Близько 4-ї ранки 24 лютого 2022 року російська армія пішла в наступ на українську територію. Він вівся одразу з кількох напрямків: півдня, сходу і півночі. Однак саме на півдні, де видавалося, що українцям найпростіше втримати вузькі кримські перешийки, російський наступ досяг найбільшого успіху. Чому так сталося, достеменно не відомо і до сьогодні.
За лічені години після початку вторгнення з території окупованого Криму російські військові колони, змогли досягти Херсону і Нової Каховки, тобто зайти в тил на 60-80 км.
Паралельно армія РФ розвивала наступ на схід, де вже наприкінці лютого – початку березня 2022 року змогла захопити такі великі міста як Бердянськ, Мелітополь, Енергодар і розташовану поряд Запорізьку АЕС. Далі почалася тривала і кривава облога Маріуполя, який впав у середині травня.
Через три роки повномасштабної війни саме територіальні завоювання на півдні України залишаються наймасштабнішим досягненням Кремля і однією з найбільш загадкових сторінок цього конфлікту.
Вичерпної відповіді, чому стався провал на півдні, не може надати ні політичне, ні військове керівництво України. Це породжує міфи та політичні інсинуації. ВВС зібрало чотири основні питання про швидку окупацію півдня та описали, що відомо про те, як це сталося.
1. Чи були заміновані мости з Криму
Кримські перешийки, що поєднують півострів з материковою Україною, мають загалом лише дві автомобільні дороги, що ведуть з Армянська через Перекоп до Чаплинки і Каланчака, а також п’ять основних мостових переходів.
Йдеться про старий і новий автомобільні мости безпосередньо на Чонгарі, залізничний переїзд на дамбі західніше через затоку Сиваш, а також два прольоти автомобільного і старий залізничний мости з Арабатської стрілки в напрямку Генічеська.
Однак ще є кілька міцних дамб через озера, що входять до так званого “Гнилого моря” – мілководної Сиваської затоки.
Військове командування України запевняє, що усі п’ять мостів були заміновані, а на шляху до Каланчака і Чаплинки мінні поля встановили ще у 2014 році.
За словами колишнього командувача Об’єднаних сил ЗСУ Сергія Наєва (обіймав цю посаду з березня 2020 до лютого 2024 року, зараз – командир тактичної групи на фронті), мости мінували способом накладного заряду, тобто за допомогою вибухівки на спеціальних причепах, а на ділянках суходолу – заклали близько 1500 мін.
При цьому, за його словами, в умовах повномасштабної воєнної агресії цієї кількості мін було недостатньо.
“Взагалі для відбиття агресії… там мало лежати за 200 тисяч мін”, – заявив генерал в інтерв’ю “Українській правді” 10 лютого 2025 року.
Крім мостів і Перекопського перешийка, замінували також численні насипні дамби в Сиваській затоці, говорить ВВС колишній боєць батальйону морської піхоти Леонід Гуданіч, який у 2017-2020 рр. кілька разів ніс бойове чергування на межі з Кримом.
Він каже, що в тому районі були підготовлені оборонні позиції, спостережні пости, а справність вибухових загороджень постійно перевіряли, насамперед при ротації підрозділів.
“Тобто коли ти приймаєш об’єкт, відразу перевіряєш закладки вибухівки, цілісність кабелів, бо за це тепер твоя відповідальність”, – пояснює ексморпіх.
Колишній військовий пригадує лише одну ситуацію, коли вдалося виявити проблеми з мінування. Це сталося на Кутаранській дамбі, яка розділяє Лемурійське озеро і безпосередньо затоку Сиваш.
“Взяли лопату і пішли розкопувати ящики з вибухівкою. Виявилось, що деякі ящики пусті, в деяких – до половини не вистачало вибухівки”, – розповів він.
Кількість вибухівки відновили, а про інцидент повідомили СБУ, додає Гуданіч.
Він не виключає, що російські диверсійні групи могли намагатися пошкодити вибухові загородження на межі з Кримом, але наголошує, що багато залежало від професійності й пильності українських підрозділів, які служили на Кримських перешийках.
“Порівняно з АТО бойове чергування під Кримом – це був як відпочинок. Чи всі підрозділи відповідально ставилися до своїх обов’язків, несучи службу на цій ділянці?” – риторично запитує ексморпіх.
