31 березня 2022-го росіяни втекли з Бучі. Але насправді хід бойових дій навколо столиці вдалося переломити ще з перших днів вторгнення. На Вокзальній
Колона знищеної російської техніки тягнулась на сотні метрів вузькою вулицею із розбитими будинками та понівеченими деревами. Такою Вокзальну у Бучі світ побачив після важких боїв 27 лютого 2022 року.
Вся ця російська техніка їхала вбивати людей у Києві. Але захисники Бучі, – деякі з яких навіть не мали військового досвіду та важкої зброї, – вступили у бій і зламали плани Кремля на “Київ за три дні”.
Зібрати інформацію про цей бій виявилось непросто. Знайти захисників міста, підтвердити їхню участь у бою та відтворити перебіг подій LIGA.net допомогли і у Бучанській міській раді, і у штабі Бучанського ДФТГ. Окремі деталі допомогли встановити офіцери, які на початку повномасштабного вторгнення Росії працювали у штабі оборони Києва.
Ми також звернулись до кількох вищих офіцерів Генштабу ЗСУ із проханням оцінити нашу реконструкцію бою на Вокзальній. За їхніми словами, “цілком вірогідно, що події розгортались саме так”.
З чого починалась війна для Бучі та як пройшов бій, який переломив перебіг бойових дій навколо столиці, розповіли його учасники.
24 ЛЮТОГО. ДЕСАНТ НА ГОСТОМЕЛЬ
Сили для штурму Києва в районі Бучі та Гостомеля росіяни почали стягувати з перших годин повномасштабного вторгнення. Полковник у відставці Петро Мазін, який керував штабом оборони Бучі із напрямку Гостомеля, стверджує: повідомлення про перші висадки російського десанту почав отримувати ледь не одразу після опівночі.”24 лютого близько першої ночі мені почали дзвонити і повідомляти, що на полі між Гостомелем і Бучею висаджуються з вертольотів якісь незрозумілі військові”, – розповідає Мазін.
Тоді у це “не дуже повірили”, але ближче до 6:00 виїхали до Гостомеля перевірити. “Там висаджувався десант. Це була прелюдія”, – каже він.
За годину вже точились бої за Гостомельський аеропорт, а близько 10:00 почалась висадка масового десанту. Дві доби Гостомель обороняли бійці ЗСУ, Нацгвардії та прикордонники. “Я бачив, як в аеропорт на допомогу захисникам місцеві жителі йшли з мисливськими рушницями, сокирами та кийками. Десант вибивали, хто чим міг”, – додає Мазін.
Тим часом бучанці готувались захищати своє місто. Бучу визначили сірою зоною. Лінія оборони Києва будувалась по річці Ірпінь. Державні органи, разом із військкоматом, виїхали в Білогородку.
Організовувати оборону міста мешканцям довелось самостійно. Свої зусилля із захисту добровольці об’єднували навколо місцевих професійних відставних військових та ветеранів війни на Донбасі із бойовим досвідом.
25-26 ЛЮТОГО. В ОЧІКУВАННІ ШТУРМУ
Перші три дні захисники в основному були зосереджені на патрулюванні, фортифікації міста та пошуку зброї, розповідає голова Бучанської варти Богдан Яворський. Зброї було критично мало. Полковник у відставці Андрій Дзюба пригадує: у військоматі перед від’їздом видали кілька автоматів роті охорони – і все.
Лише п’ять одиниць стрілецької зброї вдалось отримати у міськраді Бучі, пригадує Мазін. Решту здобували де тільки могли.
25 лютого, коли українські війська відходили з Гостомельського аеропорту, на в’їзді до Бучі ворожий бомбардувальник розстріляв колону однієї з бригад ДШВ. “Ми допомагали забирати поранених та загиблих, – додає він. – Там теж взяли кілька одиниць стрілецької зброї та гранатомет. Крім того, були гранати, кілька кулеметів та автомати”.”Усього стрілецької зброї мали близько 20 одиниць. Решта – люди приходили зі своїм, із мисливською зброєю”, – каже Мазін.
Інформацію про пересування росіян захисники отримували і від рясно розкиданих спостережних постів, і просто від місцевих мешканців. “У нас скрізь були розвідники, – розповідає Мазін. – Вони повідомляли ситуацію, ми її передавали в Генеральний штаб і на 72-гу бригаду”.
