У вісімдесяту річницю висадки союзних військ у Нормандії, або так званого “Дня Д”, пригадуємо найбільшу обманну операцію Другої світової – створення повністю фальшивої армійської групи в Англії, для якої кіноіндустрія створила муляжі танків та літаки-приманки, які ввели в оману нацистів.
Про це повідомляє ВВС.
Висадка на берегах Нормандії 6 червня 1944 року – подія, яка переломила хід Другої світової. Але за успіхом операції стоїть не лише мужність та героїзм військових, але й маловідомий внесок чоловіків і жінок з кіноіндустрії. Вони допомогли ввести ворога в оману, змусивши його повірити, що вторгнення відбудеться в Па-де-Кале, через найкоротшу ділянку Ла-Маншу. І навіть після висадки в Нормандії німецьке верховне командування продовжувало вірити, що це була диверсія, і що друге, більш масштабне вторгнення ще попереду.
Як вдалося створити цей обман, відомий під назвою операція “Фортитьюд”?
Її коріння сягає осені 1940 року, коли полковник Джон Тернер почав будувати аеродроми-приманки, щоб ввести в оману Люфтваффе щодо кількості винищувачів у Британії.
Тернер був директором з робіт і будівництва міністерства авіації й допомагав будувати нові аеродроми Королівських ВПС під час швидкої мобілізації перед війною.
У 1939 році він вийшов на пенсію, але його покликали очолити новий надсекретний відділ, який займався будівництвом фальшивих аеродромів і розміщенням на них муляжів літаків.
Маршал авіації сер Г’ю Даудінг, голова командування винищувачів Королівських ВПС, був проти роботи Тернера.
Він не хотів, щоб ресурси гаяли на створення муляжів – йому потрібні були справжні винищувачі та авіабази. Даудінг казав, що йому потрібна “сутність”, а не “тінь”.
Однак міністерство авіації наказало Тернеру продовжувати. Проблема Тернера полягала в тому, що виробники літаків виготовляли муляжі літаків занадто складними, тоді як вони просто мали виглядати реальними для літаків-розвідників, що пролітають на висоті 6 000 метрів. Вони також були дорогими.
Тернеру потрібно було знайти нового постачальника своїх муляжів. І тут на сцену вийшов Норман Лоудон.
На початку 1930-х років Лоудон, шотландський бізнесмен, купив особняк Шеппертон, що на захід від Лондона, з 30 га землі. У 1932 році він відкрив там кіностудію – побудував дві великі звукові студії, обладнав їх найновішою аудіотехнікою. Підготував гримерки, гардероби, майстерні та все необхідне для кінозйомок. Усвідомлюючи, що перехід до звукового кіно був остаточним, він назвав свої студії Sound City.
Незабаром студії Шеппертон стали успішними, і до 1939 року їхній розмір подвоївся. Sound City привабило найкращих кінематографістів того часу, таких як продюсер Олександр Корда, режисер Ентоні Асквіт і монтажер Девід Лін.
Щоб обслуговувати виробництво, організували команду талановитих кінотехніків, зокрема дизайнерів, декораторів і столярів. Але початок війни спричинив серйозний спад у британському кіновиробництві. Техніків призвали до війська, а фінансування кіновиробництва впало.
Протягом 1940 року, після зустрічі з Лоудоном, Тернер зрозумів, що кіноіндустрія має досвід створення декорацій, які були повністю штучними, але на екрані виглядали справжніми. Можливо, вони побудують йому муляж літака?
Лоудон, який побачив бізнес-можливість дати роботу технікам, які шукали засобів до існування, подав заявку на участь у тендері й виграв контракт на виготовлення 50 макетів літаків Wellington і 100 літаків Blenheim. Вартість становила третину ціни, яку виставляли виробники літаків.
Королівські ВВС були в захваті, Тернер отримав свої муляжі, а Лоудон знайшов цінну військову роботу для своїх кінотехніків.
Тим часом за понад 3 000 км, у Каїрі, британська армія створила новий підрозділ, відомий під назвою A-Force. Його очолив інший піонер обману, підполковник Дадлі Кларк.
Кларк був активним чоловіком, гарним оповідачем і мав моторошну здатність входити в кімнату так, щоб ніхто цього не помітив. Він почав вводити в оману італійців і німців щодо намірів союзників у Війні пустелі, яку вели в Єгипті та Лівії.
Деякі з його обманів не спрацювали, але він вчився як на успіхах, так і на невдачах. Він усвідомлював, що для ефективності обману необхідно змусити противника не просто щось подумати, а щось зробити – залишити свої сили в неправильному місці або відвести війська від цілі нової атаки.
І він швидко став майстром створення армій, яких не існувало. Він вигадав бригаду десантників і переконав італійців, що їх висадять у них в тилу. Але повітряно-десантних військ у Північній Африці не було. Він продовжував вигадувати дивізії та армійські корпуси, щоб виглядало так, ніби Восьма армія була набагато більшою, ніж вона була.
