Не тільки телебачення, але й кіносеріальне виробництво в Росії просякнуто пропагандою. Возвеличення росіян та зневажливе ставлення до інших народів, зокрема українців, у російському кіно простежується ще до трагічних подій 2014 року.
Про це – в матеріалі української редакції французького видання RFI, передає Інше ТВ.
Задовго до війни
Смішно розмовляє українсько-російським суржиком. Галасливий, незграбний, неосвічений, хитрий, а ще дуже любить горілку та сало. Це — типовий образ українця, який тиражує російський кінематограф. Трапляється ще один типаж — жорстокий та агресивний «бандерівець». Якщо з першого росіяни кепкують, але ставляться до нього як до «свого», то з другого ліплять негативного персонажа. Головний герой — зазвичай росіянин, якого наділяють найліпшими якостями. Він сміливий, сильний і справедливий — такий собі богатир і лицар в одному флаконі.
Проректор з науки Українського католицького університету, кінознавець Олег Яськів розповідає, що експансію і агресивність російської культури можна побачити ще в стрічках 90-х років:
— Навіть у фільмах на спортивну тему. У них ціла низка з’явилася фільмів, де вони ностальгували за Радянським Союзом, показували історію перемог олімпійських команд чи з хокею, чи з баскетболу… Про космос. Але це все складалося в пазл єдиний, що вони намагаються на оцій ностальгії за втраченим вибудовувати нові наративи і будувати нову імперію. Тобто вони шукали ґрунт ідеологічний, культурний для того, щоб будувати й укріплювати те, що вони роблять зараз.
Росіяни готувалися до цієї війни довго і на всіх фронтах, створюючи собі плацдарм і в економіці, і у виробництві, і в культурі. Олег Яськів пояснює, що Україна протягом періоду своєї незалежності не усвідомлювала цієї небезпеки.
Усвідомлення цього стало приходити лише після російської агресії 2014 року. Втім, розуміння того, що росіяни зневажають українців як націю та не визнають Україну як окрему суверенну державу, до багатьох прийшло разом із російськими танками у лютому 2022-го. У спробі проаналізувати, чому так сталося, українці почали шукати відповіді у російській культурі, зокрема кінематографі.
Дегуманізувати українців
Одним із тих, хто ретельно аналізував зняті у РФ фільми, став український актор та автор ютуб-каналу «Загін кіноманів» Віталій Гордієнко. Вивчивши 12 стрічок, що вийшли ще до 2014 року, блогер дійшов висновку: росіяни дегуманізували українців у своїх стрічках.
Наприклад, улюблений в РФ фільм «Брат» та його продовження «Брат-2». У другій його частині кульмінацією стає вбивство героєм-кілером українського мафіозі. А втім, головне – це не сутички двох криміналітетів у Чикаго, а слова, із якими російський кілер добиває українського мафіозі: «Ви мені, гади, ще за Севастополь відповісте!».
Тема Криму в російському кіно потребує окремої уваги. Ще задовго до анексії 2014 року росіяни часто знімали фільми та серіали на півострові. Типовий сюжет: молоді кримчани мріють вирватися з «провінції» та підкорити столицю. Події відбуваються у 2000-х, але столиця — Москва. Про Київ та Україну — жодної згадки, ніби Крим до складу України і не входить.
Проте про Україну кажуть в інших серіалах, не «кримських». Наприклад, головна героїня «Моєї прекрасної няньки» родом із Маріуполя. Вона хитра, невихована і шокує своєю поведінкою «інтелигентну московську публіку». Власне, як і другорядна героїня серіалу «Татусеві доньки» — секретарка Тамара з Харкова.
Великі та розвинуті українські міста (за даними перепису 2001 р., у Маріуполі проживало 492 176 осіб, у Харкові — 1 470 900. — Ред.) подані у російських серіалах як глибоко депресивні та безперспективні провінційні містечка.
Олег Яськів наголошує:
— Вони ніколи не ставили собі запитання чи не робили проблемою те, що їхня культура є агресивною. Вони вважають, я впевнений у цьому, що культура повинна теж виконувати свою загарбницьку функцію. І ми бачимо, що так воно і є.
У 2000-х роках у РФ масово штампують військові фільми та серіали. Вони задають тренд, що служити в російській армії «модно та престижно». Найпопулярніший серіал цієї ніші — «Солдати». Він виходить на телеекрани з 2004 до 2014 року.
