гліб почав років у 8-9-ть, і той зошит з першими його віршами довго зберігався у батьковому будинку.
Підсвітив особистість Гліба Бабіча фільм, який подивились учасники меморіального заходу. І багато кому було важко стримувати сльози, дивлячись на цього усміхненого і повного життя чоловіка, чий шлях довчасно обірвався. Тому слова письменниці Тамари Горіха Зерня – «незамінні люди є, і це Гліб» – прозвучали дуже органічно і правдиво.
«Уже стільки часу минуло (з його загибелі), ми мали б трошки звикнути до цієї думки, зжитися з нею. Але таке враження, що досі не віриться. Таке враження, що він прийде, що він скаже, що він десь підсміюється, що він дає якісь поради, що він критикує, бурчить – що він десь постійно тут. І це не тільки у мене таке враження – це у всіх людей, з якими ми говорили, коли готували привітання до його віршової збірки, коли працюємо над «Альманахом» і над іншими проектами. Це велика людина, якої нам сильно бракує. І ті напрямки, над якими він працював, так і лишились незакритими в багатьох проєктах», – сказала Тамара Горіха Зерня.
Видавництво «Білка» започаткувало Конкурс воєнноїї поезії пам’яті Гліба Бабіча, і твори переможців конкурсу публікуються в «Альманаху». Миколаївці могли побачити і придбати перший випуск «Альманаху», до якого увійшли твори, написані 2022 року, вже готується до друку новий альманах за результатами другого конкурсу. «Якщо хтось захоче зрозуміти українців, якими вони були у 2023 році, най купить цей альманах», – радить письменниця.
У журналіста Віталія Гайдукевича свої спогади про Гліба Бабіча. Наприклад, він згадав його звичку крутити в руках окуляри під час пояснення свого задуму чи ідеї чи «коригування у просторі», коли Гліб вислуховувати думку людей, яких він поважав. І звісно, про вірші, які стали піснями (Для Kozak System Гліб написав сім пісень – «Подай зброю», «Сила і зброя», «Досить сумних пісень», «Свобода наче любов», «Мольфар», «Ті, що тримають небо над Різдвом» та «Не покинь»).
«Зараз ми найчастіше цитуємо його пісню «Досить сумних пісень», але місією, призначенням в цьому світі для Гліба був «Мольфар». Це автобіографічно. Гліба варто перечитувати. Бо Гліб міг нанизувати війну на слова і тим самим розкривати ту війну, яку ніхто з цивільних в цьому залі не знає, знають тільки військові. А ось «Мольфар» – це те, що поза війною. І так сталось, що ніхто в Україні не зміг зробити те, що зробив Гліб, – коли ми всі підемо, він буде жити», – сказав Віталій Гайдукевич.
Своїми спогадами про Гліба Бабіча поділився і п’ятий президент України Петро Порошенко, який завітав на вечір пам’яті. За його словами, перша зустріч відбулась ще за часів президентства, коли Петро Порошенко був Верховним Головнокомандувачем, а Гліб – командиром взводу вогневої підтримки 10-ї гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». «Він був дуже простий і доступний, але дуже складною особистістю. На фронті це був один Гліб – з іншим голосом, залізною дисципліною, воїн, герой. Але абсолютно іншою людиною був Гліб як поет. Він був сміливий, рішучий, як солдат, і дуже-дуже хвилювався як поет, перед концертом. І він був філософом. І дуже любив Україну. Коли він загинув, ми вили від безвиході. Це була втрата, це було горе», – сказав Петро Порошенко, слова якого доповнила Марина Порошенко: «Для нас, та й для всієї України Гліб Бабіч – це епоха».
Пам’ять про Гліба Бабіча буде жити – в його піснях і віршах, в започаткованих проектах і в назвах вулиць, які тепер носять його ім’я, у Миколаєві та Києві.
Як повідомляло Інше ТВ, в липні 2024 року розпорядженням начальника Миколаївської ОВА колишня вулиця 8 Березня була перейменована на честь Гліба Бабіча.
