Коли експертна комісія при Українському товаристві глухих працювала над дерусифікацією слова “дякую” після початку повномасштабної війни, була пропозиція залишити його, розповідає Тетяна Кривко, заступниця голови товариства, в інтерв’ю Kyiv Independent.
До повномасштабного вторгнення Росії українці, які користуються жестовою мовою, дякували один одному російським знаком – жестом, який нагадує зняття капелюха і уклін.
“Але ми (українці) не повинні ні перед ким кланятися”, – каже вона і показує знак. Кривко, яка не чує з п’яти років, користується мовою жестів і голосом.
“Тож ми позбулися цього, і тепер використовуємо (міжнародний) знак “дякую”, який означає, що ви підносите домінуючу руку до підборіддя і злегка опускаєте її вниз і в бік людини, з якою розмовляєте.
Як пояснює Кривко, вона зупиняється, щоб зробити знак дерусифікації вдруге, цього разу повільніше: її великий палець ковзає по нижній губі, з’єднуючись із вказівним, утворюючи російську літеру “Р”, перш ніж зробити рух пальцями.
Вона сміється, чудово розуміючи, що для українців є певна насолода в тому, щоб “відмахуватися” від Росії, наче від комахи чи ворсинки.
Дерусифікація – процес усунення російського та радянського культурного, мовного та суспільного впливу або символів на користь національної ідентичності – триває в Україні з моменту розпаду Радянського Союзу. Повномасштабне вторгнення Росії значно прискорило цей процес.
За радянських часів українська жестова мова була практично знищена, оскільки жести і пальцева писемність були замінені російською.
Кривко, яка предсталяє організацію, яка представляє близько 38 000 українців, каже, що з початком війни все більше людей, які користуються жестовою мовою в Україні, прагнуть позбутися російських жестів і жестикуляції.
“Сьогодні громада глухих в Україні не хоче мати нічого спільного з російською мовою. Як наслідок, багато хто повністю або частково уникає (спілкування російською мовою)”, – каже Кривко у своєму офісі в центрі Києва.
Реакція суспільства на війну стосується не лише мови. Між сиренами повітряної тривоги, вибухами та важливими оголошеннями офіційних осіб ті, хто не чує або не може говорити, часом опиняються в неймовірно небезпечних ситуаціях і позбавлені державної підтримки.
Комісія жестової мови
Поки триває війна, українська спільнота глухонімих продовжує розвивати українську жестову мову, виступаючи за національну жестову мову.
За даними Світового атласу, 41 країна визнала жестову мову однією з офіційних мов. Більшість з них, 26, знаходяться в Європі. Україна не входить до цього списку.
Люди, які користуються жестовою мовою, створили кілька Telegram-груп для обговорення української жестової мови, обмінюючись ідеями щодо українських еквівалентів для російських слів.
Громадськість зробила ще один крок, створивши експертну комісію з української жестової мови для викорінення росіянізмів та інших російських впливів у жестовій мові.
Член комісії Наталія Аданюк, глуха людина в четвертому поколінні, пам’ятає школи з вивчення жестової мови радянських часів. Дві третини шкіл тоді навчали дітей російській жестовій мові, розповіла вона через Олену Бутенко, перекладачку української жестової мови.
Радянський період був руйнівним як для української вокальної, так і для жестової мови. Радянський режим проводив лінгвіцид, мовний геноцид, який полягав у тому, що українські слова звучали подібно до російських, так само він переслідував мовчазну чистку української жестової мови.
Радянський диктатор Йосип Сталін зневажав жестову мову і вважав глухих людей “аномальними ненормальними людьми”. У своїй статті “Марксизм і проблеми мовознавства” Сталін помилково стверджував, що жестова мова “не є справжньою мовою або навіть сурогатом мови”.
“(Радянська влада) примусово навчала глухих людей лише російською мовою”, – розповів Аданюк в інтерв’ю Kyiv Independent.
Прагнучи надати українській жестовій мові статус національної, експертна комісія товариства постійно реконструює історичні знаки, розробляє нові знаки, створює абсолютно нові, або ж переймає міжнародні жести, як це було зі словом “дякую”.
“Ми намагаємося позбутися всіх знакових символів, які мають хоча б натяк на російськість”, – каже Аданюк.