Пропаганда не тільки для внутрішнього споживача
Проте найцікавіше, що продукти російського кіновиробництва виходили і на українські кіно- й телеекрани. В Україні фільми, що прославляють російську армію, заборонили тільки 2015 року — після анексії Криму та початку збройної агресії РФ на Донбасі.
— І це одна з причин того, чому ми так важко відвойовуємо території, захоплені росіянами. Тому що, будьмо відвертими, це кіно, їхня культура зробило свою справу. Воно впливає і на українців, які позбавлені національно-патріотичного стрижня. Мені здається, бодай моральна відповідальність тих управлінців, які мали відповідально стежити за тими речами і розробляти якісь контрзаходи, повинна бути. Ми просто довгий час узагалі нічого не робили, щоб стримати цю їхню культурну експансію, — пояснює Олег Яськів.
Росіяни активно використовують культуру та кіно як інструмент досягнення своїх цілей. І обидві чеченські війни, і вторгнення в Грузію, і агресію проти України поготів відображає російське кіно, просуваючи наратив «Росії–рятувальниці».
Українська режисерка Тетяна Станєва розповідає:
— Створити кіно дорого. Дорожче, ніж випустити книгу, наприклад. Але кіно дієвіше, тому що аудіовізуальний продукт задіює абсолютно всі наші почуття. Це дає нам оце відчуття занурення. Коли ти занурюєшся і починаєш переживати за героя, тобі вже все одно, із якого він боку. І вони (росіяни. — Ред.) на цих почуттях грають. Вони знають, як це робити.
Вона зазначає, що росіяни виховуються через фільми. І навіть більше, через кіноекрани РФ намагається транслювати у світ «свою правду»:
— Вони спершу сіють культуру, фільми, а потім заходять з танками. Зазвичай це так у них відбувається. І ти думаєш: «Ні, із такою культурою не можуть бути росіяни поганими». І ти сприймаєш усе, що вони далі роблять, як норму.
Війна не тільки на полі бою
Російська держава коштів для створення кіно не шкодує. В умовах ведення повномасштабної агресії проти України вона свої витрати на створення пропагандистських фільмів навіть збільшує.
За даними російських ЗМІ, 2020 року російський «Фонд кіно» виділив на створення кінопродуктів 10 мільярдів рублів, 2023-го — 11,6 мільярда, а 2024-го це має бути вже 12,3 мільярда. У Росії вважають, що інвестувати мають не тільки у виробництво, а й в просування кінопродукту. Олег Яськів зазначає: «У них це — політика. У них це — стратегія. А ми намагаємося відбиватися якось ситуативно».
В Україні «дуже мало коштів витрачається і на зйомки фільмів, і особливо не витрачається взагалі на дистрибуцію», зазначає Оксана Левкова — продюсерка фільму «Холодний Яр. Воля України – або смерть!». У цій документальній стрічці 2014 року йдеться про боротьбу українських повстанців Холодноярівської республіки проти російських загарбників у 1918–1922-му роках. Після трагедії на Майдані, анексії Криму та збройної агресії РФ на Донбасі висвітлення історичних подій сторічної давнини було на часі. Оксана Левкова згадує:
— Після прем’єри ми вже просто серед людей дозбирували кошти на поїздки і презентації цієї стрічки, яка вийшла дуже вдалою. За весь 2015 рік ми об’їхали п’ятнадцять обласних центрів… І тоді збиралися просто повні зали. Щоби доносити світові правду про війну, українські митці потребують підтримки. І хоч Україна має менше ресурсів, і в умовах війни такі витрати можуть вважатися недоцільними, не можна допускати, щоб інформаційний вакуум заповнювали росіяни. Московська пропагандистська машина не тільки швидко штампує кіно, але й блискавично його розповсюджує. Вони вже випустили в прокат фільм про «Азовсталь», який встигли презентувати в болгарській Софії, та готують до випуску фільм «Свідок» про Бучу.
— Нам просто треба масштаб більше, щоб ми мали більше продукту, умовно, експортного, якісного. Щоб ми могли заповнювати українським кіно провідні кіномайданчики, фестивальні і прокатні, — каже Олег Яськів.
Як повідомляло Інше ТВ, Горбунов відмовляється від держфінансування серіалу «СМТ Інгулець», але знімати буде. Та тут нова біда – кажуть, сценарій крадений (ВІДЕО)
