У селі Маків Хмельницької області, розташованому за 70 км від кордонів Румунії та Молдови, практично не залишилося чоловіків призовного віку. А ті, хто залишився, побоюються, що їх можуть призвати будь-якої миті.
Американське видання Washington Post поспілкувалося з його мешканцями, пише ВВС.
Більшість їхніх сусідів мобілізували та відправили на схід, на лінію фронту. Деякі були вбиті або поранені. Кілька зникли безвісти. Інші – втекли за кордон або ховаються.
“Це просто факт, – цитує видання Ларису Бодну, заступницю директора місцевої школи, яка веде базу даних учнів, чиїх батьків мобілізували. – Більшості з них уже немає”. Водночас даних про те, скільки у Макові мешкає людей загалом, скільки з них – чоловіки призовного віку та скількох з них мобілізували, видання не наводить.
WP пише, що Україні бракує людей у війську, виснаженому смертями та пораненнями.
Попри величезні втрати Росії, її війська значно переважають українські, і ця перевага допомагає Москві просуватися на полі бою.
Українська влада обговорює законопроєкт про розширення мобілізації, але рішення щодо цього наразі не ухвалили.
За словами місцевих жителів, представники ТЦК хапають усіх, кого можуть, буквально на вулиці – і це сіє паніку та обурення у сільськогосподарських містечках і селах, таких як Маків. Їхні мешканці вважають, що їхніх чоловіків мобілізують непропорційно порівняно з іншими регіонами чи великими містами.
Селяни попереджають один одного про помічених працівників ТЦК через телеграм, і там же поширюють відео, на яких військові силоміць затягають чоловіків у машини, що розпалює чутки про викрадення людей. Деякі чоловіки через відмову від мобілізації опинилися у в’язниці, пише WP.
“Людей ловлять, як собак на вулиці”, – цитує видання 35-річну Ольгу Каметюк, чийого чоловіка Валентина мобілізували, коли він зупинився випити кави на дорозі біля Макова.
Попри діагноз остеохондроз, захворювання суглобів, каже вона, він пройшов медогляд за 10 хвилин, після чого його відправили на фронт, де він отримав поранення.
“Майже всіх наших чоловіків забрали”, – розповів WP 47-річний Сергій, який служить у 115-й бригаді з березня 2022 року.
Коли він приїхав додому у коротку відпустку, його зупиняли на вулиці й допитували представники військкомату.
Коли зрозуміли, що він уже служить, вони запитали, як він ставиться до людей, “які жодного дня не бачили війни” – на що Сергій відповів, що зневажає саме їх, а не своїх односельців.
“Ви військові, а я цивільний, але я воюю, а ви ні”, – сказав він представниками ТЦК, після чого розмова “закінчилася відразу”, каже Сергій.
Washington Post також наводить приклад Олексія, якому видали повістку на День святого Валентина, коли він ремонтував своє авто.
Після трьох контузій та осколкових поранень Олексій нещодавно повернувся додому. Він показав WP фотографію, на якій він із понад десятком однополчан. За його словами, в живих лишилися лише двоє.
Цього місяця селяни у Макові поховали ще одного свого односельця – контрактника Ігоря Дозорця, який був настільки тяжко поранений, що його син, теж військовий, упізнав його лише по шраму на руці.
А 70-річний Василь Гребенюк розповів виданню, що навіть у його віці його регулярно зупиняють і розпитують представники військкомату.
Чоловік 42-річної Тетяни пішов на війну у березні 2022 році й зник безвісти на фронті – вже 16 місяців вона нічого від нього не чула.
Тим часом її зять злякався воювати і втік за кордон – Тетяна каже, що зневажає це рішення.
Водночас 25-річний Артем, друг племінника Тетяни, розповів WP, що його також обурюють чоловіки зі сходу України, які приїхали на захід у пошуках притулку замість того, щоб залишитися воювати.
“Вони приїхали сюди ховатися, а наші хлопці там повинні гинути”, – цитує видання Артема, чий батько, якого мобілізували, зараз воює під Лиманом (Статистичних даних, які б підтвердили якісь регіональні перекоси у мобілізації – немає. – Ред.)
Подібні історії змушують хвилюватися 16-річну Поліну, адже її батько – один із небагатьох чоловіків призовного віку, що залишилися в селі.
Вона розповіла WP, що минулого літа, коли вони з подругою сиділи за столиком біля сільського магазину, її подрузі зателефонував батько і попросив щось купити в магазині. Вона відповіла, що зайнята з друзями, і відмовилась. Тоді він пішов до магазину сам, і дівчата з жахом спостерігали, як солдати оточили його і вручили йому повістку.
Відтоді він служить, а його дочка звинувачує в цьому себе.
“Вона вважає, що це її вина”, – цитує WP Поліну.
Слід зауважити, що українська влада не розкриває дані, скільки людей і в яких саме регіонах мобілізують. В середині березня президент Володимир Зеленський в інтерв’ю французьким ЗМІ сказав, що процес мобілізації “не є ідеальним” і це пов’язано із застарілим законодавством.
“Мобілізація існує з самого початку війни. Вона ніколи не припинялася відтоді, як було оголошено воєнний стан. Чи є вона ідеальною? Ні. Бо це законодавство, розроблене в мирний час”, – сказав він.
Президент також вперше з початку повномасштабної війни розкрив кількість загиблих українських військових. Він назвав цифру 31 тисяча, хоча західні аналітики називали вдвічі більшу кількість втрат ЗСУ.
Процес мобілізації в Україні супроводжується публікацією в соцмережах значної кількості відеодоказів застосування сили працівниками ТЦК щодо військовозобов’язаних. Один з останніх епізодів – затримання у Львові 16 березня місцевого волонтера Кирила Тарана.
Омбудсмен Дмитро Лубінець заявив, що такі дії працівників ТЦК неприпустимі.
“Укотре наголошую, що силові затримання призовників, побиття, погрози, залякування — це неприпустимо, так не має бути в нашому демократичному суспільстві”, – наголосив уповноважений з прав людини.
