В рамках модернізації закладів вищої освіти в Україні планують замінити галузеві університети, які нам дісталися в спадок від СРСР, на навчальні заклади за прикладом європейської традиції. Що це означає, розповів у інтерв’ю ZN.UA заступник міністра освіти і науки Михайло Винницький, з яким поговорила Оксана Онищенко.
«Стосовно інших планів модернізації нашої мережі закладів вищої освіти можу сказати, що радянська традиція, за якою заклади вищої освіти були організовані за галузевою специфікою, поступово відійде в минуле… І автодорожні, друкарські, юридичні, екологічні, лісотехнічні, навіть економічні чи аграрні. Всі ці галузеві заклади ми успадкували з радянських часів, коли кожну галузь промисловості обслуговував спеціальний заклад освіти», – зазначив Винницький.
За його словами, у Європі від галузевої специфіки університетів давно відмовилися. Натомість там давно діють багатогалузеві, універсальні заклади, які можуть бути або технічного чи технологічного спрямування, або працювати у формі класичних університетів.
«А причина такого укрупнення проста: в більшому, багатогалузевому закладі більше варіантів вибіркових предметів. Масштаб дає змогу краще забезпечити індивідуальні траєкторії підготовки студентів, у них ширший вибір предметів, більша конкуренція між викладачами за студента й, відповідно, краща якість освітнього середовища. Я вже мовчу про те, що в більшого закладу ширші фінансові можливості, що дає йому змогу масштабніше розвивати той чи той дослідницький напрям», – пояснив заступник голови МОН.
У відповідь на питання, які типи закладів планують створити в України, Винницький зазначив, що можна говорити про три типи закладів, перехід до яких здійснюватиметься поступово. Перший – це класичний університет, у якому розвиваються програми гуманітаристики, соціальних наук, природничих спеціальностей.
«Часто в таких закладах функціонують автономні медичні факультети чи інститути, й студенти-медики молодших курсів мають доступ до найкращих викладачів класичних кафедр до того, як переходять до практичних чи клінічних дисциплін на старших курсах. У сильних класичних університетах розвинута наукова інфраструктура, в найрозвинутіших понад 40% студентів — магістри та аспіранти», – пояснив Винницький.
Другий – це прикладні університети чи університети прикладних наук, як їх зараз називають у Євросоюзі. Заступник глави МОН додав, що це заклади, які співпрацюють із бізнесом у напрямі прикладних досліджень. У них розвиваються дуальні програми (навчання в аудиторії поєднується з навчанням на робочому місці. — О.О.), де йдеться про пріоритет підготовки до ринку праці.
Третій тип – відносно маломасштабні світоглядні академії. Це можуть реалізувати або у форматі Liberal Arts, що особливо підходить для закладів у маленьких містах, або у форматі художніх чи музичних закладів.
«До речі, щодо останніх — немає жодного сенсу приєднувати консерваторію до університету, адже музична освіта не передбачає великої вибірковості предметів чи формування кругозору через розвиток широких компетентностей. Така вже специфіка мистецької освіти. Натомість гуманітарна чи соціально-економічна освіта, чи навіть комп’ютерна інженерія можуть бути запропоновані в широкопрофільному, міждисциплінарному форматі», – зазначив Винницький.
Приклад такого підходу, за його словами, показують Острозька академія, Києво-Могилянська академія, Український католицький університет. Заступник глави МОН додав, що вони є радше неприкладними світоглядними центрами, які концентруються переважно на бакалаврській освіті й ніколи не будуть потужними науковими центрами. Але ці ЗВО популярні серед вступників і відповідають потребі суспільства в підготовці громадян із широким, часто критичним світоглядом.
За словами заступника голови МОН, відставання університетів спостерігається, наприклад, і на заході України. Тоді як інноваційні рішення в освіті пропонують вищі навчальні заклади на сході. Тому, зазначив Винницький, розшарування, яке спостерігаємо, – це не обов’язково виклик війни, а радше наслідок відмінної в різних університетах управлінської спроможності їх керівництва.
Одним із критеріїв, які враховуватимуть при скороченні мережі університетів – це число «бюджетників». Якщо у закладах вищої освіти менш як третина абітурієнтів вступають «на бюджет», то для Міністерства освіти та науки це є так званою червоною лінією. Загалом після укрупнення університетів має залишитися плюс-мінус 100. Однак ця цифра приблизна.
