В український прокат 25 січня виходить біографічний фільм “Голда” про першу жінку прем’єр-міністра Ізраїлю Голду Меїр. В Україні до цієї картини особливий інтерес. По-перше, тут описуються події війни Судного Дня, і вони багато в чому схожі на війну, яка відбувається зараз в Україні. Хоча не варто порівнювати нинішні війни у нас та в Ізраїлі. По-друге, вона наша землячка, уродженка Києва.
“Телеграф” зібрав найцікавіші факти з життя Меїр. Виявилося, що досить великий період свого життя вона прожила у злиднях і боротися їй доводилося за своє майбутнє не тільки в глобальному значенні цього слова.
Народилася та жила в центрі Києва
Батьки Голди – тесляр Моше-Іцхак Мабович та його дружина Блюма Найдич – переїхали до Києва з Пінська на початку 1890-х років. Вони оселилися біля Бессарабського ринку на вулиці Басейна, 5-а. Хоча в ті часи це були просто торгові лави і критої будівлі не було. Та й будинок насправді був не той. Про це говорять київські екскурсоводи. За їх словами, це поширена помилка, ніби сім’я Голди Меїр жила в тому будинку, на якому зараз розташовані меморіальна дошка та бронзове погруддя. Цей будинок справді вже стояв там у ті часи та квартири здавались постояльцям. Ось тільки сім’я звичайного теслі не могла оселитися в такому будинку — такі квартири цій родині були не по кишені. Насправді вони оселилися у поганому двоповерховому будинку, що знаходився у дворі, і на першому поверсі її батько облаштував майстерню. Але донині він не зберігся. Там 1898 року народилася Голда.
Однак рости їй довелося у злиднях. Сама Меїр у своїх спогадах говорила про те, що дуже скоро батькові довелося закрити свою майстерню, бо замовлень ставало дедалі менше.
У результаті 1903 року сім’я повернулася до Пінська, але й там її батько не знайшов роботу. Вирушив до Сполучених Штатів, а за три роки, заробивши грошей, викликав дружину з дітьми.
Пережила погроми
Голда все життя пам’ятала про єврейські погроми, які їй довелося пережити. У своїх мемуарах вона згадує про те, як одного разу, коли вона грала з подругою на вулиці міста Пінська, п’яний селянин схопив двох дівчаток і стукнув їх головами.
“Ось що ми зробимо з євреями”, — сміявся він.
А за кілька тижнів, коли Голда зі своїми друзями будували з піску замки на стежці, повз верхи їхав козацький загін. Замість того, щоб об’їхати дівчаток або прибрати їх з дороги, вершники, перестрибуючи їх, кричали: “Смерть жидам!”.
Створила перше об’єднання ще у початковій школі
Організаторські здібності Голди стали виявлятися вже у дитинстві. Наприклад, коли вона навчалася у четвертому класі, то разом з подругою створила об’єднання “Американське товариство юних сестер”. Вони збирали гроші на підручники для дітей. Для цього вони виступали з промовами перед дорослими, і наполегливість Голди настільки вражала їх, що вони вносили пожертвування.
Втекла від батьків
Закінчивши перший ступінь місцевої школи в Мілуокі, де мешкала вся її родина, Голда вирішила далі вчитися в Денвері. Тільки на це їй не вистачало грошей, а батьки проти переїзду. Її мати вважала, що дочка має влаштуватися клерком десь у центрі міста, а потім вийти заміж. І важливіше за останній пункт у поданні матері просто не могло бути.
“Ти можеш стати дуже розумною господаркою. Але ніколи не станеш дуже розумною жінкою”, — казала Голді мати.
Тому чотирнадцятирічна дівчинка почала працювати вчителькою англійської мови для нових емігрантів, заробляючи по 10 центів на годину.
Зрештою, вона змогла виїхати, залишивши батькам записку з проханням не турбуватися про неї.
Чоловік не хотів до Палестини
Голда Меїр могла взагалі не потрапити до Палестини, оскільки її чоловік був проти цього переїзду і йому більше подобалася Америка. Ініціатором чергової еміграції стала сама Голда, і до цього її спонукало багато різних чинників.
