Фото та відео, з якими ми стикаємося в соцмережах та на інших вебсайтах, мають дивовижний вплив на наше сприйняття світу.
Кожен день нас бомбардують цифровими зображеннями. Вони з’являються в наших стрічках соцмереж, у результатах пошуку та на вебсайтах, які ми переглядаємо. Їх надсилають нам через месенджери або електронною поштою. До кінця сьогоднішнього дня їх ще мільярдами завантажать та поширять онлайн.
За даними одного дослідження, середній користувач проводить в інтернеті 6 годин 40 хвилин на день, тож зображення, які ми там бачимо складають значну частину нашого щоденного візуального сприйняття, пишет ВВС.
І останні дослідження показують, що вони можуть впливати на наше загальне сприйняття світу.
Дослідження, опубліковане цього року, проаналізувало зображення у Google, Wikipedia та базі даних про фільми IMDb. Зокрема вчених цікавило, яка стать переважала, коли вони шукали різні професії, наприклад “фермер”, “головний виконавчий директор” або “тележурналіст”.
Їхні висновки вражали. Хоча загалом жінки були недостатньо представлені, дуже сильними були також гендерні стереотипи. Такі професії як “сантехнік”, “забудовник”, “інвестиційний банкір” і “кардіохірург” (які в англійській мові є гендерно нейтральними) набагато частіше були представлені чоловіками. Натомість запити “доморобітниця”, “медсестра”, “чирлідерка” та “балерина” (також гендерно нейтральні терміни в англійській мові) як правило, були жінками.
Насправді це не дуже дивує. Я сама зіткнулася з аналогічною ситуацією у 2019 році, коли намагалася знайти гендерно збалансовані зображення для статті.
Під час пошуку на Getty Creative, одному з наших головних фотосайтів, я виявила, що кількість фотографій лікарів-чоловіків перевищувала кількість знімків лікарок-жінок утричі – хоча, наприклад, у США на той час лікарі молодше 44 років частіше були жінками.
Натомість фотографій жінок з немовлятами – або, якщо на те пішло, з салатами, – було вдвічі більше, ніж чоловіків.
Однак останнє дослідження пішло на крок далі. Замість того, щоб просто демонструвати ступінь гендерної упередженості в онлайн-зображеннях, дослідники перевірили, чи впливають ці зображення на упередження людей.
В експерименті 423 учасники зі США використовували Google для пошуку різних професій. Дві групи шукали за текстом за допомогою Google або Google News. Інша група натомість використовувала пошук по зображеннях у Google Images. Контрольна група також використовувала Google, але для пошуку за категоріями, не пов’язаними з професією, наприклад “яблуко” та “гітара”. Потім усім учасникам дали пройти “тест неявних асоціацій”, який вимірює неявні упередження.
Порівняно з тими, хто шукав у Google текстові описи професій, учасники, які використовували Google Images і отримували візуальну інформацію, показали набагато вищі показники неявних гендерних упереджень – як одразу після експерименту, так і через три дні.
“Зростання кількості зображень у популярній інтернет-культурі може мати дуже високу соціальну ціну, – пишуть дослідники. – Наші висновки викликають особливе занепокоєння, враховуючи, що соціальні медіаплатформи, засновані на використанні зображень, такі як Instagram, Snapchat і TikTok, набирають популярності, прискорюючи масове виробництво та розповсюдження зображень”.
“Паралельно популярні пошукові системи, такі як Google, дедалі частіше включають зображення у свої основні функції, наприклад, шляхом включення зображень як стандартної частини текстового пошуку”, – додають вони.
Існує ще одна проблема, яка дедалі більше зростає: як зображення, які вже циркулюють в інтернеті, інформують і формують моделі ШІ.
