У Каланчаку на окупованій частині Херсонщині викопали і вивезли в невідомому напрямку труни з тілами трьох українських військових, днями повідомив Центр журналістських розслідувань. Ідеться про українських бійців, які загинули у перший день повномасштабного вторгнення. Після того, як тіла вивезли, могили засипали, пише видання.
Крім того, одночасно зі знищенням могил у Каланчаку російські окупанти зрівняли з землею десять поховань у селищі Брилівка сусідньої Виноградівської сільської громади Херсонського району. Місцеві жителі поховали там тіла українських військових, які загинули під Каланчаком і Чаплинкою також у перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, зазначають розслідувачі.
Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» намагається з’ясувати мету таких дій російських окупантів на окупованій частині Херсонщини? Та куди вивезли тіла оборонців України? Якою є цивілізована практика ставлення до поховань комбатантів, тобто учасників бойових дій.
У військовій адміністрації Каланчака «Новинам Приазов’я» підтвердили, що російські окупанти розкопали могили українських бійців, а труни з тілами кудись вивезли. Це були могили військових, які перебували на території Каланчацької громади.
24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення Росії в України, вони загинули, і їх поховали на центральному кладовищі селища. Могили були охайні та прибрані, за ними стежиди місцеві жителі.
В адміністрації зазначили, що спочатку там висіли великі українські прапори, але окупанти їх постійно знімали, тому люди почали приносити маленькі. Куди саме вивезли тіла військових – встановити не вдалося.
У Брилівці також зруйнували могили українських бійців, щоправда, невідомо чи викопали перед тим труни, додали в адміністрації Каланчака.
«По полях збирали тіла»
Волонтерка родом із Каланчака розповіла «Новинам Приазов’я», що жителі селища самостійно ховали українських військових, які загинули 24 лютого 2022 року.
Жінка просить не називати її імені та прізвища з огляду на небезпеку.
«У перші дні повномасштабного вторгнення РФ вони (жителі) ходили, збирали тіла тих, хто загинув на початку (повномасштабного вторгнення РФ – ред.) Коли вони забирали тіла, то навіть просто шматки м’яса були тих, хто там похований. Знаю тільки те, що брат мій забирав картки, документи, які знаходив у формі й віддав все це волонтерці, яка виїжджала десь в березні (2022 року) з Каланчака. Вона сховала документи деяких військових, яких знайшли, бо в тих, кого ховали, не завжди були документи. Таким чином мама дізналася, здається з Хмельниччини, що її син був вбитий на початку повномасштабного вторгнення на межі Каланчака. І мій брат з хлопцями-учасниками АТО і волонтерами займалися похованням. Вони їздили в перші дні повномасштабного вторгнення і просто по полях збирали тіла», – згадує волонтерка.
«Зривали українські прапори на могилах»
Люди відвідували могили українських військових до останнього, каже жінка.
Там залишали українські стяги, а коли вони закінчились і не було можливості їх купити в окупації, на могили носили маленькі прапорці, які ще залишались в людей.
«Вони потім малювали жовто-синій прапор і вішали на могили. Могили прибирали завжди, носили квіти. Коли окупанти стрічки і прапори зривали, спалювали, знищували, то наші люди приносили просто квіти й малювали прапорці. Це було до останнього», – каже українка.
Дізнатися про те, куди окупанти вивезли тіла українських бійців, поки не вдається, додала волонтерка.
«Знаю, що викопували з ненавистю, рили ледь не тракторами, і виймали і кудись їх повезли. Куди їх повезли, ніхто не знає. Знати більше, на жаль, я не можу. В окупації дуже важко стало щось дізнатися», – каже співрозмовниця.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Ховали без труни»
Настоятель Свято-Покровського храму ПЦУ у Херсоні, протопресвітер Сергій Чудинович брав участь у похованнях українських військових навесні 2022 року, коли місто вже було окуповане.
1 березня відбувся бій між територіальною обороною Херсона та російськими військами. Стався він у Бузковому парку. Більшість українських воїнів в цьому бою загинули.
Чудинович розповів «Новинам Приазов’я», що ховати тероборонівців було небезпечно.
«Я приїхав на цвинтар, там в адміністрації мені сказали, що зараз в реальному часі будуть підвозити мікроавтобусом тіла полеглих і ми чекали певний час. Перший раз привезли 8 тіл», – згадує він.
За словами Чудиновича, тіла привозили без трун, просто, як в парку зібрали.
«Завжди виривали багато ям, для майбутніх поховань, вони були не зайняті. Я там стояв читав, співав молитви, водночас працівники цвинтаря у викопані заздалегідь ями опускали в кожну яму по одному тілу. Перед тим, їх фотографували, щоб потім по можливості їх ідентифікувати, якісь знакові речі, чи написи, чи шеврони. Хтось був у бронежилеті, хтось без нього. Одяг був різний.
