У Росії на півострові Камчатка, що на Далекому Сході, розташовано кілька невеликих рибальських селищ, серед яких і селище Запоріжжя, населення яких майже порівну складають етнічні українці та росіяни. Про війну Росії проти України тут не люблять говорити.
До 9 травня, дня присвяченого перемозі Радянського Союзу над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні, на спорткомплексі селища на Камчатці був вивішений банер з написом: «Перемогли тоді, переможемо і зараз».
«Георгіївська стрічка» у вигляді латинської літери Z (символ підтримки Володимира Путіна і війни Росії проти України) була одним з небагатьох символів, що нагадували про війну, яка ведеться більш ніж за 7000 кілометрів на захід від цього селища.
«Чи багато запоріжців беруть участь у спецоперації? Лише кілька добровольців. Тут не люблять «патріотів», оскільки 50 відсотків населення – це українці», – сказав місцевий житель, використовуючи традиційний кремлівський евфемізм для називання війни.
Це віддалене рибальське селище з населенням близько 650 осіб майже порівну складається з етнічних росіян і нащадків українців, яких на початку 20-го століття вивезли працювати на рибокомбінати, пише Радіо Свобода.
Така ж ситуація і в сусідньому селі Озерновське.
Ці переселенці походили переважно з південних районів Запорізької та Херсонської областей, які, як і Донеччину, Херсонщину та український Крим, Москва незаконно проголосила частиною своєї території, й за які тривають інтенсивні бої. Переселенці назвали селище Запоріжжям на честь свого рідного регіону.
«Звісно, боляче…»
За майже 850 днів, з моменту початку повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, мешканці цих сіл не проводили жодних провоєнних «ритуалів», які охопили решту країни. Вони не назвали жодної будівлі на честь «героїв Донецька», не роблять збори на купівлю дронів і не змушують школярів вишикуватися в літеру Z. Їхні школи та пошти не обвішані пропагандистськими плакатами.
Однак неспокій, викликаний війною, відчувається, незважаючи на заяви Путіна і його прихильників про те, що росіяни і українці є «братніми народами» або, як стверджує Путін, «одним народом».
«Як місцеві українці реагують на війну? В цілому, спокійно. Всі займаються рибальством і працюють так, як і завжди. На початку цього року був один інцидент, коли міліція затримала кількох жінок за те, що вони кричали «Слава Україні» на одному з рибокомбінатів», – сказала етнічна росіянка в Запоріжжі в інтерв’ю Радіо Свобода.
А одна з її українських сусідок зазначила: «У багатьох людей в Запоріжжі є родичі, які живуть в Україні. Війна триває, але ми мусимо жити тут. Наше життя зараз в Росії. І ми хочемо жити без конфліктів, бо конфлікти нічого не змінять».
«Звісно, боляче чути про бомбардування Харкова, Одеси, Запоріжжя і так далі. Але що ми зараз можемо зробити?» – додала вона.
Радіо Свобода вдалося підтвердити загибель лише двох чоловіків із Запоріжжя під час бойових дій в Україні: Дмитра Кіма та Івана Побережника. Третій чоловік, Руслан Громов, вважається зниклим безвісти, хоча місцеві жителі вважають, що він загинув.
«Руслан працював на рибокомбінаті, – розповідає його знайома. – Ми разом ходили в туристичні походи. Хороший хлопець, симпатичний. Ми сподіваємося, що він живий, але кажуть, що весь його підрозділ був розстріляний. Його документи і телефони віддали молодшому братові. Кажуть, що він загинув, але це офіційно не підтверджено. Більше ніхто не знає. Він пішов добровольцем, як і Дімка (Дмитро Кім). Вони хотіли заробити грошей».
«Як пустельники на самотньому острові»
Рибокомбінат № 55 оголошує про наявність постійних вакансій, обіцяючи такі пільги, як житло в гуртожитку та захист від військової мобілізації. Зарплата на підприємстві – 45 000 рублів ($522) на місяць, що складає лише одну п’яту того, що можуть отримати ті, хто підписує військовий контракт.
«За радянських часів також пропонували звільнення від строкової служби, – розповідає чоловік з Озерновського. – Я особисто не служив. Один рік тут рахувався як два роки в армії».
За радянських часів молоді працівники приїжджали в регіон, щоб розпочати свою кар’єру в рибальстві.
«Тепер, звісно, ситуація змінилася, – каже чоловік. – Приїжджають ті, кому вже немає куди йти».
8 червня найбільший завод в селищі Озерновське «Витязь-Авто» частково згорів. Робітники евакуювалися самостійно, борючись з вогнем до прибуття пожежників.
«Життя тут складне, – додає чоловік. – Цілу зиму йдуть снігові бурі, і навколо нічого, крім вулканів і гір. Нікуди йти. Реальний світ дуже далеко».
Навіть дорога до адміністративного центру, Петропавловська-Камчатського, розташованого за 150 кілометрів на північний схід від Запоріжжя, вимагає титанічних зусиль.
Щоб дістатися туди автотранспортом, потрібно заплатити загалом 13 000 рублів ($150) за одну машину і подолати численні шляхи через річки. Подорож до Петропавловська-Камчатського на гелікоптері коштує понад 10 000 рублів в один бік.
«Добратися до великої землі дуже складно, – каже інший місцевий житель. – Нещодавно ми заплатили 180 000 рублів (2700 доларів) за квитки на літак на трьох. Ми живемо як пустельники на самотньому острові».
Тим часом, війна в Україні триває.
«Наше завдання – пережити цей жах, – зазначає етнічна українка із Запоріжжя. – Що буде, коли хлопці повернуться зі «спецоперації» (війни – ред.)? Якщо вони вижили, значить, так має бути. Це їхня доля. Але ми не збираємося зустрічати їх з відкритими обіймами».
Написано Робертом Коалсоном на основі репортажу проєкту Радіо Свобода «Сибір.Реалії»