26 лютого росіяни взяли під контроль Гостомельський аеропорт. Через Чорнобиль за цей час зайшла велика кількість важкої техніки, яка скупчилась в районі села Блиставиця на межі із Бучею. Захисники очікували, що на місто вона суне ще ввечері 26 лютого, колона була вже повністю сформована. Але росіяни вирішили відкласти початок штурму.
25 і 26 лютого захисники двічі намагались підірвати міст через річку Рокач між Гостомелем і Бучею. Це був єдиний міст, через який колона могла пройти у місто – всі інші навколо вже були підірвані.
Не вийшло – вибухівки закладали замало і не там, де потрібно.
“Міст потужний, побудований для завезення вантажів до аеропорту. Ми заклали десь 150 кг вибухівки. Я потім консультувався зі спеціалістами, для підриву такого мосту потрібно десь півтонни”, – згадує Мазін.
Захисники намагались викликати артилерію, щоби цей міст розбили. “Але нам відповіли, що туди заборонено стріляти – близько житлові будинки, можуть постраждати люди, – каже керівник штабу оборони Бучі. – Це оркам байдуже, куди і чим стріляти, ми намагалися зберегти людей”.
Зрештою, саме цим мостом наступного дня росіяни і зайшли в Бучу.
27 ЛЮТОГО. БІЙ БІЛЯ NOVUS
О 6:40 Мазін отримав від спостерігачів інформацію, що російська колона почала рух. За їхніми даними, йшло до 150 машин.
“БМП, танки, вантажівки, бензовози та понтони. На в’їзді до Бучі колона розділилася. Частина, близько 100 машин, пішла ліворуч по вулиці Інститутська. Мабуть, планували заходити на Київ через Гостомель та Пущу Водицю. Але там вони не пройшли, повернулися потім назад. Десь до 50 машин пішли прямо вулицею Вокзальною. На перехресті Вокзальної та Нового шосе ми їх зустріли”, – згадує Мазін.
У той момент голова Бучанської варти Богдан Яворський біля штабу своєї організації готувався із групою добровольців їхати за місто, аби завадити висадці десанту. Щоб збивати російські вертольоти К-52, вони весь попередній день вчились працювати із ПЗРК “Ігла”.
У цій групі було близько 20 людей. Вони ще не всі були знайомі між собою. Не всі навіть були бучанцями. Ветеран Василь Щербаков, наприклад, за день до того приїхав підтримати побратимів, з якими разом воював у 25-му батальйоні – розумів, що у Бучі буде скрутно.
Переважна більшість цих захисників не мала жодного бойового досвіду. На всю групу – двоє професійних військовослужбовців, п’ять ветеранів АТО та один поліцейський. Решта – цивільні, які й зброї толком не мали. Та щойно стало відомо про рух колони, всі вони зголосились дати бій.”У нас були автомати, один гранатомет, кілька “Мух” – РПГ-22, один гранатомет РПГ-7 і заряди до нього. План засідки швидко накидали на словах: “Ти – туди, ти – туди, хто без зброї – беріть коктейлі, будете там за парканом”. Це зайняло хвилин десять”, – розповідає Яворський.
Маленькими групами захисники роззосередилися навколо перехрестя біля супермаркету Novus. Надзадач перед собою не ставили, сили противника значно переважали. Планували затримати російську колону, завдати ураження – скільки вийде, і відступити.
Близько 7:10 російська колона зайшла у місто. Дорогою росіяни розстріляли водонапірну вежу. Захисники міста, які чекали на них біля Novus, кажуть: окупанти їхали як на параді, десантники сиділи на машинах зверху і, що найбільше їх вразило, співали пісні.
Яворський згадує, що перша машина пролетіла на великій швидкості повз перехрестя. Третю чи четверту підбив гранатометник. Для нього засідку вибрали спонтанно, але дуже вдало. Він стріляв з-під постаменту пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам. Саме тому потім світ побачив кадри, як росіяни обстрілюють БРДМ-2 на постаменті.
“Росіяни стріляли по пам’ятнику не тому, що ідіоти, а бо бачили – звідти пішов постріл. Там було нормальне місце, звідки можна було вистрілити і безпечно відійти, – пояснює Яворський. – Після того, як гранатометник вже пішов, їхні машини проїжджаючи стріляли по пам’ятнику”.
Колона зупинилася. По ній відкрили вогонь.