У деяких були документи, ми їх зберегли, передали кому змогли. Повністю засипати яму і зробити могилку не було можливості, тому що від того місця, де ми знаходилися на цвинтарі проходила дорога від Чорнобаївки, пам’ятнику літаку, до аеропорту. По тій дорозі в ту мить, коли відбувалося поховання, ця молитва відспівування, російська техніка туди-сюди їздила. Було видно, як вони на нас дивилися. Я думав, що зараз з кулемета як стрельнуть і нас покладуть. Бо це простір вільний, площина, видно на кілька кілометрів. Було незрозуміло, тривожно, але страху не було», – поділився священник.
«Постріляні та перерізані навпіл»
Тіла херсонських тероборонівців були у жахливому стані – постріляні, перебиті кінцівки і просто перерізані майже навпіл, каже священнослужитель.
«Було таке спустошення всередині, ми просто стояли дивилися, мовчки робили свою роботу. Працівники цвинтаря ховали, а я стояв читав молитви відповідно до правил християнської Православної церкви, які бувають на похороні. Потім другий мікроавтобус приїхав, привіз другу партію тіл і отак все відбувалося», – каже він.
Жителі Херсона збиралися на прощання з українськими військовими попри небезпеку з боку окупантів, зазначив Чудинович. За його словами, одне з відспівувань у церкві було публічним – з бійцем ЗСУ прощалися під українськими стягами та пісню «Пливе кача» попри те, що Херсон вже знаходився під контролем армії РФ. Згодом священника Чудиновича окупанти затримали й катували.
«Для обміну або замітання слідів»
Те, що окупанти викопали тіла українських військових у Каланчаку, може бути пов’язано з процесом обміну, вважає історик і військовослужбовець Олександр Алфьоров. Він зазначив, що відповідно до міжнародних домовленостей, українська сторона також намагається передавати тіла загиблих російських військових. Втім, це не завжди вдається з огляду на характер бойових дій.
«Війна достатньо жорстка річ в усі часи. І навіть коли ми розуміємо, що з’являються кодекси пов’язані з наполеонівськими війнами, Женевські конвенції, все одно супротивник загиблий, залишається супротивником. На нього не вистачає часу. І від цього з’являються братські поховання, так би мовити. Хоча для тієї ж російської армії характерно в цілому явище братських поховань – викопування ям та засипання і своїх також, як певного такого сміття. Якщо ми подивимося на практику Червоної армії (радянська армія), то є випадки, коли ексгумуються тіла, досліджуються могили, на яких була написана одна кількість невідомих бійців, але там їх в кілька разів більше. Це засвідчує в цілому негуманне ставлення до своїх бійців в часи СРСР», – каже історик
Він також зазначив, що практика викопування тіл супротивника є поширеною, оскільки Україна та РФ зараз ведуть постійні обміни тілами загиблих. Втім, російські окупанти могли викопати похованих українських військових, намагаючись приховати сліди своїх злочинів, припускає Алфьоров.
«Одночасно з тим практика викопування тіл в контексті Російської Федерації засвідчує і про іншу складову – це замітання слідів. Я хотів би наголосити, що для ідеології РФ характерне вбивство навіть мертвих. Ми говоримо, наприклад, про Катинську трагедію, коли відбувся масовий розстріл польських офіцерів, або трагедію пов’язану з геноцидом – по суті те, що відбувалося у Биківні (масові поховання страчених радянською владою жертв комуністичних політичних репресій). То ж ми маємо розуміти, що вже в часи після того, як розстрілювали людей, радянська Росія вдавалася до таких явищ, як, наприклад, бурами вибурювати ці ділянки, засипати їх певними речовинами, щоб навіть рештки розкладалися, щоб замаскувати акти геноциду, вбивства цивільного населення, або ж політв’язнів, або ув’язнених. Це те, що існувало з 40-х років у радянській Росії і практикувалося навіть у 1980-х роках, коли говорили про перебудову», – наголосив історик.
Доля російських поховань після деокупацій
Що стосується кладовищ російських військових на окупованих територіях – після звільнення вони деякий час можуть існувати, вважає історик. Втім, згодом тіла окупантів мають відправляти до Росії.
«У нас є у Львові, кладовище польських вояків, у нас є кладовище німецьких вояків, японських, у нас є кладовище військ радянської армії, де поховані не тільки росіяни часів Другої Світової війни, а й чеченці, дагестанці, казахи, узбеки та всі інші народи, які брали участь в цій війні. Тому ми маємо бути цивілізованою країною, яка продемонструє, що ці рештки, якщо це будуть російські військові кладовища, по-перше, нам необхідно буде їх, очевидно, відправити назад додому. Якщо це буде неможливо, то певний час такі кладовища можуть існувати. А згодом вони все одно мають бути відправлені на територію Бурятії, Чечні і Сахаліну, туди звідки вони (загиблі військові) прийшли», – наголосив він.