2. Чому не підірвали всі мости
“Якби були підірвані переходи (з Криму) і трішки інакше розвивалися б перші години, то зрозуміло, що російська армія не змогла б з такою швидкістю рухатись. Це аксіома”, – наголошував очільник головного управління розвідки Кирило Буданов у серпні 2023 року.
Якщо мости, дамби і переходи з Криму були заміновані, то чому їх не підірвали?
Генерал Сергій Наєв запевняє, що дав наказ ще 23 лютого 2022 року привести в готовність номер один всі вибухові загородження, і насправді деякі з них все ж вдалося підірвати під час російського наступу.
Він каже, що був вибух залізничного мосту на Чонгарі і підрив автомобільного мосту на Арабатській стрілці.
На Арабатці міст підірвав ціною власного життя Герой України Віталій Скакун.
Його побратими згадували, що українським бійцям зранку 24 лютого після наказу про підрив вдалося доправити два причепи з кумулятивними зарядами (в кожному – приблизно тонна вибухівки) на мости біля Генічеська.
“Ми підключили все, натискаємо підрив, але воно не підривається. Ми другий, третій раз пробували – нічого не виходило”, – згадував боєць морської піхоти, побратим Віталія Скакуна Олександр Ткач в інтерв’ю в лютому 2024-го року.
Хлопці перевірили дроти, пробували ще і ще, але вибуху не було. Тоді Віталій Скакун взяв підривну машинку в руки і сам побіг на міст. Через хвилину пролунав вибух, боєць загинув.
Згодом стало відомо, що вибух зруйнував лише одну половину моста. Це затримало наступ росіян, але не зупинило його.
Окрім нещодавніх слів Наєва, про вибух залізничного мосту на Чонгарі більше нічого не відомо.
Військовий з батальйону морської піхоти Іван Сестриватовський, який мав безпосередньо підірвати мости на Чонгарському півострові, у липні 2023 року вперше спілкувався з журналістами і розповів, що тричі намагався виконати підрив, підключав і перепідключав дроти, але вибуху так і не сталося.
“Я не сапер, але тут варіанти два. Або була висаджена диверсійна група, або дроти підриву були пошкоджені мінометним обстрілом”, – сказав тоді боєць.
Мінні поля біля трас на Чаплинку і Каланчак також не спрацювали.
Колишній командувач оперативного командування “Південь” Андрій Соколов (у 2021-22 роках – командувач ОК “Південь, нині – командир тактичної групи) ще у 2023 припускав, що росіянам вдалося артилерійським вогнем розмінувати ці поля, а наказу замінувати безпосередньо автодороги на перешийку перед наступом противника військові ЗСУ так і не отримали.
Український воєнний кореспондент Юрій Бутусов каже, що, окрім мосту на Арабатській стрілці, також вдалося здійснити вибух на Кутаранський дамбі. Начебто зранку 24 лютого там на фугасах підірвалися дві російські БМП. Офіційної інформації щодо цього вибуху немає. Військовий Леонід Гуданіч підтверджує, що ця дамба була замінована.
Чому у більшості випадків встановлені вибухові загородження на перешийках не спрацювали з першого разу або ж взагалі не вибухнули?
Крім можливого пошкодження дротів і роботи російських диверсійних груп, генерал Сергій Наєв звертає увагу також на важкий психоемоційний стан українських бійців, які мали здійснити підрив під обстрілом противника.
“Ми маємо зрозуміти: військові завдання у ході ведення війни не всі виконуються відразу і на 100%”, – додав він.
3. Якою була перевага російської армії
Ще у квітні 2022 року, коментуючи провал на півдні, пресслужба генштабу ЗСУ наголосила на тому, що кількість військових РФ тут переважала українців у 15 разів.
Колишній командувач ОК “Південь” Соколов каже про перевагу в 20-25 разів. За його словами, з Криму на материкову Україну наступали 25 батальйонно-тактичних груп РФ, тобто до 20 тисяч людей.
У той же час перешийки на Кримському напрямку захищав лише один український батальйон морської піхоти чисельністю приблизно 250 людей та незначні сили прикордонників. До того ж, серед морпіхів значну частину складали недосвічені строковики.
