Битва під Верденом у 1916 році стала найдовшою у всій Першій світовій війні – за десять місяців тут загинули більше 300 тисяч французьких та німецьких бійців. Всього ж через багнюку, окопи та колючий дріт “Верденської м’ясорубки” пройшли понад два мільйони військових у десятках дивізій з обох боків – це одна з найбільших битв у історії людства.
Через 106 років після початку Вердена схожа битва розгорнулася вже з іншого боку Європи – за невелике українське місто Бахмут на Донбасі. Після місяців штурмів російської армії поля, посадки та окопи навколо Бахмута візуально майже не відрізняються від апокаліптичних пейзажів Вердена, нагадує ВВС.
Перевірити цифри складно, проте українські посадовці та західні аналітики вже кажуть про десятки тисяч загиблих росіян у безперервних піхотних “м’ясних атаках” на українські позиції. ЗСУ також зазнають у Бахмуті великих втрат.
Якою ж була Верденська битва далекого 1916-го року та чим вона нагадує події вже у новому столітті під Бахмутом.
Від галлів до франко-прусських війн
Верден – давнє місто на річці Маас, засноване ще галлами й відоме римлянам під назвою Верденум, “міцна фортеця” у перекладі з галльської.
Протягом своєї історії Верден часто був у епіцентрі конфліктів й особливо – франко-прусських війн XVIII-XIX століть, що сформувало його символічність для французів як фортеці у боях проти німців.
Крім того, Верден розташований на одній з головних доріг від кордонів Німеччини до Парижа, і коли в 1792 році прусські війська взяли місто, то багато хто у Франції це сприйняв як “відкритий шлях” до французької столиці (щоправда, німці тоді цією можливістю не скористалися).
На початку Першої світової війни Верден був укріпрайоном на сході Франції, що складався з власне міста та кількох фортів навколо нього. Утім, у перші два роки війни це була порівняно спокійна ділянка фронту – всі головні активні дії відбувалися спочатку біля Бельгії, а згодом у битві на Марні, де розбилися плани німців на швидку перемогу над французами.
Але бойові дії велися і тут, й станом на початок 1916 року Верден виявився виступом французької лінії оборони вглиб захоплених німцями територій.
Ця ситуація справді нагадує Бахмут у російсько-українській війні. Це місто так само вважалося умовно спокійним тилом після нетривалих бойових дій у 2014 році. Протягом восьми років Артемівськ, згодом перейменований на Бахмут, був важливими логістичним центром для ЗСУ за 30 км від лінії фронту.
Усе змінилося з початком повномасштабного вторгнення росіян у лютому 2022 року. У квітні вони зруйнували і захопили сусіднє місто Попасна, звідки поступово просувалися в бік Бахмута, що стоїть на шляху російських військ до ключових міст Донбасу: Костянтинівки, Краматорська і Слов’янська.
Тож, станом на початок 2023 року, Бахмут став виступом позицій ЗСУ вглиб російського фронту.
Підготовка до наступу
Бої 1914-1915 років на Західному фронті “Великої війни”, як називали тоді Першу світову, попри всю кривавість не дали вирішальної переваги жодній зі сторін і конфлікт вочевидь почав затягуватися.
Тому командувач німецького Польового генерального штабу Еріх фон Фалькенгайн вирішив завдати концентрованого потужного удару на одній з ділянок фронту, що, за його задумом, мало б зруйнувати лінію оборони союзників (Британії і Франції), поступово знекровити французьку армію та примусити французів до мирних переговорів на умовах німців.
Місцем для наступу німецький командувач обрав Верденський виступ протяжністю лише близько 20 км – символічні для Франції “ворота на Париж”. Німці не так хотіли справді просунутися до французької столиці, як змусити ворога оборонятися тут з усіх сил, що призвело б до постійних втрат.
А командувати атакою мав старший син німецького кайзера кронпринц Прусський Вільгельм III, що додавало символізму і ваги всій операції.
У французів були свої плани на 1916-й рік.
Верховний головнокомандувач французької армії, герой “Дива на Марні” у званні генералісимус Жозеф Жоффр готував з британцями власний наступ на річці Сомма, який би мав завершити війну вже на користь союзників.
Це був абсолютний пріоритет Жоффра, тому всі інші частини фронту розглядалися ним як другорядні. Дійшло навіть до того, що з фортів навколо Вердена забрали частину артилерії та скоротили гарнізони, як недоречні на такій спокійній ділянці.