На початку цього року я сама з цим експериментувала. Я попросила ChatGPT створити для мене зображення десятків різних професіоналів: лікаря, юриста, вченого, коміка, поета, викладача, представника служби підтримки клієнтів, дієтолога, лідера думок, генерального директора, експерта. За винятком двох-трьох результатів – зубного гігієніста, медсестри та хатньої працівниці – усі вони виявилися чоловіками. І не просто чоловіками – а стрункими білими чоловіками років 30 з гарним каштановим волоссям.
Пізніше, намагаючись уникнути кар’єрних упереджень, я попросила ChatGPT підібрати для мене людей різних типів: когось “розумного”, когось “успішного”, любителя опери, того, хто дивиться шоу “Любов сліпа”, когось, хто залишив роботу, щоб піклуватися про дітей. І знову і знову я отримувала білого хлопця з блискучим волоссям.
Очевидно, що такі моделі, як ChatGPT, навчаються на основі вже наявних зображень. Але, знову ж таки, це може увічнити замкнене коло: чим більше упереджених зображень створюють самі моделі ШІ, тим більше ми їх бачимо. А чим більше ми їх бачимо, тим більш неявно упередженими стаємо ми самі. І чим більш упередженими ми стаємо, тим більше створюємо та завантажуємо власних упереджених зображень.
То як цьому зарадити?
Велика частка відповідальності лежить на технологічних компаніях і компаніях, що розробляють штучний інтелект. Але навіть якщо вони мають добрі наміри, легкого вирішення проблеми, здається, немає.
Намагаючись виправити расові, гендерні та інші упередження, наприклад, інструмент штучного інтелекту Google Gemini іноді міг перестаратися: на одному зображенні батьків-засновників США був, наприклад, темношкірий чоловік, а на фото німецьких солдатів часів Другої світової війни були зображені темношкірий чоловік і азійська жінка.
Тим часом нам потрібно самостійно контролювати формування нашого цифрового візуального світу.
Хоча це здається очевидним, той факт, що ми можемо – до певної міри – керувати своїми стрічками соціальних мереж, часто забувається.
Одна проста та дієва порада – пошук інфлюенсерів різного етнічного та расового походження або фотографів з різних куточків світу. Ми також можемо впливати на результати пошуку, які отримуємо, змінюючи спосіб формулювання початкового запиту.
Але найефективнішою стратегією з усіх може бути регулювання часу, який ми проводимо онлайн – встановіть обмеження екранного часу на смартфоні, видаліть програми, якими ви не користуєтеся, і проводьте час на вулиці без гаджетів. Проведення часу якомога далі від екранів може допомогти краще сприймати інші візуальні перспективи світу навколо нас.
Нещодавно я дізналася, що навіть на моєму не найновішому телефоні є таймер, який можна вмикати для різних додатків, вибираючи будь-який проміжок часу на день, який вам заманеться. Хоча я не можу сказати, що завжди прислухаюся до його попередження про досягнення ліміту, це допомогло мені набагато краще усвідомити своє використання соціальних мереж і зменшити його.
Однак ключовим має стати усвідомлення. Ми нечасто замислюємося про наше візуальне споживання чи про те, як часто нас оточують образи, які навмисно створюють і подають нам, щоб переконати нас щось купити.
Ми також не замислюємося про те, наскільки дивним і новим є це явище. Протягом переважної більшості еволюційної історії людства – близько 99% часу, протягом якого ми існуємо, – ми б взагалі бачили багато зображень саме у нашому природному середовищі, за винятком деяких наскельних малюнків або скульптур ручної роботи.
Навіть у Європі, коли епоха Відродження започаткувала нову еру створення зображень, яка ознаменувалася зростанням ринків мистецтва та творів, створених для масового споживання, як-от гравюра, люди все одно не бачили такої кількості рукотворних зображень, як ми бачимо сьогодні.
За понад 100 000 поколінь, що минули з моменту появи на еволюційному дереві гілки Homo, ми еволюціонували, щоб витрачати набагато більше часу на світ (і людей) навколо нас, ніж на їхні зображення. Не кажучи вже про зображення на екрані.
Можливо, це добрий аргумент, щоб спробувати проводити більше часу поза екранами.