Так склалася обставина, що в будинку її батьків зупинялися два гості, які згодом дуже вплинули на неї. Це Давид Бен-Гуріон та Іцхак Бен-Цві. Через три десятиліття перший оголосить Декларацію Незалежності Ізраїлю і стане першим прем’єр-міністром, а Бен-Цві — другим президентом.
У ті роки в Америці було зростання популярності суфражизму і Голда зацікавилася політикою і навіть вступила в єврейську робочу партію “Poale Zion” (Робітників Сіону). З цього моменту вона почала збирати гроші на поїздку і вже 1921 року разом із чоловіком, сестрою та її двома дітьми відпливла до Палестини.
Знову злидні
Переїзд до Єрусалиму не зробив життя легшим. Сім’я Голди та Морріса жила у злиднях. На початку вони оселилися в кібуці, але чоловік захворів на малярію, і вони змушені були його покинути. Вони оселилися у маленькому будиночку із двох кімнат без опалення. Незабаром народилося двоє дітей – син та дочка. Щоб мати хоч якісь засоби для існування, Голда брала додому чужу білизну та прала її в тазу, нагріваючи воду на вулиці.
Закарбували на грошах
Влітку 1948 року Голда отримала посаду першого посла Ізраїлю у Радянському Союзі. Її вона займала близько одного року. Коли Меїр приїхала до Москви, то відвідала місцеву синагогу, де її зустріла захоплена юрба євреїв. Момент цієї зустрічі зображений на ізраїльських купюрах номіналом 10 000 шекелів (10 нових шекелів).
Коли було утворено Ізраїль, держава ще не мала жодного бюджету. Питання зголосилася вирішити Голда. Для цього вона вирушила до США на переговори із багатими євреями. Поїздка виявилася більш ніж успішною. Внаслідок цих переговорів їй вдалося зібрати понад 50 мільйонів доларів.
Зруйнувала свою сім’ю заради політики
Незважаючи на те, що чоловік Голди часто поступався їй і намагався робити все, щоб зберегти сім’ю, вона все одно не дуже це цінувала. Її більше цікавила політика. Заради неї за наказом Бен-Гуріона їй довелося відмовитися від прізвища чоловіка Меєрсон і взяти те, за яким ми її всі знаємо — Меїр. У результаті це спричинило розлучення. Хоча офіційно вони цього не зробили. Тільки після його смерті Меїр сказала, що відчуває свою провину перед ним. Вона весь час приділяла побудові кар’єри. Хоча, за відгуками її близького оточення, вона була швидше не кар’єристкою, а одержимою.
Чоловік, а не жінка
Про її характер колеги говорили так: “Голда — єдиний чоловік в уряді”. Її справді відрізняли від багатьох впевненість та невибагливість. Наприклад, незважаючи на те, що працюючи на посаді міністра праці Меїр реалізувала житловий держпроект, в рамках якого збудували тридцять тисяч будинків, сама вона жила в однокімнатній квартирі на горищі.
Сама пішла з посади прем’єр-міністра
Прем’єр-міністром вона працювала п’ять років. З огляду на її популярність та авторитет Меїр могла б залишатися на цій посаді набагато довше. Проте вона сама склала повноваження, тому що вважала, що і з її вини у війні Судного Дня загинули ізраїльтяни — понад 2,5 тисячі людей. Початок цієї війни у жовтні 1973-го вона сприйняла як особисту трагедію. Прорахунок ізраїльської розвідки, яка не розпізнала підготовку єгипетсько-сирійського вторгнення, прем’єр визнала не упущенням генералів, а своєю провиною — не змогла забезпечити безпеку своїх громадян.
Парламент просив її залишитись.
“Моє рішення остаточне. Будь ласка, не намагайтеся вмовляти, щоб я його змінила, не шукайте аргументів — вони не допоможуть”, — попередила вона у прощальній промові 10 квітня 1974-го.
