Емі та Ано – однояйцеві близнючки, але одразу після народження їх забрали у матері та продали різним родинам. Через багато років вони випадково дізналися про існування одна одної завдяки шоу талантів та відео у TikTok.
Занурюючись у своє минуле, вони дізнались, що у Грузії були тисячі таких історій, як їхня, повідомляє ВВС-Україна.
Немовлят викрадали з лікарень і продавали, декого ще у 2005 році. Тепер вони хочуть отримати відповіді.
Емі міряє кроками готельний номер у Лейпцигу. “Я боюся, дійсно боюся, – каже вона, нервово здригаючись. – Я не спала весь тиждень. Це мій шанс нарешті отримати деякі відповіді про те, що з нами сталося”.
Її сестра-близнючка Ано сидить у кріслі та переглядає TikTok на своєму телефоні. “Це та жінка, яка могла нас продати”, – каже вона, закочуючи очі.
Ано зізнається, що вона теж нервує, але лише тому, що не знає, як відреагує та чи зможе стримати свій гнів.
Це кінець довгого шляху. Вони приїхали з Грузії до Німеччини в надії знайти втрачену частину головоломки. Нарешті вони зустрінуть свою рідну матір.
Протягом останніх двох років вони будували картину того, що сталося.
Розгадавши правду, вони зрозуміли, що у Грузії є десятки тисяч інших людей, яких також забрали з лікарень немовлятами та продали, і тривало це протягом десятиліть. Попри офіційні спроби розслідувати те, що трапилося, нікого досі так і не притягнули до відповідальності.
Історія про те, як Емі та Ано дізналися одна про одну, починається з часу, коли дівчаткам було 12 років.
Емі Хвітія відпочивала у будинку хрещеної на березі Чорного моря і дивилася своє улюблене телешоу “Грузія має талант”. Там була дівчинка, яка танцювала джайв і була схожа на неї. Не просто схожа – вона буквально була її копією.
“Усі дзвонили моїй мамі й питали: “Чому Емі танцює під іншим ім’ям?” — каже вона.
Емі вирішили поговорити про це зі своїми батьками, але вони відмахнулися. “У кожного є двійник”, – сказала її мати.
Через сім років, у листопаді 2021 року, Емі запостила у TikTok відео, на якому вона з синім волоссям робить пірсинг брови.
А за понад 300 км у Тбілісі це відео друзі переслали іншій 19-річній дівчині – Ано Сартанії. Вона подумала, “круто, що вона так схожа на мене”.
Ано намагалася відшукати дівчину з пірсингом в інтернеті, але не змогла її знайти. Тоді вона поширила відео в університетській групі WhatsApp у надії, що хтось допоможе їй із пошуками. Так і сталося, людина, яка знала Емі, побачила повідомлення та зв’язала дівчат.
Емі миттєво зрозуміла, що Ано – це та дівчинка, яку вона багато років тому бачила у телешоу.
“Я так довго тебе шукала!” – сказала вона.
“Я теж”, – відповіла Ано.
Протягом наступних кількох днів вони виявили, що у них багато спільного, але не все це мало сенс.
Вони обоє народилися у пологовому будинку, якого вже не існує, у грузинському селі Кірцхі на заході Грузії. Але за свідоцтвами, їхні дні народження відрізнялися на пару тижнів. Вони не могли бути ні сестрами, ні тим більше близнючками. Але схожості було надто багато.
Їм подобалася однакова музика, обоє любили танцювати і навіть мали однакові зачіски. Вони виявили, що у них однакова генетична хвороба, порушення кісток – дисплазія.
Здавалося, що вони разом розгадують таємницю. “Щоразу, коли я дізнавалася щось нове про Ано, все ставало ще дивнішим”, – каже Емі.
Вони домовилися про зустріч, і через тиждень, коли Емі підійшла до ескалатора на станції метро “Руставелі” у Тбілісі, вони з Ано вперше побачили одна одну в живу.
“Це було ніби дивитися у дзеркало, те саме обличчя, той самий голос. Я – це вона, вона – це я”, – каже Емі. Тоді вона зрозуміла, що вони близнючки.
“Я не люблю обіймів, але я її обійняла”, – каже Ано.
Вони вирішили поставити своїм родинам питання руба і зрештою дізналися правду. Їх удочерили окремо з різницею у кілька тижнів у 2002 році.
