Маленький хлопчик у сорочці з динозавром стоїть біля стола перед порожньою мискою й чекає. Поруч із ним жінка – вочевидь, його мати – тримає яйце. Вона збирається його розбити – але замість того, щоб вдарити ним по мисці, б’є його дитині об голову.
“Ой! – каже хлопчик, потираючи голову. – Боляче!”
Розбити яйце на голові в дитини – один з останніх трендів, що стрімко шириться соцмережами. Під кінець серпня тег #eggcrackchallenge зібрав майже 75 мільйонів переглядів у Tiktok. Більшість дітей на відео зовсім малі, пише ВВС.
І хоча всі вони по-різному реагують на те, що яйце несподівано розбивається об їхню голову – говорять, що це боляче, дивляться здивовано, плачуть чи навіть б’ють своїх батьків – у цих реакцій є спільна риса. Більшості дітей геть не смішно… навіть якщо їхні батьки регочуть від сміху.
Експерти-психологи кажуть, що це не дивно – і на це є кілька причин. По-перше, більшість маленьких дітей не можуть зрозуміти той тип гумору, який передбачає кепкування або так звані “пранки” із жертвою, яка нічого не підозрює. Розбивання яєць – лише останній приклад з багатьох подібних.
Навіть якщо не враховувати іншу проблему – те, що ці розіграші знімають та публікують в інтернеті без згоди дитини – що саме в цьому “розіграші” робить його зовсім не смішним для самих дітей і принаймні для декого з дорослих, які це дивляться?
Одна з причин, чому кепкування з дітей часто викликає у дорослих почуття дискомфорту: між розіграшами та цькуванням може бути дуже тонка грань, кажуть експерти. Особливо тоді, коли жертва розіграшу є слабшою, ніж його ініціатор.
Звичайно, навіть дорослим чи підліткам стати жертвою розіграшу не завжди смішно. Якщо ж вони таки сміються, це переважно означає, що жертва відразу розуміє, що сталося, і жодним чином не постраждала, тому може швидко оговтатися та посміятися разом з іншими, каже Рейчел Мелвілл-Томас, дитяча психотерапевтка і речниця Асоціації дитячих психотерапевтів (ACP) у Великій Британії.
“Ми хочемо посміятися разом – спільний сміх сприяє згуртованості у соціальних групах, – каже вона. – Якщо ви стали жертвою розіграшу, для того, щоб він був смішним, ви маєте дуже швидко приєднатися до тих, хто сміється. Важко уявити, що це відбудеться, якщо ви когось вдарите по голові”.
Тим часом маленькій дитині ще важче швидко зрозуміти будь-який гумор – бо вони ще не дійшли до відповідного рівня розвитку.
Загалом діти можуть сприймати гумор змалечку. Дослідження, наприклад, показали, що хоча найвитонченіші види гумору – сарказм та іронію – зазвичай розуміють у віці п’яти-шести років, деякі діти можуть розуміти жарти у віці трьох-чотирьох років.
Здатність розуміти, що одна людина може думати чи відчувати зовсім відмінно від іншої – так звана теорія розуму – зазвичай розвивається у віці 3,5-4,5 років.
Але ці навички, які і будь-які інші, в усіх розвиваються індивідуально. Оцінка гумору ситуації “являє собою складний процес високого рівня, який включає когнітивні, поведінкові, фізіологічні, емоційні та соціальні компоненти”, як кажуть дослідники. Саме тому вчені використовують спеціальні тести на почуття гумору, щоб дослідити відмінності у теорії розуму навіть у здорових дорослих.
Деякі експерти у випадку розіграшу з яйцем також не можуть зрозуміти – беручи до уваги фізичний вплив і той факт, що, судячи з реакції деяких дітей, він завдає їм болю – чому це взагалі має бути смішним. Дослідники називають онлайн-відео з розіграшами, особливо ті, які зосереджуються на емоційній реакції та болю жертв, “темним боком” соціальних мереж.