Тим часом німці почали готуватися до свого великого наступу – розвинута залізнична мережа дозволяла їм підвозити боєприпаси та особовий склад близько до місця майбутньої атаки, тоді як з французького боку Верденський виступ був досить ізольованим логістично.
Все це дало змогу кайзерівським військам сконцентрувати значно більше військ у порівнянні з французами, а також отримати серйозну перевагу в артилерії та снарядах. Це ще одна паралель з Бахмутом, де росіяни мають кратну перевагу над ЗСУ в кількості бійців (за рахунок підрозділів компанії “Вагнера” та десантних частин), артилерійських систем та боєкомплекту.
До певного часу всі приготування німців були вдало замасковані і залишалися таємницею для французів. Хоча офіцери безпосередньо на лінії фронту помічали рух німецьких сил і навіть сигналізували про них командуванню.
Яскравим прикладом є історія Еміля Дріана – французького депутата від Лотарингії, який з початком війни мобілізувався і в званні полковника командував підрозділом у складі 2,2 тис. легких піхотинців, яких називали “шассери” – “мисливці” або “єгері”.
Вони стояли на передовій Верденського вигину в лісі Кор й полковник Дріан доповідав французькому командуванню аж до рівня Жоффра про підготовку німецького наступу.
Жозеф Жоффр, утім, ці попередження не сприйняв і перевів попередження Дріана у політичну площину “непокори командуванню”.
У Бахмуті так само воюють колишні депутати, як, наприклад, Юрій Сиротюк – “свободівець” з сьомого скликання Верховної Ради, який зараз є гранатометником 5-ї окремої штурмової бригади ЗСУ. Там же “працював” і колишній генпрокурор Юрій Луценко, але його прибрали звідти, як він каже, з “політичних мотивів”.
Початок наступу і втрата форту Дуомон
Німці пішли у наступ на Верден у сонячний день 21-го лютого 1916 року. Цьому передувала масована артпідготовка по позиціях французів, яка є аналогом тактики “вогневого валу” росіян у війні в Україні.
Генерал Філіп Петен, командувач оборони Вердена на перших етапах, так описував ті події:
“Ніде ще, на жодному фронті і в жодній битві не знали нічого подібного. Німці намагалися створити таку “зону смерті”, в якій жодна частина не змогла б утриматися. Хмари сталі, чавуну, шрапнелі та отруйних газів розверзлися над нашими лісами, ярами, траншеями і сховищами, знищуючи буквально все. Жахливі вибухи струсонули наші форти, накривши їх димом. Неможливо описати цей наступ, який безумовно не має рівного за силою. На вузький трикутник між Брабаном, Орном (Колишні села в цьому регіоні – Ред.) і Верденом, був зосереджений нищівний вогонь більш ніж 2 млн снарядів”.
Німці сподівалися, що їхня артилерія повністю придушить опір французів і штурмовим групам з вогнеметами вдасться легко зайняти їхні окопи. Але виявилося, що попри справді великі втрати, частина французьких оборонців змогли вижити і оборонятися.
Згадані “шассери” полковника Дріана хоча й відійшли зі знищеного снарядами лісу Кор, але постійно вели вогонь у відповідь й змогли майже на добу стримати німецький наступ. У підсумку з понад 2 тис. піхотинців тоді загинуло 1,7 тис., а сам Еміль Дріан отримав смертельне поранення у голову, коли відступав у останніх рядах “мисливців”.
Опір передових частин французів у напівзруйнованих траншеях під Верденом, тим не менше, дозволив командуванню Жоффра усвідомити реальний ризик і почати перекидати посилення на цю ділянку фронту.
“21-го лютого після полудня німецькі війська пішли вперед маленькими частинами, а 22-го вранці (після ночі, протягом якої артилерія продовжувала без перепочинку своє диявольське “трамбування”) вже колонами, підштовхуючи один одного; вони сподівалися просунутися вперед із гвинтівками за плечима”, – писав генерал Петен.
Тактика малих штурмових груп використовується і зараз росіянами під Бахмутом, які штурмують українські окопи підрозділами “вагнерівців” у 15-30 бійців.
Серйозним успіхом у перші дні німецького наступу стало захоплення ними найбільшого форту Верденського виступу під назвою Дуомон.
Ця оборонна споруда розташована на височині і дає гарний огляд на всю місцевість навколо Вердена. Але вогнева міць Дуомона була послаблена тим, що з нього раніше забрали частину гармат, а нечисленний гарнізон складався переважно з літніх резервістів. Французька піхота, яка відступала під тиском німецької артилерії, не хотіла займати форт, вважаючи, що він буде першочерговою ціллю для кайзерівських гармат.