Приймати бій безпосередньо на оборонних позиціях на Кримських перешийках вони не мали, каже ВВС Україна один з морпіхів, який застав на Чонгарі повномасштабне вторгнення.
“На випадок прориву в нас була чітка інструкція: підірвати мости і відступати на підготовлені рубежі оборони вглиб території”, – сказав він.
На допомогу їм мали надати 59-ту мотопіхотну бригаду ЗСУ, яка, однак, не встигла вийти з полігону біля Олешківських пісків, що за 60 км від адмінмежі з Кримом. Крім того, один з її найбільш боєздатних батальйонів відправили захищати напрямок на Мелітополь, який виявився зовсім не прикритим.
У таких умовах українським військам вдалося зав’язати перші бої з противником лише на підходах до Дніпра, біля Антонівського мосту. Однак враховуючи, що на той момент росіяни вже змогли захопити Нову Каховку і переправилися на правий берег Херсонщини, відступ ЗСУ вглиб території на правобережжя був неминучий, інакше значні сили потрапили б в оточення.
Загалом протистояти російському вторгненню на лівобережжі Херсонщини могли близько 1,5 тисяч військових ЗСУ, що вочевидь було недостатньо для стримування атак РФ. Тим більше, що Росія атакувала відразу в трьох напрямках: на Херсон, Нову Каховку і Мелітополь.
За планом оборони, цю ділянку фронту мали тримати щонайменше чотири бригади ЗСУ, тобто до 12-16 тисяч бійців.
Але надати ці сили на Південний напрямок, за версією українського командування, не було можливості.
Головний радник тодішнього головкома ЗСУ Валерія Залужного генерал Віктор Назаров (був головним радником, а потім консультантом головкома з серпня 2021 до лютого 2024 року) пояснював ВВС, що з 24 бригад сухопутних військ, які на той час були в бойовому складі, половину залучили на Східному фронті. А інші 12 бригад довелося “розпиляти” для захисту Києва, Чернігова, Сум і на всьому південному напрямку.
Але, з іншого боку, Кримські перешийки – це найвужча ділянка фронту, з якої заходили російські війська.
Більше того, з 2014 року українські військові і силові структури якраз і вчилися відбивати потенційне вторгнення противника з цього напрямку. Зокрема, про це йдеться у книзі “Бойова хроніка 2022 року” (автори – військові історики Андрій Харук і Михайло Жирохов):
“Російські війська входили з Криму на материкову територію України через вузьке горло яке відносно легко можна було блокувати. Попередніми роками ЗСУ неодноразово проводили відповідні навчання. Однак у найбільш відповідальний момент план блокування виходів з Криму не був введений в дію”.
4. Чи була зрада у владі, спецслужбах чи у війську
Нівелювати українські плани оборони Півдня російська армія могла б, якби отримувала до них доступ заздалегідь. Йдеться не лише про карту мінних полів, але й про позиції, оборонні укріплення і резерви української армії.
Наразі під слідством перебувають відразу декілька високопосадових ексспівробітників Служби безпеки України, які працювали в керівництві Херсонського і Кримського управлінь служби. Щоправда, жодного з них не звинувачують безпосередньо в “провалі на Півдні”.
Колишнього начальника УСБУ в АР Крим, полковника Олега Кулініча затримали в Києві в липні 2022 року. Слідчі висунули йому підозру у співпраці з російськими спецслужбами. Йому закидають начебто переховування від керівництва України інформації про підготовку вторгнення. Зокрема – про концентрацію російських військ і техніки в Криму та про запланований на 4 годину ранку 24 лютого напад Росії з півострова на материкову Україну.
Кулініч всі звинувачення заперечує. Станом на зараз справу проти нього розглядає київський суд в закритому режимі. Ексспецслужбовець перебуває під вартою.
Джерело ВВС у спецслужбах сказало, що Кулініч поки що відмовився підписати заяву на обмін в РФ, однак не виключає, що він погодиться на це після винесення вироку.
Ще в березні 2022 року президент Володимир Зеленський назвав “зрадником” і “антигероєм” колишнього начальника Херсонського управління СБУ Сергія Криворучка, позбавивши його генеральського звання.