“Машини, які були всередині колони, наші хлопці закидали пляшками із запальною сумішшю з-за паркану, одна БМП загорілась. Це була група з чотирьох людей. У них, крім цих пляшок, іншої зброї не було. Їх почали обстрілювати. Один з тієї групи був поранений в ногу. Ми з іншого боку вулиці стрілкотнею відволікли вогонь на себе. Завдяки цьому нашим хлопцям вдалося піти”, – розповідає Мазін.
Подальший бій тривав хвилин 15, і це були страшні хвилини. Яворський списує відсутність втрат на їхньому фланзі на “лютий фарт”.
Після підпалу росіяни вишикувалися в бойовий порядок і вдарили по захисниках міста з усього, що мали. Яворський каже, що стріляли і з автоматів, і з кулеметів калібром 12.7 мм, і з 30-мм гармати БМП.
Вже потім захисники міста відзначали, що кожен з учасників бою буквально бачив, як повз урізнобіч пролітають кулі.
“Біля мене були такі наче сходинки з перилами-стоєчками. У них профіль – кілька сантиметрів. Там було два приходи пусків БМП. На сходинках перила, як ми потім дивились, всі посічені були. Я не знаю, як ми там живими лишились. Ми відійшли. Ми були на легковому авто і два БТР за нами гнались аж до Стоянки”, – каже Щербаков.
Користуючись відступом захисників, росіяни танком відсунули підбиту БМП з дороги, пострибали на машини та поїхали в сторону Ірпеня.
“Особливого завдання вплутуватися в затяжні бої у них не було. За бажання вони могли нас всіх перебити. Їх було дуже багато. Вони були краще озброєні. Як я згодом аналізував, їхнім завданням було прорватися до Києва, і вони виконували свою задачу”, – розповідає Мазін.
27 ЛЮТОГО. БІЙ НА ТЦ “ЖИРАФ”
Після Novus в бік Ірпеня росіяни їхали вже повільніше і обережніше. На залізничному переїзді, розповідає Дзюба, на них чекала ще одна засідка. Каже: через збій у картах іншого маршруту до Києва росіяни не бачили.
“У них карти не показували інші заїзди, тільки через оцей переїзд на Вокзальній, через Ірпінь. Тож, отам на переїзді ми швиденько їх закидали чим могли, і відступили”, – розповідає він.
Решту дороги до Ірпеня окупанти рухались вже у бойовому порядку.
“Вони доїхали до переїзду, і по оцій прямій, яка йде на “Жираф”, на Ірпінь рухались вже абсолютно по-бойовому, з розвідкою та зачисткою. Хто рухався, хто їхав – одразу розстрілювали”, – каже Яворський.
Вебкамера в одному з будинків на відрізку Вокзальної між залізничним переїздом та ТЦ “Жираф” зафіксувала: на цій частині вулиці колона з’явилась о 7:54. О 8:33 рух техніки повз камеру припинився.
За цей час група Яворського двома авто відійшла до ТЦ “Жираф” на межі Ірпеня і Бучі, на облаштовані позиції українських захисників. Дзюба теж був на цих позиціях і каже: там працювали вже не лише місцеві добровольці, а й бійці Нацгвардії, ЗСУ, десантури, та з 8-го полку спецназу.
Бій на торговельному центрі “Жираф” почався ближче до 9 ранку. Перші ж російські машини накрили з гранатомета.”Коли іде така колона, треба добре подумати, де і як її чіпати. Вокзальна – дуже вузьке місце, де такою технікою не можна розвернутись. Накрилась перша машина, а далі почались проблеми”, – згадує полковник у відставці Дзюба.
Росіяни намагались обходити підбиту техніку і шукати броди, щоби пройти на “Жираф”, але їх накривала гаубична артилерія. “Вони почали розвертатись, – пояснює Дзюба. – Не знали, куди рухатись… Я бачив, як вони переодягалися в спортивні костюми і тікали дуже швидко”.
Та ж сама приватна вебкамера на Вокзальній записала, що о 9:05 росіяни вже відступали назад в сторону переїзду.
На Вокзальній захисники Бучі вдарили по колоні ще одним коротким боєм. Після якого колону розбили комплексним ураженням.
Зі свідчень учасників, які не бажають бути публічними, байрактари знищили головні машини і хвіст колони, чим її заблокували у місцевій забудівлі. Після чого по заблокованій техніці ударила артилерія.
Капітан 128-ї окремої гірсько-штурмової закарпатської бригади Василь Боєчко розповідав, що саме його артилерійський розрахунок завдав одного з нищівних ударів по цій колоні.