25-лютого до Дуомона вийшла бранденбурзька рота 3-го прусського корпусу німецьких військ під командуванням лейтенанта Брандіса. Рота, яка нараховувала від 100 до 200 бійців, була досить малим підрозділом для штурму великого форту, але лейтенант Брандіс у гарячці бою віддав наказ атакувати Дуомон і “бранденбурзці” взяли його майже без спротиву.
“Лейтенант Брандіс – хоробра людина, він міг бути прикладом для молодших офіцерів. Скільки інших і найкращих почали б вагатися перед страшною перешкодою, на флангах якої можна було припускати існування численних гармат оборони, здатних зіграти свою роль”, – віддавав належне ворогу Філіп Петен.
За кілька днів німецькі сили займуть і однойменне село біля Дуомона, де візьмуть у полон рештки місцевого французького гарнізону. Серед полонених французів був і 25-річний офіцер Шарль Де Голль, який тоді був вже втретє поранений на цій війні. У підсумку він пробуде в полоні у Німеччині 32 місяці, хоча й багато разів намагатиметься втекти. На волю майбутній герой Другої світової війни та президент Франції вийде лише після Комп’єнського перемир’я у листопаді 1918-го року.
Втрату ключового для Вердена форту Дуомон можна порівняти з захопленням росіянами Соледара – важливого пункту оборони ЗСУ біля Бахмута. Але за Соледар російська армія заплатила велику ціну технікою та штурмовими групами, які довго брали українські позиції й зазнали великих втрат.
Затягування битви
Попри певні успіхи німців, за перші дні наступу вони змогли просунутися вглиб французьких територій лише на 5-6 км, що не було критичним для оборони і явно не відповідало блискавичним планам Фалькенгайна та кронпринца.
Генералу Петену натомість вдалося налагодити зв’язок між різними частинами верденського укріпрайону та створити систему ротації дивізій, які виснажувалися під час боїв.
Все це загальмувало наступ німців, хоча вони й володіли ініціативою на полі бою та продовжували атакувати, а також планомірно знищувати саме місто Верден обстрілами (так само як зараз це роблять росіяни у Бахмуті).
Однак французька артилерія серйозно посилилася й змогла завдавати великих втрат німцям.
Протягом весни 1916 року Верденська битва лише розгорталася і остаточно переросла у “траншейну війну”, в якій обидві сторони протягом довгого часу перебували в окопах, розділених колючим дротом та перемолотими снарядами полями, а основні втрати були від артилерійських обстрілів.
Водночас ситуацію для французів під Верденом покращили зміни на Східному фронті, де армія Російської імперії (союзниці Франції та Великої Британії) після поразок перших років війни раптово пішла у наступ проти Австро-Угорщини (союзниці Німеччини).
Та атака, відома під назвою “Брусиловського прориву”, відбувалася на території України.
“Генерал Брусилов перегрупував свої сили протягом зими і, долаючи великі організаційні труднощі, приховано підготував потужний наступ, який очікувався нами з нетерпінням. Він розпочав його 4 червня. Вдало використавши паніку та зневіру австро-угорців, він на Волині та Буковині прорвав фронт більш ніж на 50 км і кинув у цей прорив свої армії. Вільні німецькі резерви на Сході намагалися обмежити розмір поразки, але вони були занадто слабкими, щоб досягти успіху. У цей критичний час німецьке головне командування, яке чекало на швидкий наступ англійців, змушене було перекинути на Східний фронт нові підкріплення”, – писав генерал Петен.
Утім, попри все, німці продовжували атакувати і на початку червня успішно штурмували ще один укріплений пункт французів біля Вердена – форт Во.
Тамтешній французький гарнізон під командуванням майора Реналя, який опинився відрізаним від решти сил, мав лише одного поштового голуба для зв’язку з командуванням. 4-го березня птах приніс таку звістку від оборонців: “Ми все ще тримаємося, але йде дуже небезпечна атака газами та димами. Необхідно терміново нас витягнути. Накажіть встановити з нами оптичний зв’язок через Сувіль (Інший форт в тому районі. – Ред.), який не відповідає на наші виклики… Це наш останній голуб”.
Протягом наступних кількох днів від оборонців надійшло ще кілька повідомлень вже через оптичні сигнали. Наприклад, 6-го червня вони передали: “Наступайте, перш ніж ми остаточно не загинули. Хай живе Франція!”
