Що насправді відбувається на фронті, що про це знають користувачі і поглиначі інформації в світі, хто маніпулює цифрами і заголовками, і чому це так широко просувається? Про це у своєму Телеграм пише ізраїльський військовий оглядач Ігаль Левін.
-Як працює російська іпсоха? Наочний приклад – один із безлічі.
На цих фото – рекрути 12-ї бригади «Азов» НГУ на «нульовому» дні. Ті, хто його витримає, пройдуть місяці поглибленої підготовки під керівництвом загартованих у боях інструкторів, щоб стати солдатами. Ці фото зроблені нещодавно – лише кілька місяців тому.
Фото реальні, це не постановка для пропаганди. Рекрути реальні, відбір реальний. Уявіть, що ви в нульових роках або навіть у 80-х, коли єдина картинка у вашому повсякденні – це та, яку вам покажуть.
Будучи жителем не України і відкриваючи газету, вмикаючи телевізор (де тільки канали вашої країни) або просто купивши журнал, ви бачите ось такі фото і опис до них. Знову ж таки – вас не обдурили. Показане правда. Яке було б у вас враження?
Однозначно, ви подумали б: «Ого, після стількох років повномасштабної війни ось є рекрути, ось триває відбір, ось триває підготовка».
Сьогодні ж, за часів, коли інформація циркулює вільно, і є сила-силенна незалежних майданчиків для її подачі, легко зробити так, щоб інформаційний простір був забитий сотнею новин про «виловлені трупи в Тисі», наприклад.
При цьому, на тлі загальної динаміки, це навіть не пил – це просто нерелевантно. Коли у вас 30 000 мобілізують щомісяця, а на ці випадки припадає 100 тіл у річці, то з погляду історика, який оцінюватиме події, він узагалі не зверне на це уваги.
Чи багато 100 тіл? З погляду обивателя – так, багато. З точки зору статистики війни і кількості постійно мобілізованих – ніщо.
Якось один ізраїльський колега, який не втаємничений у реальні цифри, але, як і багато хто, живе заголовками зі ЗМІ, сказав мені: «Трампу потрібно примусити Україну до миру, тому що вона не вивозить».
Винесемо за дужки запитання: «Якщо вона не вивозить, то як її можна взагалі примушувати?» Зазвичай, якщо хтось не вивозить, він сам припиняє опір або капітулює.
Я його питаю: «Чому ти так вирішив?» Він мені: «Ну так дивись – Тиса, бусики, ТЦК. Люди не хочуть воювати».
(Знову виносимо за дужки момент, що люди завжди і скрізь не хочуть воювати – у своїй масі.)
Я йому відповідаю: «А ти в курсі, що вони мобілізують кілька десятків тисяч осіб на місяць?» Він ошелешено: «Реально?» – і далі: «А чого вони тоді відступають?»
Я йому: «Тому що росіяни теж рекрутують кілька десятків тисяч, а саме угруповання в них більше – приблизно 500 000 бойових солдатів проти близько 200 000 українських».
(Мова тільки про бойові частини на фронті, а не всю армію. Бойові, нагадаю, – це близько 30% від усієї армії).
Додамо до цього суттєву перевагу в авіації – і отримуємо те, що бачимо: поетапне, повільне, але прогризання – кілометр за кілометром.
Тобто, з погляду цифр, ситуація якраз зворотна: українці ВИВОЗЯТЬ. Їм вдається стримувати цю лавину жахливими втратами і зусиллями, залишаючи після себе випалену, зранену страшними боями землю.
Це можна назвати великою і кривавою війною, але це явно не «українці не вивозять».
Мій колега не жив у цих цифрах – він жив і живе в інформаційних потоках. Він не цікавився, скільки реально солдатів на фронті. Він тільки бачив хайлайти у ЗМІ про «ще одне тіло в Тисі».
А далі вже мозок сам домальовував картину.
Після 10 таких новин, нехай навіть 30, слідувало типове когнітивне спотворення: «Українці не вивозять і воювати не хочуть».
Тоді як реальність виявлялася іншою: на один труп у річці – тисячі мобілізованих громадян, які так чи інакше виконують свій обов’язок.
Мета росіян – брати такі РЕАЛЬНІ випадки (чи то 100, чи то 300, чи то більше) і привертати увагу громадян саме до них, повністю ретушуючи і замилюючи ЗАГАЛЬНУ картину того, що відбувається.
Завдяки тому, що сучасний інтернет – це прохідний двір, і в голову можна перекинути будь-який відро помиїв, робити це простіше простого.
Ну, а вітчизняні зрадоєби, панікери і зрадники тільки допоможуть – як мимоволі, так і усвідомлено, – пише Левін.