Однак, за даними ВВС, під кримінальне переслідування він не потрапив.
“Йому немає що пред’явити, фактів роботи на росіян не виявили. Він фактично просто займався бездіяльністю в тій ситуації”, – зазначає джерело ВВС у спецслужбі.
Станом на зараз Криворучка вивели у розпорядження (тобто не звільнили з військової служби в СБУ, але й на посади не призначають) і відсторонили від виконання обов’язків, повідомили в СБУ у відповіді на запит ВВС.
Криворучко в коментарі “Громадському” в серпні 2023 року заперечував причетність до будь-яких правопорушень.
Ще більш заплутана історія з полковником Служби безпеки України Ігорем Садохіним.
На момент повномасштабного вторгнення він очолював Антитерористичний центр при Херсонському управлінні СБУ. Саме цей центр координував антитерористичні навчання, що проводилися біля межі з Кримом за декілька місяців до вторгнення.
У березні 2022 року полковника Садохіна начебто затримали правоохоронцями в Чернівецькій області за підозрою в держзраді, повідомляли ЗМІ. Про це ж тоді написав очільник патрульної поліції Євгеній Жуков, щоправда, його пост в фейсбуці вже видалений.
Голова Херсонської обласної ради Олександр Самойленко в інтерв’ю держагентству “Укрінформ” у червні 2022 року заявив, що саме цей співробітник СБУ, ймовірно, “видав росіянам карту мінних полів” на Півдні.
“Вважається, що саме він видав ворогу сітку мінних полів і координував дії російської авіації, коли супроводжував колону херсонського СБУ в евакуацію”, – сказав очільник облради.
Однак станом на зараз полковник Садохін перебуває на волі. Принаймні, в базі розшукуваних осіб МВС написано, що він зник з поля зору правоохоронців на початку 2023 року і оголошений в розшук.
У відповідь на запит ВВС СБУ не пояснила, де зараз перебуває Садохін, але у відомстві повідомили, що його відсторонили та вивели у розпорядження. ДБР розслідує справу проти нього за статтею “самовільне залишення місця служби” (ч.5 ст. 407 Кримінального кодексу).
Садохін публічно цю ситуацію не коментував.
Державне бюро розслідувань поки що не відповіло на запит ВВС щодо цієї справи проти полковника СБУ.
З квітня 2022 року Державне бюро розслідувань також розслідує дії вищого військового командування під час російського прориву з Криму.
В рамках розслідування досліджуються дії військових щодо мінування мостів і підготовки оборони Кримських перешийків. Зокрема, слідство досліджує, за даними ВВС, дії військового керівництва, в тому числі генерала Наєва і тодішнього головкома, генерала Валерія Залужного.
Станом на зараз слідство все ще триває. У рамках розслідування проведені сотні допитів свідків і експертиз, але підозрюваних немає.
Крім того, у відповідь на запит ВВС в ДБР повідомили, що відкрили ще одне кримінальне провадження. Воно стосується “неналежної оборони” Маріуполя.
“Повідомляємо, що слідчі Головного слідчого управління ДБР здійснюють досудове розслідування за фактами, викладеними у вказаному запиті на інформацію”, – йдеться у відповіді бюро на запит щодо оборони Маріуполя.
Відомо, що через швидкий прорив з Криму російська армія змогла доволі швидко наблизитись до Маріуполя із західного флангу і взяти в оточення український гарнізон в приморському місті. Бійці Сил оборони були в повному оточені аж до середини травня, поки не потрапили в полон до росіян.
Проте подробиці цих двох кримінальних проваджень в ДБР розкрити відмовились, посилаючись на “таємницю досудового розслідування”.
Також в бюро відмовились повідомити, чи допитували в рамках “Маріупольської справи” генерала Юрія Содоля, який відповідав за цю ділянку фронту, і командира бригади “Азов” Дениса Прокопенка, який командував обороною в самому місті.
Поки українські правоохоронні органи і суди не зможуть поставити фінальні крапки у цих справах, українське суспільство навряд отримає вичерпні та переконливі відповіді на запитання – хто ж винен у тому, що Росія так блискавично окупувала південь України і досі його утримує.
Ілюстрації та інфографіка Ангеліни Корби.
