Коли в Україні розпочалася велика війна, чеський шкільний вчитель Мілан Шврчіна вступив до українського Інтернаціонального легіону у складі ЗСУ.
Був поранений, лікувався на батьківщині, повернувся на фронт, як працівник забезпечення. “Там бачиш величезну готовність народу до справедливого опору”, – говорить Мілан в інтерв’ю “Чеському Радіо”.
Мілан розвозить солдатам Інтернаціонального легіону воду та пайки, розподіляє гуманітарну допомогу та медикаменти. У складі ЗСУ він служить на підставі дозволу президента Чеської Республіки, який в індивідуальному порядку має отримувати кожен, хто хоче захищати Україну зі зброєю в руках.
Мілан називає себе інтровертом і вважає, що його покликання – бути вчителем. Крім роботи у логістиці, він налагоджує зв’язки між українськими та чеськими школами.
«Радіо Прага» опублікувала фрагменти інтерв’ю Мілана Шврчіна «Чеському Радіо», передає Інше ТВ.
– Хто є у складі Інтернаціонального легіону? Наскільки цей підрозділ можна назвати міжнародним?
– Інтернаціональний легіон з погляду символічного значення – чудовий проект. У його лавах воюють поляки, чехи, американці. Є перуанці – це надзвичайно відкриті люди. Також добровольці з Ірландії, загалом люди з усього світу. Чудово, що у Легіоні є різні релігії – від мормонів і православних до мусульман. Але всі роблять одну спільну справу. Там чудова атмосфера. Тиловим забезпеченням та штабом управляє українська сторона.
– Якою мовою спілкуються між собою солдати з таких різних країн? Які робочі мови використовуються у Легіоні? Українська? Англійська?
– На рівні взводів – головним чином англійська. Але є, наприклад, іспаномовні взводи. На рівні штабу використовується здебільшого українська мова. Там я знайшов простір для себе, оскільки намагаюся засвоювати українську, тож намагаюся доводити до штабу питання від рядових солдатів, оскільки в разі потреби здатний щось перекласти.
– Що об’єднує та мотивує людей з різних кінців світу? Що їх спонукало до того, щоб поїхати воювати в Україну, ризикуючи власним життям?
– Тут не можна дати однозначної відповіді. У Легіоні є величезний спектр різних людей. Там є ті, хто прийшов воювати за демократію у найвищому значенні цього слова. Вони не могли байдуже дивитись, як в Україні постійно вбивають мирних жителів. Коли слухаєш радіо в автомобілі, то чуєш, наприклад, що ракета у Херсоні вбила молодого лікаря. І ти розумієш: ця людина хотіла допомагати іншим людям, у неї все життя було попереду, він був освіченим… і його вбиває ракета. Тож у Легіоні є люди, які справді прийшли захищати цю країну від зла, які кажуть: «Ми не хочемо, щоб нашим дітям довелося воювати. Тобто там є чудовий романтизм, той самий, що підштовхнув англійського письменника Байрона воювати за незалежність Греції. Це романтизм, властивий молодим людям, тому що, коли ви живете на Заході, у комфорті та консюмеризмі, то духовність, почуття братства у споживчому суспільстві тьмяніють.
– Чи зберігається у бійців легіону та на лінії фронту той романтизм, з яким вони приїжджають до України? Чи його витісняє реальність?
– Я дотримуюсь тієї точки зору – і це вона із пропозицій, які я намагаюся доносити до керівництва, – що надзвичайно важливою є моральна підтримка бійців. Проект Інтернаціонального легіону виник спонтанно – він був створений декретом президента України, і підрозділи Легіону діють надзвичайно ефективно, але на вирішення другорядних питань часу не залишалося, адже спочатку була оборона, потім контрнаступ… Але я вважаю, що цінності, які глибоко закладені в людині, – гуманність, любов до ближнього, почуття справедливості, коли бачиш страждання мирного населення, тобто духовні речі – це саме те, що підтримує у тяжкій ситуації.
– У всіх бійців мотивація пов’язана із високими ідеалами?
– Правда і те, що до Легіону потрапляють і люди з непростою долею, які хочуть швидко заробити, якими керує азарт. Чи багато там можна заробити? Точно не стільки, щоб це можна було порівняти з небезпекою та загрозою для життя. Заради грошей туди їхати не варто. Однак є ті, хто знає, що у вихідний може напитися та куролісити у борделі, тож згоден ризикувати життям. Але саме такі люди потім у скрутних ситуаціях зриваються.
– Які бойові втрати зазнає Інтернаціональний легіон?
– Не знаю, чи можна мені про це говорити… Втрати – на тому ж рівні, що й українська армія загалом, оскільки це з’єднання виконує ті самі завдання, що й усі інші. Коли на початку весни почався наступ російської армії, думаю, щотижня ми на цвинтарі проводжали товаришів в останню путь…
– Чи можна з цим змиритися? Звикнути до смерті?
– Цілком зробити це неможливо. Коли всі виживають, то намагаєшся переконати себе в тому, що не так все страшно. Але коли знову і знову гине хтось, кого ти добре знав, кого вважав чудовою людиною, доводиться знову намагатися з цим якось упокоритися.
– Що ви відчуваєте, коли помічаєте – Захід втомився від війни, а стрічки новин перестають публікувати зведення з фронту?
– У європейській культурі це було й раніше. Про це писав Ремарк у романі «На західному фронті без змін». Тобто хоч у новинах про це і не пишуть, люди там, як і раніше, страждають.
– Спочатку західні ЗМІ писали про важкий та повільний наступ ЗСУ. Наразі говорять про прорив першої лінії російської оборони. Як можна оцінити ситуацію на фронті?
– Коли я стежив за новинами, то бачив великі сподівання, що життя нарешті повернеться до нормального русла. Але бажання – це одне, а з практичного боку – у росіян кілька ліній оборони, і що б не говорили про російську армію, вона ще має потенціал для відбиття наступу.
– Як бійці справляються з напругою, коли із мирного життя потрапляють на передову?
– Той, хто вступає до Інтернаціонального легіону, розуміє, що залишив свій мирний дім і вирушає у небезпечне місце, тож ці люди з великою мотивацією, з високим моральним духом. І ще одна сторона: коли розвозиш воду та продукти харчування за лінією фронту, по Донецькій області, то бачиш у містах присутність військ. Це складно описати, але там бачиш концентровану силу, величезну готовність народу до справедливого опору. А потім з’являються новини про нові обстріли, жертви серед мирних жителів, руйнування інфраструктури. І я думаю, що росіянам це не повинно зійти з рук…
Про чисельність Легіону Мілан вважає за краще не говорити, але, за його словами, йдеться про сотні добровольців.
Його загиблий товариш, який приїхав до України зі США, у вільний час аналізував із бійцями «Іліаду» Гомера. Сам Мілан возить із собою книгу віршів і цитує Перікла, який над могилою полеглих у Пелопоннеській війні героїв вимовив: «У боротьбі за демократичну державу поклали своє життя ці воїни, вважаючи обов’язком честі залишитися їй вірними, і кожному, хто залишився живим, годиться бажати працювати заради неї».
Як повідомляло Інше ТВ, Ексдепутатка Швеції вступила до ЗСУ (ФОТО)