Однією з загальноприйнятих теорій про те, що робить щось гумористичним, є “невідповідність” – тобто порушення очікувань. Існує теорія, що саме тому багато людей вважають, наприклад, фарс смішним. Значна частина дитячого гумору в ранньому віці виникає внаслідок розвитку почуття абсурдності.
“Малі діти вважають смішними якісь незвичні речі, як-от слона в капелюсі, – каже Мелвілл-Томас. – Проблема з цим [hjpsuhfitv] полягає в тому, що він розгортається абсолютно несподівано… Спочатку є мила ситуація “Давай готуватимемо разом з мамою”, а потім ви фактично б’єте свою дитину”.
Ще однією причиною, чому цей розіграш може здаватися потенційно смішним, є те, що дорослий прикидається, ніби дитина уособлює миску, каже Пейдж Девіс, психологиня розвитку з Йоркського університету Сент-Джон, яка написала про те, як у дітей розвивається почуття гумору.
“Батьки кажуть: “Дивіться, це миска”, – каже вона. – У цьому й має полягати гумор. І в тому, що дорослий знає, що станеться, а дитина ні”.
Але те, що дитина розуміє, що один об’єкт може уособлювати інший об’єкт, не означає, що вона обов’язково зрозуміє ідею, що її голова мала виступати в ролі миски, каже вона – сама концепція цього розіграшу є неправильною. Діти на багатьох із цих відео, схоже, не розуміють, що тут є елемент удаваної гри – бо, зрештою, це не удавана гра. Це розіграш.
“Це розіграш, а не жарт, – каже вона. – Вони не тільки не в змозі когнітивно зрозуміти гумор, але вони також є предметом жарту. І це порушення довіри”.
Мелвілл-Томас також це турбує.
“Для маленької людини до п’яти років ви – надійна база. Ви – безпечне місце, де завжди можна бути упевненим, що вам не заподіють шкоди”, – каже вона. І розбити яйце на лобі дитини означає порушити цю довіру.
“Батьки ставлять винагороду, яку вони отримають – перегляди, кліки, лайки в інтернеті тощо – вище за реакцію своєї дитини”, – каже вона.
“У цей момент щось з їхніх власних потреб переважає потреби дитини – і це має наслідки. Я сама мама, і я мала ситуації, коли мої власні потреби переважали потреби дитини, але не так, щоб це шкодило стосункам, які ми маємо – що дитина може мені довіряти, і я не збираюся її бити”, – додає психотерапевтка.
Мелвілл-Томас каже, що як психотерапевтку її також турбує те, що дитина може боятися, що така ситуація повториться.
“Я не кажу, що якщо ви розіб’єте яйце об голову своєї дитини, вона стане гіпертривожною, — каже вона. – Але вона може почати думати: “Вона може зробити це знову”, тому що так працює людський мозок”.
Навіть серед дорослих онлайн-розіграші інтимних партнерів можуть мати негативний вплив на стосунки.
Але особливу увагу таких експертів, як Мелвілл-Томас і Девіс, привертає те, що коли діти на відео реагують негативно – як це часто відбувається – батьки часто сміються. Кажуть, це свідчить про брак гармонічних стосунків, які радять будувати більшість експертів з розвитку дитини.
Це не означає, що батьки, які беруть участь у таких трендах, обов’язково руйнують стосунки зі своєю дитиною, каже Мелвілл-Томас. Жоден з батьків не ідеальний і не має бути ідеальним.
Але у таких ситуаціях, як ця, важливо робити висновки – бо ключове значення має те, як це вплинуло на дитину, а не початкові наміри батьків, кажуть експерти.
“Краще спробувати поговорити про це, а не удавати, що нічого не сталося”, – каже Мелвілл-Томас.
Вона радить пояснити дитині, що ви не хотіли зробити їй боляче чи засмутити її, і дуже шкодуєте, що так сталося.