У битві під Ель-Аламейном у жовтні 1942 року Кларк і його товариші по обману переконали ворога, що головний удар союзників йтиме з півдня фронту.
Вони стягнули вантажівки, накриті брезентом, що з повітря робило їх схожими на танки, і на піску вони лишали сліди, схожі на сліди від танкових гусениць. Вони також проклали імітацію трубопроводу до неіснуючої паливної бази на півдні, насправді зробленої зі старих нафтових цистерн.
Німці розмістили на півдні дві бронетанкові дивізії, щоб зустріти цю уявну загрозу. Тим часом Монтгомері атакував з півночі фронту. Важкі бої тривали десять днів, але цей обман ворога, безсумнівно, допоміг союзникам здобути перемогу.
Хитрий план Дня Д
Коли справа дійшла до планування “Дня Д”, найбільшої десантної операції з будь-коли здійснених, з’явилася потреба розробити детальний план обману.
Під час обговорення з Йосипом Сталіним у Тегерані Вінстон Черчилль використав фразу: “Під час війни правда настільки цінна, що її завжди має охороняти брехня”. Вона ідеально підсумовує погляд союзників на обман.
Генерала Монтгомері поставили на чолі 21-ї групи армій, фактично зробивши його командувачем сухопутними силами в “День Д” і після нього. Його головний офіцер з організації обману, підполковник Девід Стренджвейс, наполягав, що єдиний спосіб змусити німців утримати велику армію – їхню 15-ту армію – в районі Кале – це переконати їх, що повна група армій формується в Кенті, Ессексі та Саффолку, готуючись до вторгнення вздовж Па-де-Кале. Але як ошуканці могли зібрати 300-тисячну армію, якої не існувало?
У кампанії, що отримала назву операція “Фортитьюд”, було багато елементів. Подвійні агенти – німецькі шпигуни, яких відправили до Британії та яких завербувала MI5, надсилали дезінформацію своїм німецьким кураторам. Саме вони зіграли головну роль. Також союзники надсилали хибні сигнали про те, що флотилії кораблів або ескадрильї літаків перебувають там, де їх насправді немає.
Створення фальшивої армії союзники розпочали з назви – Перша група армій США, відома за абревіатурою FUSAG. Кінотехніків Шеппертона залучили до створення для неї муляжів танків. Вони складалися з гуми та полотна навколо металевого каркаса, і їх можна було надути за 30 хвилин.
Таких танків створили сотні й вишикували їх на великій площі – так само, як на південному заході збиралася справжня армія для справжнього вторгнення.
Також з полотна та дерева сконструювали великі десантні кораблі, які плавали завдяки порожнім бочкам з-під олії. Кожну машину збирали 30 людей за шість-сім годин, і 250 таких спустили на воду уздовж південно-східного узбережжя від Дувра до Грейт-Ярмута.
На жаль, хоча вони були пришвартовані важким якорем, під час сильного вітру вони мали тенденцію перевертатися. Роти Вустерширського полку привели у бойову готовність, щоб якомога швидше повернути їх у вертикальне положення.
Крім того, на узбережжі біля Дувра побудували фальшивий склад пального – з дерев’яних дощок, будівельних риштувань і старих каналізаційних труб. З висоти 20 000 футів він виглядав як справжній.
Для FUSAG виділили кілька реальних підрозділів армій США та Канади, але окрім них вигадали кілька нових підрозділів, щоб відповідали заявленим цифрам бійців.
Підрозділ зв’язку армії США отримав вказівку надсилати фальшиві радіоповідомлення по ланцюгу командування з деталями тренувань та імітації висадки на пляж.
Німцям не потрібно було розшифровувати всі ці повідомлення. З інтенсивності радіопередач вони бачили, що на південному сході Англії збирається велика армія. Наприкінці травня, за тиждень до “Дня Д”, німецька розвідка підрахувала, що у Британії зібралися 79 дивізій союзників. Насправді їх було лише 52.
Командиром FUSAG призначили генерала Джорджа С. Паттона. Звісно, він волів би командувати справжніми військами, які готувалися до справжнього вторгнення, але йому довелось виконувати цю театральну роль.
Він приходив виступати з промовами та інспектувати уявну піхоту та бронетанкові частини. Куди б він не пішов, його супроводжували фотографи, й інформація про його нове призначення незабаром просочилася до ворога. Оскільки німці вважали його одним із найкращих генералів союзників, вони цілком вірили, що він командуватиме вістрям вторгнення до Європи.
Коли відбулася висадка десанту в Нормандії, вона заскочила німців зненацька. Але вони швидко відреагували, і за кілька днів до бою прибуло підкріплення з півдня та заходу Франції.
Шеститижнева боротьба за вихід з Нормандії була довгою і важкою. Але найважливіше те, що німецька 15-та армія залишилася в Па-де-Кале, очікуючи, як було переконано німецьке верховне командування, другого великого вторгнення.
Поки в Нормандії точилися вирішальні битви на заході, понад 150 000 німецьких військ сиділи за понад 300 км біля Кале. Обман операції “Фортитьюд” виявився успішним.