Артилерія працювала постійно. Але чи працювала вона по Вокзальній – сказати важко, вважає Мазін. Того дня в Бучі було дуже гучно. Постійно лунали вибухи, постріли, це ускладнювало орієнтацію, де й що: “Але й після 27-го, поки ми ще кілька днів тримали оборону, за нашими наведеннями артилерія працювала постійно. Вони справді молодці”.
Учасники бою біля Novus додають, що бачили, як по колоні РФ відпрацювала українська авіація. Захисники запитували підтримки у різних структур. “Дзвонили: ми що змогли – зробили, ми їх призупинили, щоб вони не йшли маршем. Який з цих запитів спрацював – не знаю. Я бачив, як по колоні ударила авіація”, – стверджує Яворський.
“Два наші літаки. Зайшли зі Старокостянтинова, знищили більшу частину колони. Не всю, кілька машин пішли на Гостомель. При поверненні назад один літак збили, два льотчики загинули”, – додає Мазін.
Речник Повітряних сил України Юрій Ігнат пояснює: зараз важко підтвердити участь конкретних військовослужбовців у цих перших боях в Бучі. Це були дні, коли “літали всі і всюди”, тож точно встановити, хто і що розбив – уже практично неможливо.
ВТРАТИ
Яворський та його група до кінця бою на “Жирафі” не добули – у них банально закінчились набої. “Довелось відходити, шукати в цій метушні, де перезарядитись. Знайшли аж у Києві”, – розповідає він.
Вже там Яворському повідомили, що частина колони – розбита. І що поранення отримали п’ятеро захисників. І що у бою біля Novus загинув його знайомий Володимир Ковальський.
Ковальський – ветеран ще АТО. Він втратив обидві ноги у 2016 році під час боїв біля села Ясне. Був учасником “Ігор нескорених” та бізнесменом. 24 лютого прийшов до штабу “Бучанської варти”. Сказав, що буде боронити місто. Кілька разів його відправляли додому: мовляв, ти своє вже відвоював. Ковальський відповідав, що нікуди не піде.
“Я з ним познайомився 26 лютого. Мені сказали, що він АТОшник. Я спочатку зрадів – людина з досвідом, буде підтримка”, – згадує Щербаков.
Аж тут хтось сказав, що Володимир – без ніг. “Я до нього підійшов. Володя у відповідь мовчки підняв штанини і показав протези, – додає він. – Питав його, як він збираються воювати, коли очевидно, що доведеться відходити у бою. Він сказав, що впорається. І він дійсно справлявся”.
Під час бою Ковальський був старшим у свої групі з трьох людей. Їхня позиція була ближче до Нового шосе – там був підземний перехід, де йому було зручно сховатись і непомітно відступити через житлові квартали. Але з якоїсь причини він пішов в іншу сторону, по вулиці Шевченка, де можливості сховатись практично не було. На цій вулиці росіяни розстріляли його з великокаліберної зброї.
Чому Ковальський відхилився від схеми відходу – досі з’ясовують. У його групі було ще двоє хлопців, яких учасники бою більше не бачили.
ЗНАЧЕННЯ БОЮ
Знищену колону техніки українці побачили вже наступного дня – кілька днів відносної тиші у Бучі дозволили українським фотографам детально її зафіксувати. Ці знімки не лише підтримали бойовий дух українців. Вони показали, наскільки ефективно можна нищити окупантів.
За підрахунками Яворського, внаслідок бою на Вокзальній ліквідували щонайменше 95 російських військовослужбовців. “Це окрім вбитих кадирівців. Скільки їх там ми вибили – не знаю, інформації немає. Але там теж був хтось з наближених до Кадирова. Бо потім вони дуже злі були на нас і дуже шукали по всьому місту”, – каже він.
Додає, що вже потім із побратимами аналізував: план Путіна взяти Київ за три дні був не таким смішним, як здається. “З 24 по 27 лютого вони накопичували сили. 27 лютого вони планували пройти через Бучу та Ірпінь. Об’єднатись із колоною техніки, яка йшла зі сторони Макарова. І по тоді ще проспекту Перемоги заходити у Київ”, – говорить Яворський.
Мазін припускає, що якби не готовність простих бучанців долучатись до спротиву, бій на Вокзальній не дав би такого результату. Упевнений: “Якби ми їх не затримали, гадаю, їм би вдалося увійти до столиці. Затримка дозволила закінчити підготовку оборони і в Ірпені, і у Києві”.