Емі засмутилася, вона відчувала, що все її життя було брехнею. Одягнена з голови до ніг у чорне, вона дивиться жорстко, але нервово возиться зі своїм чокером із шипами та змахує чорну від туші сльозу.
“Це божевільна історія, – каже вона. – Але це правда”.
Ано каже, що була “розлючена і засмучена своєю родиною, але я просто хотіла, щоб важкі розмови закінчилися, щоб ми всі могли рухатися далі”.
Копаючи глибше, близнючки виявили, що в їхніх офіційних свідоцтвах про народження були неправильні дані, наприклад, дата народження.
Мама Емі розповідає, що вона не мала можливості мати своїх дітей, і подруга сказала їй, що у місцевій лікарні є небажана дитина. Потрібно заплатити лікарям. І вона могла б забрати її додому та виховати як свою.
Матері Ано розповіли ту саму історію.
Жодна з прийомних сімей не знала, що дівчатка були близнючками, і попри те, що вони заплатили великі гроші за удочеріння, вони кажуть, що не усвідомлювали, що це було незаконно.
Родини не розповідають, скільки грошей вони заплатили.
Дівчата не могли втриматися від думки, чи не продали їх їхні біологічні батьки просто заради прибутку.
Емі хотіла знайти їхню рідну матір, щоби дізнатися це, але Ано не була впевнена. “Чому ти хочеш зустрітися з людиною, яка могла нас зрадити?” – питала вона.
Емі знайшла у фейсбуку групу, в якій грузинським родинам допомагали возз’єднатися з дітьми, яких, як підозрюють, незаконно всиновили при народженні. Вона написала там і про свою історію.
Їй відповіла молода жінка з Німеччини, яка розказала, що її мати народила двійнят у пологовому Кірцхі у 2002 році, й попри те, що їй повідомили, що вони померли, вона мала певні сумніви.
Тести ДНК показали, що дівчина з групи у фейсбуку була їхньою сестрою та проживала з їхньою рідною матір’ю Азою в Німеччині.
Емі відчайдушно бажала зустрітися з Азою, але Ано була налаштована скептично.
“Ця людина могла нас продати, вона не скаже правди”, – попереджала Ано. Але вона погодилася поїхати до Німеччини з Емі, щоб підтримати її.
Група у фейсбуку, в якій близнючки знайшли свою маму, називається “Ведзеб”, грузинською – “Я шукаю”.
У ній сотні повідомлень від матерів, які кажуть, що працівники лікарні сказали їм, що їхні немовлята померли, але пізніше вони виявили, що смерть не була зареєстрована, і їхні діти могли бути живими.
Інші дописи – від дітей, які шукають своїх батьків, як Емі та Ано.
Група нараховує понад 230 000 учасників і разом із сайтами ДНК вона змогла розкрити темну сторінку в історії Грузії.
Групу створила журналістка Тамуна Мусерідзе у 2021 році після того, як вона дізналася, що її удочерили. Вона знайшла своє свідоцтво про народження зі зміненими даними, коли розбирала будинок своєї покійної матері.
Вона створила групу для пошуку своєї сім’ї, але зрештою там викрили торгівлю немовлятами, яка торкнулася десятків тисяч людей і розтягнулася на десятиліття.
Вона допомогла возз’єднатися сотням сімей, але досі не знайшла своєї.
Тамуна виявила чорний ринок усиновлення, який охопив всю Грузію і тривав з початку 1950-х до 2005 року.
Вона вважає, що ним керували організовані злочинці, й в ньому були залучені люди з усіх верств суспільства, від водіїв таксі до високопоставлених урядовців. Корупціонери підробляли документи, необхідні для незаконного усиновлення.
“Масштаби немислимі, вкрали до 100 тисяч немовлят. Це було системно”, – каже вона.
Тамуна пояснює, що вона розрахувала цю цифру з огляду на кількість людей, які зв’язалися з нею. Так вона також визначила період, коли ці випадки сталися.
Через відсутність доступу до документів – деякі втрачені, а інші не видають – точну цифру неможливо перевірити.
Тамуна каже, що багато батьків розповідали їй, що коли вони просили показати тіла своїх померлих дітей, їм казали, що їх уже поховали на території лікарні.
Пізніше вона дізналася, що кладовищ у грузинських лікарнях ніколи не було. В інших випадках батькам показували мертвих немовлят, які були заморожені в морзі.