А вночі 7-го червня надійшло останнє неповне повідомлення: “Не залишайте…”
У той же день 458 французьких захисників форту, які залишилися без води, здалися німцям. І кронпринц Вільгельм на знак визнання їхньої доблесті наказав ставитися до них з особливою повагою.
Французи в ті дні намагалися відбити форт, але без успіху – німецька артилерія та кулемети зупиняла всі ці спроби.
Завершення битви
Протягом першої половини літа 1916 року німці робили ще кілька спроб рішучих атак, останньою з яких був штурм форту Сувіль 11 липня. Кайзерівським військам вдалося просунутися до форту, але французька артилерія згодом відкинула їх.
У підсумку ввечері 11 липня кронпринц Вільгельм отримав наказ “перейти до абсолютної оборони”.
Так ініціатива під Верденом поступово переходила до французів, чому посприяв і початок наступу союзників на Соммі 1 липня.
В кінці серпня через невдачі на різних фронтах кайзер замінив головного командувача німецьких військ Еріха фон Фалькенгайна на Пауля фон Гінденбурга.
“Верден ставав великою раною, яка підточувала наші сили, а тому було б раціонально відсунути наші позиції до району, розташованого поза вирвами”, – писав Гінденбург про свої враження від верденського поля бою.
При цьому “Верденська м’ясорубка” тривала ще більш як п’ять місяців.
Генерал Петен наполягав на тому, щоб під Верден перекинули якомога більше артилерії, включно з важкими мортирами калібру 370-мм і 400-мм.
Про необхідність досягнути паритету в артилерії з росіянами регулярно кажуть зараз і українські оборонці Бахмута – за їхніми словами, це головна умова успішної оборони міста.
Філіп Петен досяг свого восени 1916 році, коли під Верден нарешті прибули великі калібри, які дозволили французам 24 жовтня відбити форт Дуомон.
“П’ять влучань з наших 400-мм мортир 23 жовтня були причиною повного розгрому лазарету та чотирьох найважливіших казематів першого поверху. Увечері інші снаряди зруйнували інженерний пункт, підпалили склад підривників і патронів для кулеметів та зробили неможливими для проживання більшість проходів, які заповнив густий і їдкий дим. Через нестачу води [німці] робили абсолютно марні спроби загасити осередки вогню пляшками газованої води, призначеної для поранених. 24-го, між 5 та 7 годинами ранку, гарнізон залишив форт, залишивши там лише 20 солдатів”, – так Петен описував взяття Дуомона.
На початку листопада французи за підтримки артилерії змогли відбити і форт Во.
Французька армія продовжувала просуватися і до середини грудня зайняла фактично всі території, які втратила з кінця лютого.
16 грудня було оголошено про завершення битви за Верден.
Психічні травми бійців: від Вердена до Бахмута
За свідченням медиків, що лікували бійців після масованих артилерійських обстрілів Вердена, навіть тим, кому вдалося вижити, бої залишали сліди у психіці на все життя – багато хто з контузією мав дезорієнтацію та порушення свідомості, які не минали і після лікування у психіатричних закладах.
З доповіді Клінічного товариства охорони психічного здоров’я (цитата по телефільму “Верден. Апокаліпсис”): “Одного з пацієнтів, що отримав контузію при Вердені, довелося помістити у психіатричну клініку. Він перебуває у стані сильної дезорієнтації і марення, про бойові дії нічого не пам’ятає. Його останні спогади – події, що сталися за десять днів до того, як його полк перекинули на Маас”.
Такі розлади супроводжують всі інтенсивні битви із застосуванням артилерії, і Бахмут через понад сто років після Вердена лише підтверджує вплив боїв і обстрілів на психіку бійців.
“Є люди, які поступово, самі того не розуміючи, божеволіли”, – розповідав нещодавно в інтерв’ю BBC News Україна боєць з позивним “Маестро” з-під Бахмута.
Він згадував про хлопця, з яким разом вирушив на цю ділянку фронту, і хоча тому було лише 19 років, юнак багато в чому давав фору тим, кому за 40: “Але він не витримав і довелося їхати на обстеження в психіатричну лікарню”.
New York Times описує інший випадок: “Руслан, молодший лейтенант, до російського вторгнення був учителем малювання. Зараз він не може позбутися відчуття, що ось-ось має статися щось жахливе. У Бахмуті він командував саперним підрозділом і мав завдання встановлювати міни перед українськими позиціями, керуючи машиною, завантаженою боєприпасами та людьми – туди-сюди, туди-сюди під обстрілами. Він вижив, але парадокс у тому, що тепер цей досвід постійно з ним”.