Тамуна каже, що купити дитину було дорого, ціна дорівнювала приблизно річній зарплаті. Вона виявила, що деякі діти потрапили до іноземних родин у США, Канаді, на Кіпрі, у Росії та Україні.
У 2005 році Грузія змінила своє законодавство про усиновлення, а у 2006-му посилила закони про боротьбу з торгівлею людьми, ускладнивши незаконне усиновлення.
Ще одна людина, яка шукає відповіді, – Ірина Отарашвілі. Вона народила близнюків у пологовому будинку у Кварелі, у передгір’ї Кавказьких гір Грузії, у 1978 році.
Лікарі сказали їй, що обидва хлопчики здорові, але з незрозумілих причин їх тримали подалі від неї.
Через три дні після їх народження їй сказали, що вони обоє раптово померли. Лікар сказав, що у них проблеми з диханням.
Ірина та її чоловік не могли це зрозуміти, але у радянські часи “ви не сумнівалися в авторитеті лікарів”, каже вона. Жінка повірила всьому, що їй сказали.
Батьків попросили принести валізу, щоб забрати останки немовлят і поховати їх на цвинтарі або в саду, як було заведено у той час. Лікар сказав їм ніколи не відкривати валізу, бо буде страшно побачити тіла.
Ірина зробила, як їй сказали, але через 44 роки її донька Ніно знайшла групу Тамуни у фейсбуку, і в неї закралися підозри.
“А що як наші брати не померли? – думала вона. Ніно та її сестра Нана вирішили відкопати валізу.
“Моє серце калатало, – розповідає вона. – Коли ми відкрили скриню, там не було кісток, лише палиці. Ми не знали, сміятися чи плакати”.
За її словами, місцева поліція підтвердила, що у валізі були гілки виноградної лози і жодних слідів людських останків.
Тепер вона вірить, що її давно втрачені брати все ще можуть бути живими.
У готелі в Лейпцигу Емі та Ано готуються зустріти рідну матір. Ано каже, що передумала і вже не хоче. Але це миттєве коливання, і вона, глибоко вдихнувши, наважується на цей крок.
Їхня біологічна мати, Аза, нервово чекає в іншій кімнаті.
Емі нерішуче відчиняє двері, Ано йде слідом, майже штовхаючи сестру в кімнату.
Аза кидається вперед і міцно обіймає обох – по близнючці з кожного боку. Минають хвилини, але вони все ще обіймаються і мовчать.
Сльози течуть по обличчю Емі, але Ано тримається стоїчно. Вона навіть виглядає трохи роздратованою.
Вони втрьох сідають поговорити наодинці.
Пізніше близнючки розповідають, що мати пояснила, що після пологів у неї був важкий стан, вона впала в кому. А коли прокинулася, працівники лікарні сказали, що діти померли незабаром після народження.
Жінка каже, що зустріч з Емі та Ано надала її життю нового сенсу. Їхні стосунки не близькі, але вони продовжують спілкуватися.
У 2022 році уряд Грузії розпочав розслідування торгівлі дітьми. Чиновники повідомили ВВС, що спілкувалися з понад 40 людьми, але випадки були “дуже старими, а дані втрачені”.
Журналістка Тамуна Мусерідзе каже, що поділилася своєю інформацією, але уряд не сказав, коли оприлюднить звіт.
Влада зробила щонайменше чотири спроби докопатися до суті того, що сталося.
Розслідування міжнародної торгівлі дітьми у 2003 році привело до кількох арештів, але інформації оприлюднили мало.
А в 2015 році після чергового розслідування грузинські ЗМІ повідомили, що генерального директора пологового будинку у Руставі Олександра Баравкові арештували, але згодом звільнили, він повернувся на роботу.
BBC звернулася до міністерства внутрішніх справ Грузії за додатковою інформацією про окремі випадки, але нам сказали, що конкретні деталі не оприлюднять через захист даних.
Тепер Тамуна об’єднала зусилля з адвокаткою з прав людини Лією Мухашаврія, щоб передати справи жертв до грузинських судів. Люди хочуть отримати право доступу до своїх документів про народження – що зараз неможливо за грузинським законодавством.
Вони сподіваються, що це допоможе втихомирити привидів.
“Мені завжди здавалося, що в моєму житті чогось або когось бракує”, – каже Ано.
“Раніше я часто уявляла маленьку дівчинку в чорному, яка ходила за мною і розпитувала про мій день”.
Це відчуття зникло, коли вона знайшла Емі.