Не менший психологічний тиск мали і величезні втрати під час атак піхоти на укріплення супротивника, які вчиняли обидві сторони.
Наприклад, у кінці травня 1916-го французи спробували відбити Дуомон і двом їхнім батальйонам (а це кілька сотень бійців) вдалося навіть проникнути у самий форт.
“На жаль, батареї супротивника обстрілювали інтенсивним вогнем весь простір на південь від форту і тим самим перешкоджали доступ наших резервів. Внаслідок цього протягом усього дня 23 травня два наші батальйони залишалися ізольованими на захоплених позиціях. Вранці 24-го становище цих батальйонів стало дуже тривожним, а опівдні вони були знищені або захоплені в полон противником, який атакував їх одночасно з північної, західної та східної сторін форту”, – описував ту ситуацію генерал Петен, який на той момент вже командував іншими військами, але слідкував за битвою біля Вердена.
При цьому втрату двох батальйонів він оцінював досить оптимістично: “Попри невдачу цієї першої спроби, ми зберегли найкращі надії на майбутнє: наші війська виявили справжні чудеса хоробрості, фактично обстоюючи форт протягом майже двох днів. Ми зробили висновок, що відновлення подібної спроби можна проводити після більш потужної артилерійської підготовки та організації наступу на ширшому фронті, а оскільки це можна було здійснити лише за наявності відповідних засобів, яких у нас було недостатньо, нам слід було запастися терпінням”.
Такі ж самовбивчі атаки зараз відбуваються під Бахмутом.
Ось як їх описує боєць 57-ї бригади ЗСУ з позивним “Старий”:
“З багатьма піхотинцями спілкувався, які в Соледарі і Бахмуті в окопах на першій лінії були. Кажуть, дуже важко такі атаки витримувати психологічно, коли біжать хвилями, як росіяни робили в Соледарі та й у Бахмуті. Якісь речовини можуть грати свою роль, люди наче не відчувають болю. Поранило в ногу – біжить, поранило в руку – далі йде. Через це в наших трохи їхала голова, реально на початку дуже лякались. Як у фільмі про зомбі, це не жарт, “вагнери” чи хто це так іде. А потім вже приловчились ближче підпускати і стріляти точніше в голову. Вони там реально йдуть у повний ріст. Ніби немає в них страху й інстинкту самозбереження”.
Є численні свідчення тактики росіян атакувати укріпленні позиції ЗСУ під Бахмутом. Під час яких “вагнерівці” чи інші військові атакували у повний зріст. Таку тактику росіян експерти вже назвали “м’ясними штурмами“.
Верден і Бахмут – підсумки
Проводити паралелі між битвами за Верден і Бахмут доречно лише до певної міри – жодні історичні аналогії не бувають повними.
Окрім суто візуальної схожості окопів, грязюки та викошених артилерією посадок, у верденській та бахмутській “м’ясорубках” загинула величезна кількість бійців.
За оцінками істориків, за десять місяців битви за Верден було вбито більш як 300 тис. солдатів і офіцерів з обох сторін.
Битва за Бахмут триває з моменту падіння Попасної у травні 2022 року, тобто також вже десять місяців. Скільки загинуло бійців за цей час невідомо (і навряд чи колись вдасться порахувати всі втрати штурмових груп “вагнерівців”, зібраних з колишніх в’язнів).
Утім, зрозуміло, що під Бахмутом мова також іде про десятки тисяч загиблих та зниклих безвісти з обох сторін. Західні аналітики називають цифру у понад 20-30 тисяч загиблих тільки з російського боку.
Верденська битва виснажила обидві армії, але передовсім вона підірвала наступальний потенціал і впевненість німців у своїй перевазі на полі бою. Зрештою, ця кривава оборона багато в чому визначила успіх наступу французько-британських сил на Соммі, що стало початком кінця німецької воєнної машини у Першій світовій війни.
Найближче майбутнє покаже, якими будуть тактичні і стратегічні наслідки битви за “фортецю Бахмут” (місто дійсно було фортецею у козацькі часи), яка вже стала символом стійкості української армії.
Командувач східної групи військ Олександр Сирський вже пророкує виснаження тут росіян і натякає на наступ ЗСУ.
“Не шкодуючи нічого вони втрачають значні сили у Бахмуті та видихаються. Зовсім скоро ми скористаємось цією нагодою, як свого часу робили це під Києвом, Харковом, Балаклією та Куп’янськом”, – натякнув Сирський.
Хоча експерти і далі пророкують можливий відступ ЗСУ з Бахмуту.
